Олександр Палей - Навіщо Україні НАТО

по 1952 рр., коли у світі кількісно переважали авторитарні та тоталітарні держави, усього одна країна з дванадцяти членів НАТО мала недемократичний політичний режим, з 1952 по 1955 — дві з чотирнадцяти, з 1955 по 1967 — дві з п'ятнадцяти, з 1967 по 1974 — три з п'ятнадцяти, з 1974 по 1982 — одна з п'ятнадцяти, з 1982 по 1999 — одна з шістнадцяти, з 1999 по 2004 — одна з дев'ятнадцяти, з 2004 р.— одна з двадцяти шести.

Причина виключень, якими є присутність в Альянсі Туреччини, та, на певних історичних етапах — Греції і Португалії, полягає в тому, що в часи «холодної війни» для НАТО питання геополітичної доцільності могли переважати значення дотримання спільних цінностей.

НАТО є насамперед структурою, відповідальною за міжнародну безпеку. Тому такі питання, як демократія і права людини, відсувалися на другий план у разі першочерговості стратегічних інтересів безпеки. Туреччина, як і Греція, в часи «холодної війни» мала унікальну важливість для НАТО в сенсі свого геополітичного розташування (контроль над виходом з Чорного моря в Середземне). Туреччина до сьогодні зберігає свою важливість для країн Заходу, в сенсі антитерористичної боротьби, що розпочата в Азії після подій 11 вересня 2001 р. Членство Туреччини в західних інституціях, зокрема в НАТО, розглядається державами-членами як спосіб допомогти збереженню світського режиму в Туреччині та запобігти приходу до влади в цій країні ісламістських сил.

Водночас усі три країни НАТО, які в різні часи не були повністю демократичними, насправді були значно ліберальнішими, ніж режими СРСР та держав-членів Варшавського договору. Громадянські свободи в цих країнах НАТО були забезпечені значно краще, ніж у країнах Варшавського договору. Це стосується, зокрема, права на життя, яке порушувалося в СРСР та країнах Варшавського договору неспівмірно більш масове.

Опосередковано на політичну ситуацію в країнах НАТО впливає й те, що країни НАТО є державами з ринковими економіками Як відомо, панування ринкової економіки сприяє демократії та формуванню її економічного базису — середнього класу.

Отже, упродовж свого існування НАТО в цілому сприяла утвердженню демократичних цінностей як у державах-членах, так і в тих державах, які прагнули приєднатися до Альянсу. Причиною особливого інтересу НАТО до проблем демократії є необхідність гарантування надійних і стабільних союзницьких відносин, а також забезпечення необхідного рівня солідарності держав-членів завдяки відданості спільним цінностям.

1.13. Навіщо НАТО європейським державам?

Попри критику НАТО, яка час від часу лунає, європейські союзники не готові до ліквідації цієї організації та позбавлення гарантій, які надає НАТО. Навіть під час найбільших криз євроатлантичного партнерства досі жодна із сторін на офіційному рівні не заявляла про намір вийти з НАТО. Хоча Франція 1966 року через конфлікт зі США припинила участь у військовій структурі НАТО, водночас залишившись у політичній, а Португалія з 1977 по 1981 рр. не брала участі у військовій структурі НАТО через критику з боку НАТО політичного режиму в цій країні, за час існування Альянсу ані ці країни, ані будь-які інші не ініціювали вихід зі складу НАТО.

Натомість, за час існування НАТО відбулося шість хвиль розширення Альянсу — 1952 (Греція і Туреччина), 1955 (ФРН), 1981 (Іспанія), 1989 (Східна Німеччина), 1999 (Польща, Угорщина, Чехія), 2004 (Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія, Болгарія).

Європейські члени НАТО не готові позбавитися ядерних гарантій, які надають Сполучені Штати в межах союзницьких відносин в НАТО. Відповідно до Стратегій Альянсу 1991 і 1999 року ядерні сили НАТО в Європі мають наступні цілі: політична, як демонстрація можливостей відповісти на агресію; рівномірний розподіл ризиків, через розміщення ядерних сил НАТО в різних країнах Європи, що одночасно означає і певні гарантії безпеки цим країнам, і відповідні ризики для них; зміцнення солідарності, коли наявність ядерної зброї в Європі забезпечує «важливий політичний та військовий зв'язок між європейськими та північноамериканськими членами Альянсу»[18].

Таким чином, НАТО для країн Європи насамперед надає гарантії безпеки, в тому числі ядерної, якої ці держави не можуть досягти поодинці. Функція НАТО як механізму гарантій від агресії з використанням зброї масового знищення є актуальною насамперед для європейських членів НАТО, оскільки США здатні самостійно гарантувати свою безпеку в цій сфері.

НАТО впливає на гарантії безпеки, а також завдяки впливові на політичну та економічну ситуацію в державах, що беруть участь у цьому процесі. Детально ці теми аналізувалися в попередніх розділах.

1.14. Навіщо НАТО Америці?

Американські вчені та політики часто наголошують, що НАТО як військова організація дедалі більше втрачає значення для США у зв'язку зі зменшенням військових можливостей європейських членів НАТО, які переважно заощаджують на обороні. Водночас падіння інтересу США до воєнних можливостей європейських членів НАТО не означає, що воно закінчиться цілковитою втратою зацікавленості в НАТО. Американські чиновники зауважують, що миротворчі операції стали «однією із спеціальностей НАТО» після закінчення «холодної війни». Застосування потенціалу НАТО при врегулюванні криз у Боснії, Косові, Македонії та Афганістані виявилося достатньо ефективним. Під час введення військ до Боснії