Орасіо Кірога - Казки Сельви

утік лис, розсунувши віття, з’явився чоловік — увесь закривавлений, у подертій сорочці. Кров цибеніла в нього по обличчю та грудях, стікала по штанах, а звідти капала на пісок. Чоловік, заточуючись — адже рана була дуже глибокою — доплентався до берега й ступив у воду. Щойно він зробив перший крок, скати, що скупчилися біля берега, вмить розступилися, тож чоловік водою, яка була йому тут по груди, безборонно добувся до острова, бо жоден скат його не вжалив. А добувшись до острова, чоловік знепритомнів і впав на пісок, оскільки втратив багато крові.

Не встигли скати навіть поспівчувати помираючому другові, коли зненацька почувся такий несамовитий рик, що вони аж підскочили у воді від переляку.

— Ягуар! Ягуар! — закричали всі скати й кинулися мерщій до берега.

І справді ягуар, який бився з чоловіком і гнався за ним, вийшов на берег Ябебірí. Звір також мав глибоку рану, і кров юшила по всьому його тулубу. Завваживши на острові безживне людське тіло, ягуар розлючено рикнув та стрибнув у річку, щоб прикінчити супротивника.

Однак щойно звір поткнувся у воду, як відчув, начебто в його лапу встромилися вісім або й десять розжарених цвяхів, і стрибнув назад: це скати, які тримали оборону на переправі, щосили вп’ялися в ягуара своїми жалами.

Звір завив од болю та здійняв лапу, а завваживши, що воду біля берега начеб хтось скаламутив, збагнув, що це скати не пропускають його. Тоді ягуар розлючено заревів:

— Я знаю, в чому справа! Це ви, кляті скати! Геть з дороги! Відступіть!

— Не відступимо! — озвалися скати.

— Відступіть!

— Не відступимо! Це добрий чоловік! Ти не смієш його вбивати!

— Він поранив мене!

— Ви обидва поранені! Ви можете зводити порахунки в лісі! А тут він під нашим заступництвом!.. Ти не пройдеш!

— Дорогу! — востаннє рикнув ягуар.

— Ні і ні! — відповіли скати.

(Вони сказали «ні і ні», бо саме так мовою гварані кажуть мешканці провінції Місьйонес).

— Побачимо! — проревів ягуар і позадкував, щоб з розгону стрибнути у воду.

Ягуар знав, що скати майже завжди туляться до берега; він сподівався, що, стрибнувши якомога далі, — аж на середину річки — омине скатів і тоді вже напевне з’їсть помираючого чоловіка.

Проте скати викрили його задум і мерщій метнулися на середину річки, передаючи одні одним команду:

— Подалі від берега! — кричали вони під водою. — На глибину! На середину річки! На середину річки!

І військо скатів ринуло на середину річки обороняти переправу, а ягуар тим часом з розгону стрибнув у воду. Стрибнув і зрадів, бо першої миті не відчув болю, тож вирішив, нібито ошукав скатів і ті залишилися біля берега.

Та щойно зробив крок, ціла злива болючих уколів змусила його заклякнути на місці: це знову скати своїми укусами проштрикнули хижакові лапи.

Попри це ягуар спробував зробити ще крок, але в ту ж таки мить завив, не тямлячись од болю, та кинувся до берега. Там він повалився боком на пісок, бо не міг більше терпіти: його живіт раз по раз піднімався та опускався, наче його здолала немилосердна втома.

А річ у тім, що укуси скатів ядучі, і ягуар був отруєний.

Однак навіть здолавши хижака, скати не могли почуватися в безпеці; вони боялися, що от-от прийде ягуарова жінка та інші ягуари — багато ягуарів... І тоді вони не зможуть боронити переправу.

І справді невдовзі з нетрів знову долинуло ричання, і з’явилася ягуарова жінка: завваживши лежачого на піску ягуара, вона розлютилася. А що вода біля берега була скаламучена скатами, то наблизилася до того місця. І майже доторкнувшись пащею до води, рикнула:

— Скати! Пропустіть мене!

— Не пропустимо! — озвалися скати.

— Як не пропустите, то тут не залишиться жодного хвостатого ската! — проревіла ягуарова жінка.

— Нехай ми навіть позбудемося хвостів, все одно не пропустимо!

— Востаннє кажу, пропустіть!

— Ні і ні! — закричали скати.

Роз’яріла звірина несамохіть ступила у воду, і в ту ж таки мить якийсь скат обережно підплив до неї та щосили встромив межі пазурі жало. Ягуарова жінка заревіла од болю, а скати глузливо загомоніли:

— Здається, ми ще маємо хвости!

Однак нападниці прийшла до голови одна думка, і з цією думкою вона мовчки пішла берегом вище за течією.

Проте скати й цього разу викрили задум ворога. А задум був такий: переправитися через річку в іншому місці, де мешкали інші скати, котрі не знали, що треба боронити переправу. І скати дуже занепокоїлися:

— Вона переправиться через річку вище за течією! — залементували вони. — Ми