Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

сили зла запанували наді мною. Звільни мене від поганих намірів і смертних хвороб, від тривожних сновидінь і лихих думок, зроби так, щоб мені не снилася Смерть. Минуло лише кілька хвилин, а вже ті, хто мав чисту совість, і, певно, ті, котрі стомилися найбільше, провалилися в сон, причому деякі з них цілком бездуховно хропіли, а за ними почали вкладатися до сну й усі інші, більшість хто в чому був, і лише старих та малих, з огляду на те, що ті й ті були слабшими, накривали удвічі складеним простирадлом або витертою ковдрою. Незабаром вогонь, у який перестали підкладати паливо, догорів і погас, лише окремі язички полум’я стрибали по останній галузці хмизу, яку підібрали на дорозі саме для цієї мети. Під навісом, де знайшли собі притулок люди з Назарета, тепер усі спали. Усі, крім Марії. Через свій великий живіт, у якому вона, схоже, носила велетня, вона не змогла зручно влягтися, тож сиділа, прихилившись спиною до в’юків, щоби бодай трохи відпочив її змучений поперек. Як і всі інші, вона слухала суперечку між Йосипом і старим Симеоном і раділа, що її чоловік переміг, такі почуття повинна переживати кожна дружина навіть тоді, коли йдеться про боротьбу безкровну. Але з її пам’яті вже стерлося, про що вони сперечалися, чи то спогади про їхню суперечку були витіснені відчуттями, які то накочувалися, то відкочувалися в її тілі, як ото припливи та відпливи в морі, якого вона ніколи у своєму житті не бачила, але про яке їй розповідали, і ці хвилі, перекочуючись у її тілі, означали, що син у її тілі ворушиться, але ворушиться якось дивно, так, ніби, перебуваючи всередині неї, він намагався підняти її на свої плечі. Очі в Марії були розплющені й блищали в темряві, вони блищали навіть після того, як світло від вогнища цілком погасло, але в тому не було нічого дивного, бо так буває з усіма матерями від самого сотворіння світу, а про її материнство ми довідалися ще тоді, коли перед дружиною теслі Йосипа з’явився янгол, який сам повідомив про те, що він янгол, хоч і прийшов до неї в образі та подобі мандрівного жебрака.

У караван-сараї заспівали перші півні, повідомляючи, що настає прохолодний ранок, проте подорожні, торговці, погоничі мулів та верблюдів, підштовхувані необхідністю, навіть не стали чекати перших півнів і почали готуватися до денної подорожі набагато раніше, нав’ючуючи віслюків та верблюдів своїми пожитками або товарами і при цьому піднявши такий гамір, який затьмарив чи, точніше буде сказати, заглушив гармидер учорашній. Коли ж ця валка вирушить у дорогу, караван-сарай переживе кілька спокійних годин, наче бура ящірка, що дрімає на сонці, там залишаться тільки ті постояльці, які вирішили перебути тут цілий день, і так триватиме, доки надвечір накотиться нова хвиля подорожніх, ще брудніших і ще стомленіших, ніж учора, а що протягом дня вони дали відпочити своїм могутнім голосовим зв’язкам, то відразу почнуть горлати, наче одержимі тисячею чортів, яких не варто було б згадувати перед настанням ночі. Що ж до компанії, яка вирушила в дорогу з Назарета, то до неї приєдналося ще понад десяток людей, і помиляється той, хто назве цю землю пустелею, а надто в період, коли збіглися такі важливі події, як святкування Пасхи та перепис підданих Рима, про що ми вже говорили.

Йосип подумав, йому слід би помиритися зі старим Симеоном, і зовсім не тому, що за ніч його аргументи втратили в його уявленні силу та переконливість, а тому, що його виховали в повазі до людей старших, а надто до зовсім старих, які, проживши довге життя, тепер, бідолашні, розплачуються за це ясністю розуму та спроможністю чітко мислити, й нерідко молоде покоління зовсім їх не цінує. Тож Йосип підійшов до старого Симеона й сказав тоном стриманим і смиренним: Я хочу попросити в тебе пробачення, якщо я здався тобі надто зухвалим і самовпевненим учора вночі, я не хотів образити тебе, але ж ти знаєш, як воно буває, слово за словом, за добрим — погане, і ти й сам не зчувся, як наговорив зайвого. Симеон слухав його, слухав з опущеною головою, а тоді сказав: Гаразд, я тебе прощаю. Було цілком природно, що у своєму великодушному пориві Йосип сподівався, що впертий старий скаже йому якісь привітніші слова й, не втрачаючи надії почути відповідь, на яку заслуговував, він ішов із ним поруч ще протягом якогось часу. Але Симеон, не відриваючи погляду від дороги, вдавав, ніби не помічає його присутності, аж поки тесля, опанований справедливим роздратуванням, зробив такий рух, ніби хотів прискорити ходу й відійти від нього. І тоді старий, так ніби його раптом покинула якась невідчепна думка, наздогнав його, схопив за одяг і сказав: Стривай. Йосип здивовано обернувся й подивився на нього. Симеон зупинився й повторив: Стривай. Усі інші пройшли повз них, і тепер вони стояли на дорозі лише вдвох, ніби на нічийній землі, між гуртом чоловіків, які віддалялися, і жінками, що підходили до них усе ближче. Над їхніми головами було видно обличчя Марії, що розгойдувалося в ритмі ходи віслюка.

Долина Ізреель лишилася в них позаду. Дорога, обминаючи скелясті стрімчаки, круто бралася вгору й заглиблювалася в гори Самарії, петляючи між голими хребтами, за якими, спускаючись до Йордану й розстилаючись далеко на південь, лежала широка, напечена сонцем Юдейська пустеля — схожий на незагоєну рану великий клапоть землі, — яка була обіцяна багатьом, а проте так і не знала, кому ж вона належить. Стривай, знову сказав Симеон, і тесля йому підкорився, зненацька його опанувала тривога, й він не міг зрозуміти чому. Жінки підійшли вже зовсім близько. Тоді старий знову рушив уперед, тримаючись за одяг Йосипа, так ніби сили його вже покинули, і сказав: Учора вночі, коли я ліг спати, мені було видіння. Видіння, кажеш? Атож, але не таке, коли людина просто бачить перед собою всілякі речі, як іноді буває, ні, я побачив у своєму видінні щось пов’язане зі словами, які ти промовив, коли сказав, що коли твій син не народиться до закінчення перепису, то це означатиме, що Господь не хоче, аби римляни знали про нього й занесли його до своїх списків. Атож, я так сказав, але видіння побачив ти. Власне, було не так, ніби я побачив якісь речі, просто мене раптом опанувала впевненість у тому, що було б ліпше, якби римляни не знали про існування твого сина, щоб узагалі ніхто про нього не