Роберт Льюїс Стівенсон - Острів Скарбів

я ні про що не розпитував. Але незабаром я переконався, що навіть найгірший матрос на судні знає про мету подорожі більше ніж я. Я не можу схвалити цього — не знаю, як ви.

— Ні, — сказав лікар Лайвсі, — я теж не можу цього схвалити.

— Далі, — вів капітан, — я довідуюся, що ми вирушаємо шукати скарби. Прошу зауважити, що я чую про це від своїх підлеглих. Шукати скарби — це взагалі справа дуже делікатна. І я не відчуваю ніякого потягу до такої роботи, особливо коли ця робота має бути секретною, а секрет — прошу пробачення, містер Трілоні, — секрет уже роздзвонили папузі.

— Папузі Сільвера? — підскочив сквайр.

— Ні, це в мене така приказка, — пояснив капітан. — Просто секрет роздзвонили всім, хотів я сказати. Думаю, що ніхто з вас, джентльмени, не уявляє собі усіх труднощів, і мій обов'язок попередити вас: це буде боротьба не на життя, а на смерть.

— Це все зрозуміло і, насмілюся сказати, цілком правильно, — відповів лікар Лайвсі. — Ми рискуємо. Але ми не так уже погано знаємо, на що йдемо, як це вам здається. Далі ви кажете, що вам не подобається екіпаж. Хіба він складається з таких поганих моряків?

— Мені вони не подобаються, сер, — повторив капітан Смоллетт. — І, якщо говорити одверто, підбирати команду слід було доручити мені.

— Мабуть, ви маєте слушність, — відповів лікар. — Моєму другові, певно, слід би було набирати команду разом з вами. Але коли й зроблено помилку, то це зовсім не навмисно. Крім цього, вам, здається, не подобається містер Ерроу?

— Не подобається, сер. Я вірю, що він непоганий моряк. Але він занадто розпустив команду, щоб бути добрим помічником. Штурман повинен триматися осторонь від матросів, він не повинен пиячити з ними.

— А хіба ж він пиячить? — вигукнув сквайр.

— Ні, сер, — відповів капітан. — Але він надто запанібрата з командою.

— Ну, гаразд. А загалом, капітане, — запитав лікар, — скажіть нам, чого ви хочете?

— Скажіть, джентльмени, ви твердо вирішили здійснити це плавання?

— Рішучість наша залізна, — відповів сквайр.

— Чудово, — сказав капітан. — Тепер, коли ви вислухали мене так терпляче, хоч я й не підтверджував незаперечними доказами свої слова, послухайте мене ще трохи. Порох і зброю складають у носовій частині судна. А втім, є чудове приміщення під вашою каютою. Чому б не покласти їх туди? Це по-перше. Далі, ви взяли з собою чотирьох своїх людей. Мені сказали, що їх теж хочуть розмістити у носовій частині. А чому б їм не влаштувати койки біля вашої каюти? Це по-друге.

— Є й третє? — спитав містер Трілоні.

— Є, — сказав капітан. — Занадто багато базікають про вашу таємницю.

— Так, занадто багато, — погодився лікар.

— Скажу вам тільки те, що я сам чув, — вів далі капітан Смоллетт. — Кажуть, що у вас є карта якогось острова, що на цій карті хрестиками позначено місця, де заховано скарби, і що острів лежить…

І тут він цілком точно назвав довготу й широту острова.

— Я нікому не говорив про це! — скрикнув сквайр.

— Але кожен матрос знає про це, сер, — заперечив капітан.

— Лайвсі, це, мабуть, ви або Гокінс! — скрикнув сквайр.

— Тепер уже все одно, хто проговорився, — відповів лікар.

Я помітив, що ні він, ні капітан не звернули уваги на протести містера Трілоні. Та й я теж не повірив йому, бо він справді був страшенним базікалом. Але тепер я гадаю, що містер Трілоні мав слушність і що команда без нас знала розташування острова.

— Я, джентльмени, — вів далі каштан, — не знаю, в кого ця карта, але я рішуче вимагаю, щоб її тримали в таємниці навіть од мене і містера Ерроу. В противному разі я проситиму вас звільнити мене.

— Розумію, — сказав лікар. — Ви хочете, щоб ми сховали карту і розмістили охорону з надійних людей у кормовій частині судна біля складу зброї і пороху. Інакше кажучи, ви боїтеся бунту.

— Сер, — відповів капітан Смоллетт, — я ніяк не хочу образити вас, але заперечую ваше право приписувати мені те, чого я не казав. Жоден капітан, сер, не вийде в море, якщо він має досить підстав сказати таке. Щодо містера Ерроу, то я вважаю його безсумнівно чесною людиною. Те саме можна сказати й про деяких матросів, наскільки я їх знаю. Але я відповідаю за корабель і за життя кожної людини на борту. Я бачу, що багато що, на мою думку, робиться не зовсім правильно. Прошу вас вжити певних запобіжних заходів або звільнити мене. Оце й усе.

— Капітан Смоллетт, — почав лікар, усміхаючись, — ви чули коли-небудь байку про гору, що народила мишу? Пробачте мені, але насмілюся сказати, що ви нагадали мені цю байку. Коли ви увійшли сюди, я готовий був ручитися своєю перукою, що ви мали на думці більше, ніж це.

— Докторе, — сказав капітан, — ви дуже спостережливі. Коли я увійшов сюди, я хотів просити про звільнення. Я не думав, що містер Трілоні захоче вислухати хоч одне моє слово.

— Я і не став би слухати! — крикнув сквайр. — Коли б не Лайвсі, я б послав вас під три вітри. Але тепер я вже вислухав вас і зроблю так, як ви бажаєте. Хоч думка моя про вас стала. гіршою.

— Це як вам завгодно, сер, — відповів капітан. — Пізніше ви зрозумієте, що я тільки виконав свій обов'язок.

Сказавши це, він пішов.

— Трілоні, — мовив лікар, — проти всіх моїх сподіванок, я переконався, що у вас на борту є двоє чесних людей: цей чоловік і Джон Сільвер.

— Щодо Сільвера, то я згоден, — вигукнув сквайр, — але щодо цього нестерпного шелихвоста, то я вважаю його поведінку негідною мужчини, моряка і особливо англійця.

— Гаразд, — сказав лікар, — побачимо.

Коли ми вийшли на палубу, матроси почали вже переносити зброю і порох, співаючи своє «Йо-го-го!». Капітан і містер Ерроу стежили за роботою.

Мені дуже сподобалось, як ми тепер розмістилися. На кормі, ближче до середини, було обладнано шість кают, які з боку лівого борту з'єднувалися запасним проходом з камбузом і кубриком. Спочатку ці шість кают призначалися для капітана, Ерроу, Гентера, Джойса, лікаря і сквайра. Потім дві з них віддали мені й Редрету, а містер Ерроу і капітан мали спати на палубі в рубці, яка була так розширена, що могла цілком правити ші каюту. Звичайно, вона була таки дуже низька, але и ній знайшлося досить місця, щоб повісити два гамаки. Навіть штурман, і той, здавалося, був задоволений таким розміщенням. Можливо, що й у нього теж були сумніви з приводу команди, але це тільки моє