Стівен Кінг - Кладовище домашніх тварин

Боже, вона не налякала дітей, не травмувала їх… Навіть труни беруть закриті, аби не треба було зазирати в обличчя і прощатися. Немов люди хочуть взагалі забути про існування смерті.

— І в той же час по телевізору показують таке… — Джад зиркнув на Норму і прокашлявся. — Що люди зазвичай роблять, опустивши штори. Дивно, як усе змінюється від одного покоління до іншого, га?

— Так, — погодився Луїс. — Гадаю, так і є.

— Ми з вами — діти різного часу, — мовив Джад примирливо. — Ми були на короткій нозі зі смертю. Пережили епідемію іспанки[36], бачили, як матерки помирали зі своїми малими дітьми, як діток сотнями косили інфекції та лихоманки, а лікарі видавалися якимись ворожбитами з магічними паличками… Коли ми з Нормою були молодими, слово «рак» звучало як смертний вирок. У 1920-ті про хіміотерапію ще ніхто не чув. Дві війни, вбивства, самогубства…

На якусь мить запала тиша.

— Ми знали смерть як друга і як ворога. Мій брат Піт помер у 1912-му від апендициту, ще коли Тафт був президентом[37]. Піту виповнилось лише чотирнадцять, а він уже міг закинути бейсбольний м’яч далі за будь-якого малого в місті. У ті часи не треба було вивчати смерть у коледжі. Тоді вона просто приходила до тебе додому, питалась, як ся маєш, ділила з тобою вечерю й кусала тебе за сраку.

На диво, цього разу Норма його не виправила. Вона лише мовчки кивала.

Луїс встав і потягнувся.

— Мені час іти. Завтра важливий день.

— О, завтра починаються веселощі, еге ж? — поцікавився Джад, також підводячись. Він побачив, що Норма теж намагається стати на ноги, і подав їй руку. Гримаса болю скривила її лице.

— Сьогодні дуже болить? — запитав Луїс.

— Не дуже, — відповіла Норма.

— Прикладіть теплий компрес перед сном.

— Гаразд, я завжди так роблю. І, Луїсе… Не бійтеся за Еллі. Цієї осені вона буде надто зайнята знайомством з новими друзями, щоб перейматися через ту стару місцину. Мо’, ’дного дня вони всі зайдуть туди підфарбувати таблички, повискубувати бур’яни чи посадити квіти. Часом у них з’являються такі думки… Вона скоро навчиться це сприймати. Це воно й буде, її віддалене знайомство зі смертю.

«Звісно, якщо моя дружина про це не дізнається», — подумав Луїс.

— Приходь завтра ввечері, розкажеш, як минув день у коледжі! — запросив Джад. — Я поб’ю тебе в крібідж[38]!

— Спершу я вас добряче напою, — зі сміхом відповів Луїс. — І тоді вже вмить вас здолаю!

— Док, — сказав Джад із безпосередньою щирістю, — ще ніколи не було, щоб такий шельма, як ото ти, пошив мене в дурні!

Луїс вийшов з будинку під їхній сміх, перетнув дорогу і рушив додому у вересневій темряві.

Рейчел спала на своїй половині ліжка в позі ембріона, пригорнувши до себе малюка. Луїс подумав, що вони зможуть це подолати — в їхньому подружньому житті не раз траплялись сварки і періоди відчуження. Хоча цього разу було, мабуть, найгірше. У його душі водночас панували і сум, і злість, і збентеження. Йому дуже хотілося все виправити, проте як — він не знав. Він навіть не був певен, що саме йому варто робити перший крок. Це все так безглуздо: подібно до легенького пориву вітерцю, що його сила хворобливої уяви роздмухує до масштабів урагану. Звісно, були й інші сварки та суперечки. Та мало які з них могли дорівнятися гіркотою до сліз Еллі. Йому спало на думку, що не так уже й багато потрібно таких прикрощів, аби вся ця делікатна конструкція, що зветься шлюбом, почала тріщати по швах. І ти незчуєшся, як одного дня, замість того щоб отримати від когось із друзів листа про розлучення («Думаю, краще я сам тобі скажу, ніж ти почуєш це від когось іще, Лу: ми з Меггі вирішили розлучитися…») чи прочитати про таке в газетах, ти виявиш, що твій власний шлюб — на межі катастрофи.

Він роздягнувся до трусів і поставив будильник на шосту ранку. Прийняв душ, помив голову, поголився. Перш ніж почистити зуби, Луїс пожував таблетку «Ролаїду»[39]: холодний чай Норми спричинив у нього нудоту. А може, його нудило від вигляду Рейчел, яка вчепилася у край свого ліжка. «Територія визначає все» — прочитав він колись у підручнику з історії.

Усе вже було зроблено, охайно складено, лишилося лягти в ліжко. От тільки заснути ніяк не вдавалося. Щось гризло його зсередини. Прислухаючись до тихого дихання Рейчел і Ґейджа, він знову і знову прокручував у голові події останніх двох днів. «ПАТТОН. ХАННА НАЙКРАЩА У СВІТІ СОБАКА. МАРТА — НАША УЛЮБЛЕНА КРОЛИЦЯ…» Розлючена Еллі: «Я не хочу, щоб Черч коли-небудь помер. Він мій кіт! Мій, а не Бога. Хай Бог заведе собі власного кота!» Не менш розлючена Рейчел: «Ти як лікар мав би це знати». І Джад, з його вбивчо впевненим, вбивчо спокійним голосом з іншого часу: «…питалась, як ся маєш, ділила з тобою вечерю й кусала тебе за сраку».

Той голос переплівся в Луїсовій свідомості з голосом матері, яка збрехала Луїсу про секс, коли йому було чотири, та сказала правду про смерть, коли йому було дванадцять. Тоді його кузина Руті загинула в безглуздій автокатастрофі. Вона розбилася на батьковій машині з якимось хлопом, котрий роздобув ключі у відділі громадських робіт. Вони просто хотіли покататися. Пацан лише потім згадав, що не вміє гальмувати. Йому пригода вартувала лише пари дрібних подряпин і синців. «Ферлейн» дядька Карла був розтрощений. «Вона не могла померти», — відповів Луїс мамі, яка повідомила йому про це. Він чув слова, однак ніяк не міг надати їм сенсу. «Як це, вона мертва? Про що ти говориш?» І запізніла думка: «А хто буде її ховати?» Дядько Луїса, Карл, працював гробарем, однак він не знайшов би в собі сил поховати власну дочку. Збентеження і наростаючий переляк надали цьому питанню в очах Луїса особливої ваги. Воно перетворилося на хитромудру головоломку, на кшталт класичного: «А хто ж стриже перукаря?»

— Думаю, це зробить Донні Донах’ю, — відповіла мати. Її почервонілі очі видавали смертельну втому. Здавалося, що вона захворіла. — Він найкращий друг твого дядька. О Луїсе… Така хороша маленька Руті… Страшно подумати, як вона страждала… Помолися зі мною, Луїсе, добре? Помолися зі мною за Руті… Мені потрібна твоя допомога.

Тож вони стали на коліна прямо посеред кухні, його мама та він, і молилися. Саме ця молитва остаточно розвіяла ілюзії Луїса: якщо мама молиться за душу Руті Крід, то її тіло пішло в небуття. Луїс