Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

Він опускається поруч з нею у позу лотоса у великій залі Помаранчевого палацу. Обличчям до сонця. Спиною до вітру. Ліворуч минуле, праворуч — майбутнє. Великий палець з вказівним і середнім утворюють вічне коло. Коло замикається і він відчуває як його наповнює енергія. Дихається рівно, уявний срібний континент відбивається на сітківці очей. 4 подихи в хвилину це і є чотири координати континенту. З півдня чиста воля, з півночі впевненість, зі сходу концентрація, із заходу абсолютна віра.

Тепер він мчить над континентом на висоті 500 метрів над рівнем моря. Континент виблискує, мов сріблястий перламутр і форма його нагадує каліграфічно виписану букву Х. Відчуття вражаючі — шум вітру, свобода польоту, а внизу іскриться розсипане срібло і раптом…

Не збагнути як і чому він опиняється в «Коламбусі». Напевно тому, що такий політ для нього звичніший. Трішки шкода. Приємно було летіти в повітрі, мов птах.

Місце для приземлення вибрано. Це невеликий клаптик землі серед пустелі з піском невідомого складу. «Коламбус» вдарився об нього і невдоволено рявкнув. Колір землі яскравогарячий, мов охра.

Ступивши на неї, Людина в масці збагнув причину невдоволення зорельоту. Земля палала. Прибулець ледве встиг зірвати з ноги черевик. Той згорів за лічені секунди. Вітер швидко розвіяв попіл, не лишивши й сліду від того, що недавно було частиною обмундирування «Коламбусу».

Людина в масці тихо вилаявся.

Така потужна компанія як «Коламбус» могла б передбачити подібний розвиток подій і спорядити його вогнезахисними сандалями.

Людина в масці відшукав у кишені кілька металевих предметів і жбурнув їх на землю. Земля миттю зжерла все кинуте і спалахнула яскравіше.

«Коламбус» здатен витримувати температуру до + 300 градусів за Цельсієм. Отже, температура землі не перетнула цю позначку.

Доки Людина в масці знаходиться на кораблі йому анічогісінько не загрожує, але і пройти до адміністрації планети чи бодай якогось населеного пункту шанси невеликі. Як він помітив під час приземлення найближче поселення знаходиться кілометрах в 15 звідсіля. Лишається чекати доки його помітить контроль — якщо не наземний, то повітряний.

Людина в масці перевзувся і запалив цигарку. Цікаво, що земля палахкотить, а повітря лишається прохолодним. Це не лава. Поблизу немає вулканів. Тоді що це?

Людина в масці повернувся в зореліт, ввімкнув систему спостереження на найближчі 1000 кілометрів у всі боки і втупився в екран. І тут на нього чекала ще одна несподіванка. Міста, поруч з яким він очікував приземлитися ніде не було. Вся земля, яку можна було розгледіти на екрані поділялась на 4 рівні смуги: теракотову, бурштинову, золоту і смарагдову.

Смарагдова простягалась за теракотовою, вона нагадувала поле. Людина в масці з подивом запримітив на полі футбольні м’ячі і ноги, які ніби виросли із землі. Уважно придивившись, він побачив, що ноги бігають по полю. Його спостереження обірвав голос:

— Здрастуй.

Дівчина була коротко пострижена в довгому сріблястому плащі. Вона висіла в повітрі, рівномірно розгойдуючись. Здавалось, земне тяжіння її не бентежить.

— Здрастуйте, міс.

— Мене звати Лівана.

— Людина в масці.

— О, яке дивне ім’я, — засміялась незнайомка.

— Примха батьків, — збрехав Людина в масці. — Я, власне, прибув з дорученням до вашої місцевої влади. — почав він обережно.

Дівчина знову засміялась.

— Не розумію, що тут смішного?

— На континенті немає влади. — відповіла вона.

Людина в масці зітхнув.

— Можливо я неправильно висловився.

— Можливо, — вона стенула плечами.

— У вас є якийсь управитель… Князь чи король?

— Тут кожен сам собі управитель.

Людина в масці зітхнув.

— Піднімайся до мене, Людино в масці, чи ти хочеш залишитися у своєму ненадійному кораблі? — запропонувала Лівана.

— Я би піднявся, якби знав як.

— А ти глибоко вдихни, затримай подих і зроби два кроки вгору.

— Дякую, а може, є ще якийсь спосіб?

— Це найнадійніший.

Він мовчав. Вона чекала.

— Ти ще скажи, що краще полетиш на своєму кораблі.

— Ви читаєте мої думки.

— Та годі тобі. Ти ж спершу летів над континентом без цього залізяччя. Навіщо ти потім у нього пересів?

— Гаразд. Переконала. Я спробую.

Вони летіли над континентом, який знову перетворився на срібний.

За мить опинились у невеличкій, повітряній хатинці, у якій всі предмети хаотично плавали.

Лівана вмостилась у підвішене крісло і рукою вказала на таке саме, що зависло напроти. Людина в масці заперечно похитав головою і обережно вмостився на ослінець що пролітав поряд. Щойно він це зробив, ослінець підскочив і помчав по кімнаті. Людина в масці зойкнув, Лівана розсміялась.

— Хутчіш освоюй ази пересування на континенті, Людино в масці, не то розіб’єш носа.

— Еге ж, — буркнув Ліванин гість.

Дівчина змахнула лівою рукою і крісло плавно попливло вправо, змахнула правою і попливла вліво, зупинилась біля кавоварки, натиснула на ній кілька клавіш. Кавоварка забулькала, Лівана розлила каву у філіжанки і одну з них пустила повітрям своєму гостю. Іншу лишила собі. Згодом повз них швидко пропливла і подалась у прочинено вікно відкрита коробка цукерок «Ітроса».

— Звідкіля ви дізнались, що це мої улюблені солодощі, Лівано? — запитав Людина в масці.

Вона хмикнула.

— На те я і фея. Срібна фея континенту Х. Я знаю і причину твого прильоту.

— То можливо допоможете мені виконати завдання? —