Юрій Володимирович Покальчук - Паморочливий запах джунглів

при грудях і чимчикує на трьох, і перебігають вони дорогу швидко, але себе поважаючи, як наші гуси.

А в міському парку в Сурабаї вдень вони стрибають мало не на голову, як у нас голуби або горобці, за шматком хліба чи будь-якої їжі. І миттю вилітають на дерево знову, і знову полюють за тими, хто щось їсть, аби виманити шмат чогось їстивного.

Це й не було реальністю. Я колись збагнув, що, може, я цю свою реальність в Сурабаї вияснив і створив її сам у своїй уяві такою. Може, такою вона й не була насправді.

Але такою вона була тоді для мене.

Тож одного разу мене викликали в Сурабаю і сказали, що нас відправляють додому, і мене в першу чергу, бо я порушую військовий порядок.

Я прожив у Сурабаї на тепер моїй колишній, майже рідній, базі ще два дні.

Тут я знову зустрів свого давнього друга Суфії. У нього була проблема – про неї всі знали. Він заробив собі трипер. І тепер лікувався.

Мої знання про венеричні хвороби були значно менші на той час, ніж у наших приятелів індонезійців. Венерична хвороба відлякувала і творила відстань між тим, хто нічого не знав, і тим, хто вже це спізнав.

Суфії при зустрічі кинувся мені в обійми, і перше, що сказав, що це не заразне, що він лікується – ще два тижні і все мине.

Але на ньому було вже тавро і я, не знаючи, що і до чого, трохи теж сахався його, хоч, як виявив сам, любив його весь час більше за всіх моїх індонезійських друзів.

Йому подарувала трипер наша з ним спільна коханка Маро.

Він розповідав, трохи нервово очікуючи моєї реакції:

– Мене знайшли швидко вони самі – лікарі. Я ще не встиг нічого відчути на кінці, як подзвонили на базу і спитали, чи я був у неї. Хтось їй це приніс, і вона мене знала, а я був один з постійних і наступних в найближчому часі її клієнтів. Мене повідомили – я потрапив до лікаря, і от маю два тижні утримання від статевих стосунків і щоденні уколи пеніциліну.

Він схуд, трохи осунувся, але в очах його була наша дружба.

Я лишив йому все, що, гадав, не може пропустити наша митниця, хоч насправді нас взагалі не перевіряли, як це з'ясувалося потім.

Він розповів мені, що його перевели із нашої бази саме через мене, через наші з ним походеньки. А коли я опинився на Мадурі, його вернули назад, бо він був кльовий пацан і гарний виконавець своїх обов'язків.

Ми розмовляли з ним цілий вечір аж до ночі, і я назавжди запам'ятав сум в його рисячих очах, сум за мною, за те, що все так безглуздо, що ми повинні розлучитися назавжди, хоч він мій брат і друг.

Наступного дня вранці я поїхав у Джакарту машиною, а коли полишав Сурабаю, серце моє стиснулося від болю, бо на базі стояли всі індонезійці слуги і військові, всі проводжали мене, зеленоокого стронгмена, як вони з часом мене охрестили.

І Суфії стояв перший серед всіх і просто плакав, і я теж плакав.

І ми розлучились назавжди.

Я майже місяць ще чекав літака в Джакарті, і там теж були свої мульки і пригоди, але я вже був упосліджений, проклятий, висланий і тому наші зі мною спілкувались, як із небезпечним дисидентом. А мені все було пофіг, і я гуляв у Джакарті, як міг. Але то була агонія при порядній грі.

Моя душа лишилась у Сурабаї.

Зі мною із Сурабаї вертались додому двоє симпатичних моряків, яких, як виявилось, відправляли, бо вони, втрапивши на місцевих дешевих вуличних проституток, заробили собі якісь такі венеричні хвороби, які наші совєтські лікарі не знали. Якийсь четвертий варіант сексуальних проблем – суто тропічний. Це був не сифіліс і не гонорея, а щось інше.

Яйця в них порозпухали і зробилися в чотири рази більші, тож їм і ходити було важко. Але на загал нічого по них зовні не було видно – це вже ми на дозвіллі поділилися секретами життя.

Певна річ, про венеричні хвороби і взагалі про секс ми з дитинства тоді лиш знали те, що – «хулігани розповіли нам про пизду глупості».

Що куди вставляти, довідатись юнакові сам Бог велів – а про все решту, що буває від чого і як воно виглядає, гадаю, не все знали і наші військові лікарі.

Оскільки в Совєтському Союзі сексу не було і дітей робили через парторганізацію і сільраду, то так ми всі і знали про це.

Ці хлопці після трахання для дезинфекції понамазували собі голівки членів зеленкою, і це був цирк на цілу їхню групу, бо стрижні їм дико порозпухали і вони помчали в санчастину здаватися в полон, щоби хоч не боліло. Вимазали їх якимись мазями, то за тиждень чи днів десять ще минуло, але тоді почалося оте інше з яйцями, і тут вже військова медчастина виявилась безсила.

Добре, що я не піддавався вуличним спокусам, бо мав до них певнй елемент внутрішнього, підсвідомого заперечення. Я подякував Богові і лікарям в борделях, які за цим пильнували.

Однак Суфії залетів, а міг би і я.

На те й були там лікарі. Але всяке буває. За