Тамара Крюкова - Зоряний лицар

в непоказних сірих свитках і плащах кольору сутінок. Розділ 8
Місячне срібло

Гліб і Марика сторчголов викотилися з хатинки й попадали на траву. Незважаючи на те, що падати довелося з чималої висоти, вони анітрохи не забились, а коли озирнулися, щоб на прощання помахати Одарці, дивний будиночок на стеблині зник без сліду, а над землею кружляла зграя кажанів. З верещанням і писком вони кинулися на дітей. Марика в жаху прикрила обличчя руками, але за мить усе стихло, і діти з подивом побачили, що прийняли за кажанів хованців у коротеньких плащах, які розвівалися, як крила. Щойно чоловічки торкнутися землі, як схожість миттю зникла.

— Пощастило вам! Пощастило! — пританцьовуючи і кривляючись, навперебій затарабанили чоловічки. — Сьогодні в повню ви можете зібрати багатий вилов.

Оточивши дітей, вони підштовхували їх до озера, завівши дивну пісню, схожу на шаманське заклинання:

— В небі повен місяць котиться. Хто від сну тепер відмовиться — Вилов матиме рясний, Більший за усякі сни. Поспішай, хапай у жмені, Повні напихай кишені. Місяць повний не бариться, Розкрива свою скарбницю.

Величезний золотавий лик місяця, немов у дзеркало, вдивлявся в озеро, і від цього по воді простягнулася мерехтлива стежка, начебто вишита гладдю на чорному шовку Вітерець ледь скуйовдив темну воду, піднявши брижі. Місячна стежка розбилася на безліч осколків, і вони відблисками задрижали на гладіні озера.

Біля самісінького берега на хвилях погойдувався човник, схожий на горіхову шкаралупку. Хованці підвели дітей до суденця й загомоніли:

— Ми відкриємо вам скарб, якого ніхто не бачив. Сьогодні повня — день щедрий на чарівництво. Скільки багатства заберете — усе буде ваше. Та тільки спочатку треба його добути. Лізьте в човен.

Глібові не подобалися кривляння та змовницькі підморгування хованців, але з іншого боку, у нього не було причин не довіряти слугам доброї Одарки. Вона ж сама сказала: «Дають — бери». Навіщо ж відмовлятися від подарунка.

Марика глянула на вутлий човник і боязко похитала головою:

— Не бійся, панночко. Не все, що здається крихким, легко зламати, і не все, що виглядає міцним, здатне вистояти. Це основний закон ілюзій, — заспокоїли її хованці.

— Закон чого? — не зрозуміла дівчинка.

— Ілюзії — це коли щось здається, — пояснив Гліб.

— От мені й здається, що потонемо, — кивнула Марика.

Гліб заліз у човен першим. Легке суденце просіло. Марика звикла довіряти тільки коню та власним ногам, тому подорож водою викликала в неї панічний страх. Однак дочка циганського барона не могла показати свою слабкість, тому набрала в легені повітря й рішуче ступнула на борт човна. Суденце нахилилося, ледь не зачерпуючи воду.

— Тону! — закричала дівчинка, утративши під ногами тверду опору й балансуючи на краю човна, який от-от ладен був перевернутися.

Гліб схопив її та притяг до себе на середину човна. Якийсь час суденце кидало з боку в бік, але поступово хитавиця стихла. Гліб пригортав перелякану Марику, намагаючись заспокоїти.

— Чого ти злякалася? Усе буде добре. Це ж лише тихе озеро. Тут не буває штормів.

— Я і не злякалася, — відстороняючись, промовила Марика. — Змерзла просто.

У цей час хованці, розправивши плащі-крила, злетілися в човен. Розсівшись по бортах, вони дістали маленькі весла й жваво погребли прямо до місячної стежки, наспівуючи при цьому пісеньку:

— Місяць повний — отже спати Силам магії не можна. Кожен стане в мить багатий, Кого місяць розтривожив.

Човен розсікав водну гладінь, тривожачи її. По озеру йшли фосфоричні кола, досягли місячної стежки, й та розбилася на дрібні відблиски, наче срібло розсипалося на темній поверхні озера.

Марика зачерпнула води з мерехтливим у ній срібним відблиском. Кришталеві струмки просочувалися крізь пальці.