Роберт Льюїс Стівенсон - Острів Скарбів

У Бена добрі ноги. Небагато моряків бігають краще за Бена. Від нього він не втече, от повір мені. Що він тут базікав про кілювання? Гаразд, ми його самого протягнемо під кілем…

Вигукуючи ці фрази, Сільвер без упину стрибав по таверні на своїй милиці, вдаряв по столах долонею і виявляв таке обурення, що, мабуть, переконав би в своїй невинності найнедовірливішого суддю чи поліцая.

Мої підозри виникли знову, коли я побачив Чорного Пса у «Підзорній Трубі», а тому я пильно стежив за кухарем. Та він був занадто розумний, винахідливий і спритний для мене.

Отже, коли обидва посланці повернулися захекані й оголосили, що загубили сліди Чорного Пса в юрбі, а господар корчми страшенно вилаяв їх, — я вже сам готовий був ручитися за невинність Довгого Джона Сільвера.

— Послухай, Гокінс, — сказав він, — для мене ця історія може скінчитися дуже погано. Ну що подумає про мене капітан Трілоні? Цей клятий бандит сидів у моєму власному домі і пив мій ром! А потім приходиш ти і кажеш мені, що він з розбійницької зграї. І все-таки він тікає в мене прямо з-під рук. Ти, Гокінс, повинен підтримати мене перед капітаном Трілоні. Ти молодий, але тебе не проведеш. Ти не з дурних, Я це побачив одразу, як тільки ти увійшов сюди. Ну сам подумай: що міг зробити я, каліка на дерев'янці? Коли б я був першокласним моряком, як колись, він би од мене не втік, я б йому показав!.. Але тепер…

Та раптом він замовк і широко розкрив рот, ніби щось пригадавши.

— А гроші?! — прогримів він. — За три кварти рому! Хай йому чорт, я ж зовсім забув про гроші!

І, впавши на лаву, він почав так реготати, що з очей в нього потекли сльози. Дивлячись на нього, я теж не зміг утриматися від сміху, і ми обидва зареготали на всю корчму.

— Ну й тюлень же я! — сказав він нарешті, витираючи щоки. — З нас, бачу, вийде добра парочка, Гокінс. Адже я й зараз юнга в душі. А проте треба йти. Обов'язок є обов'язок, братки. Я тільки надіну свого старого трикутного капелюха, і ми підемо разом до капітана Трілоні доповісти йому про цю справу. А справа ця серйозна, Гокінс. І, треба визнати, вона не робить особливої честі ні тобі, ні мені. Так, так. Ні тобі, ні мені. Обидва ми дали маху. Але, чорти б його вхопили, як здорово він піддурив мене з цими грошима!

І він знову зареготав так щиро, що хоч я і не розумів, з чого тут, власне, сміятися, але мимоволі приєднався до» нього.

Ми пішли вздовж набережної, і скоро я переконався, що Сільвер дуже цікавий співбесідник. Про кожен корабель, повз який ми проходили, він розповідав безліч цікавих мені речей: як зроблено його паруси; скільки він може взяти вантажу, з якої країни прибув. Він пояснював мені, що зараз робиться в порту: одне судно розвантажується, друге, навпаки, — вантажать, а он те, третє, вже готується до відплиття. Мову свою він пересипав морськими анекдотами і морськими слівцями, які повторював по кілька разів, щоб я їх добре запам'ятав. Тут я справді почав розуміти, що Сільвер — один із найкращих можливих товаришів у плаванні.

Коли ми прийшли в готель, сквайр і лікар Лайвсі сиділи там удвох, допиваючи кварту елю з грінками, перед тим як піти оглядати шхуну.

Довгий Джон розповів їм усе, що сталося в його таверні, від початку до кінця, нічого не приховуючи і з великим запалом.

— Адже так воно було, Гокінс, правду я кажу? — перепитував він мене щохвилини.

Я міг тільки без кінця підтверджувати правдивість його слів.

Обидва джентльмени дуже шкодували, що Чорний Пес вислизнув. Але нічого не можна було зробити. Доктор Лайвсі і сквайр похвалили Довгого Джона, і він, узявши свою милицю, попрямував до дверей.

— Весь екіпаж повинен бути в зборі на четверту годину! — гукнув йому сквайр навздогін.

— Єсть, сер! — відгукнувся вже з коридора кухар.

— Ну, сквайре, — сказав лікар Лайвсі, — відверто кажучи, я не дуже задоволений з більшості ваших знахідок. Але оцей Джон Сільвер мені до вподоби.

— Прекрасний чолов'яга, — заявив сквайр.

— А тепер, — додав лікар, — Джім може піти на шхуну разом з нами. Що ви на це скажете?

— Авжеж, авжеж, — відповів сквайр. — Гокінс, бери свій капелюх, зараз підемо оглядати наш корабель.

Розділ IX

ПОРОХ І ЗБРОЯ

«Іспаньйола» стояла на якорі досить далеко від берега. Нам довелося добиратися до неї на шлюпці, лавіруючи між кораблями. Перед нашими очима раз у раз виростав то прикрашений фігурами ніс, то корма. Корабельні канати рипіли під кілем шлюпки і гойдалися над нашими головами. Нарешті ми причалили до шхуни, де нас зустрів і привітав штурман містер Ерроу, засмаглий старий моряк, з сергами у вухах і трохи косоокий. Очевидно, між ним і сквайром встановилися душе близькі, дружні взаємини.

Однак цього не можна було сказати про взаємини між містером Трілоні й капітаном.

Капітан був чоловіком суворим. Все на кораблі дратувало його. Причини свого незадоволення він нам не забарився пояснити. Щойно ми спустилися до каюти, як до нас підійшов матрос і сказав:

— Капітан Смоллетт, сер, хоче поговорити з вами.

— Я завжди до послуг капітана. Попросіть його сюди, — відповів сквайр.

Капітан, як виявилося, стояв за спиною свого посланця. Він одразу ж увійшов у каюту й зачинив за собою двері.

— Ну, капітане Смоллетт, що ви хочете сказати? Сподіваюсь, що все гаразд? Шхуна готова до походу?

— От що, сер, — відповів капітан, — я говоритиму одверто, навіть ризикуючи посваритися з вами. Мені не подобається цей рейс. Мені не подобається наша команда. Мені не подобається мій помічник. От і все. Коротко і ясно.

— Може, сер, вам не подобається і судно? — спитав сквайр, і я помітив, що він дуже роздратований.

— Про судно я нічого не можу сказати, поки не випробую його в морі, — відповів йому капітан. — Здається, корабель непоганий. Більше нічого сказати не можу.

— А може, сер, вам не подобається і ваш хазяїн? — вів далі сквайр.

Але тут утрутився лікар Лайвсі.

— Стривайте, — сказав він, — стривайте. З такої розмови нічого, крім сварки, не вийде. Капітан сказав нам і занадто багато, і занадто мало. Тому я насмілюся заявити, що вимагаю пояснення його слів. Ви кажете, що вам не подобається цей рейс. Чому?

— Мене запросили, сер, на умовах вести це судно туди, куди накаже мені оцей джентльмен, — сказав капітан. — Гаразд,