Бен Ааронович - Річки Лондона

мені здалася дещо збоченою щодо чистоти, — сказав я. — Може, вона всю магію пилососом прибрала?

— Щось її безумовно прибрало, — сказав Найтінґейл. — Поговорімо завтра з батьком. А зараз повернімося на Ковент-Ґарден і спробуймо знайти слід там.

— Уже три дні минуло, — сказав я. — Хіба vestigia не звітрилося?

— Камінь зберігає vestigia дуже добре. Саме тому старі будівлі мають такий сильний характер, — відповів Найтінґейл. — Але через велику кількість перехожих і місцеві надприродні компоненти їх буде нелегко знайти.

Ми дійшли до «Ягуара».

— А тварини відчувають vestigia?

— Це залежить від тварини, — сказав Найтінґейл.

— Як щодо тварини, яка на нашу думку вже пов'язана з цим розслідуванням? — спитав я.

* * *

— Чому ми п'ємо у твоїй кімнаті? — спитала Леслі.

— Бо в паб мене з собакою не пустять, — відповів я.

Леслі, яка наразі сиділа на моєму ліжку, нахилилася й почухала Тóбі за вухом. Собака заскавчав від задоволення й притулився головою до її коліна.

— То ти сказав би їм, що це мисливський собака на привидів, — сказала вона.

— Ми не полюємо на привидів, — сказав я. — Ми шукаємо ознаки надприродної енергії.

— Він серйозно сказав, що він чародій?

Я вже починав шкодувати, що розповів про все Леслі.

— Так, — сказав я. — Я бачив, як він наклав закляття.

Ми пили пиво з ящика, який Леслі поцупила під час різдвяної вечірки у відділку, заховавши його за листом гіпсокартону, що був погано прикріплений до стіни кухні.

— Ти пам'ятаєш того хлопця, якого ми заарештували минулого тижня?

— Ще б пак! Під час боротьби з ним я вдарився об стіну.

— Я думаю, ти вдарився тоді головою сильніше, ніж вважав, — сказала вона.

— Це все насправді, — сказав я. — Привиди, магія — все.

— Тоді чому все не здається іншим? — спитала вона.

— Тому що все це було перед тобою завжди, — сказав я. — Нічого не змінилося, то чому ти маєш щось помічати? — я допив свою пляшку.

— Я думала, що ти скептик, — сказала Леслі. — Вважала, що тобі властиві наукові погляди.

Вона простягнула мені ще одну пляшку.

— Гаразд, — сказав я. — Ти же знаєш, що мій татусь колись грав джаз?

— Авжеж, — сказала Леслі. — Ти нас колись познайомив. Забув? Він мені сподобався.

Я спробував не скривитися від цих слів і продовжив:

— І ти знаєш, що суть джазу в імпровізації?

— Ні, — сказала вона. — Я думала, що його суть — співати про сир і про те, як зав'язуєш комусь гетри.

— Смішно, — сказав я. — Я колись спитав у тата — коли він тверезий був — звідки він знає, що грати. А він сказав, що коли знаходиш правильний мотив, то розумієш це, бо він ідеальний. Знайшов мотив — просто йди слідом.

— І яким бісом це стосується магії?

— Те, що робить Найтінґейл, не суперечить тому, яким я бачу світ. Це правильна мелодія.

Леслі засміялася.

— Ти хочеш бути чародієм, — сказала вона.

— Не знаю.

— Брешеш, — сказала вона. — Ти хочеш стати його учнем, навчитися магії й літати на мітлі.

— Навряд чи справжнім чародіям подобаються мітли, — сказав я.

— Ти взагалі розумієш, що ти кажеш? — спитала Леслі. — Та й узагалі, звідки тобі знати? Може він саме зараз ганяє на ній верхи.

— Той, хто має такий «Ягуар», як у нього, не стане вештатися навколо верхи на мітлищі.

— Слушний аргумент, — сказала Леслі, і ми цокнулися пляшками.

* * *

Ковент-Ґарден, знову ніч. Цього разу з собакою.

А ще це ніч п'ятниці, а це означає ватаги молодих людей, які понапивалися й галасують на двадцяти різних мовах. Довелося нести Тóбі на руках, бо інакше я загубив би його в натовпі разом із повідцем. Їхати верхи йому подобалося: він то гарчав на туристів, то лизав мені обличчя, то намагався встромити свій ніс у пахви перехожих.

Я запропонував Леслі попрацювати трохи безоплатно, але вона, як не дивно, відмовилася. Але я дав їй фото Брендона Купертауна, і вона пообіцяла ввести інформацію про нього в ГОЛМС замість мене. Приблизно об одинадцятій ми з Тóбі дійшли до площі й знайшли там «Ягуар» Найтінґейла; інспектор припаркував своє авто біля Акторської церкви — ще б трохи ближче, і його забрав би евакуатор.

Коли я підійшов, Найтінґейл вийшов. У нього була з собою та сама тростина зі срібною голівкою, яку я бачив під час нашої з ним першої зустрічі. Я подумав, чи не має вона якесь інше призначення, окрім як бути холодною зброєю?

— Як ви збираєтеся це робити? — спитав Найтінґейл.

— Експерт тут ви, сер, — сказав я.

— Я звернувся щодо цього до літератури, — сказав Найтінґейл, — але нічого корисного не знайшов.