Карін Слотер - Лють

бачили живою. Воллер стверджує, що незабаром поліція очікує отримати повне зізнання у скоєнні злочину, який він назвав «наймерзеннішим правопорушенням», побаченим за всю кар’єру.

Батько дівчини — Пол Фінні, шанований член колегії адвокатів і помічник окружного прокурора округи Дікеб. Мати, Саллі Фінні, — домогосподарка, бере активну участь у діяльності Жіночої ліги й збиранні коштів для коледжу Аґнес Скот. Інших дітей у пари немає. Поминальне запалювання свічок по Мері-Еліс Фінні відбудеться сьогодні ввечері на Площі о 20:30, а завтра вдень пройде закрита служба в похоронному бюро Кейбл. Родина просить замість квітів зробити пожертву для міської бібліотеки Декатура, улюбленого місця Мері-Еліс.

Розділ 6

Намертво вчепившись у кермо, Майкл гнав машину як навіжений. Трент сидів на місці пасажира і зберігав гробову мовчанку, попри те, що Майкл мчав на червоне світло й ігнорував знаки «стоп». Їхати від Домівки Ґрейді до його дому було менш як двадцять хвилин, але для Майкла вони тяглися нескінченно. Серце стукало в горлі, мов колеса товарного потяга. Усе, про що він міг думати, — як він жахливо вчинив з родиною, як він їх не заслуговує, як він спокутує свою провину, круто змінить своє життя, тільки б із Тімом усе було гаразд.

— Бля! — Майкл викрутив кермо ліворуч, ледве уникнувши зіткнення з позашляховиком «Шевроле Блейзер», який нічого не порушував.

Трент ухопився за ручку над дверцятами, але він не був тупаком, щоб просити Майкла пригальмувати.

Майкл вирівняв кермо і знову рвучко крутонув ліворуч, щоб виїхати на об’їзну дорогу, де було менше транспорту, а отже — більше шансів приїхати додому раніше. Зчеплення забуксувало, але він натиснув на газ, і все запрацювало як слід. На панелі приладів блимала лампочка: стрілка давача температури двигуна вже була в червоному полі. Єдине, що потрібно було Майклу від цього шматка автомобільного лайна, — щоб довіз його додому. Це все, чого він потребував.

Він знову натиснув на мобільному кнопку повторного набору й слухав, як уп’ятдесяте дзвонить удома телефон. Мобільний Барбари теж озивався довгими гудками, а Джину в лікарні він знайти не зміг.

— А щоб йому! — крикнув Майкл і жбурнув телефон на панель приладів, розтрощивши його на шматки.

Щоб повідомити про неприємності, Ґрір подзвонив Тренту, наче Майкл був якимось слабаком-цивільним, а не заґартованим копом. Лейтенант сказав лише, що у Майкла вдома стався якийсь нещасливий випадок, щось із дитиною. Клята стандартна процедура — не казати всього по телефону, щоб жертва не злякалася і дорогою до місця пригоди не кинулася на машині з мосту в річку. Коли Майкл набрав Ґріра, щоб довідатися детальніше, той розмовляв з ним, як із дитиною. «Майкл, просто їдь додому. Усе буде добре».

— Велосипед, — мовив Трент, і Майкл останньої миті помітив велосипедиста, мало не збив його, різко виїжджаючи на сусідню смугу. Назустріч їхала вантажівка, і Майкл знову крутонув кермо, саме вчасно, щоб уникнути лобового зіткнення.

— Майже приїхали, — сказав Майкл, наче Трент у нього питав. — Чорт, — просичав він і вдарив долонею об кермо. Тім вічно цікавився забороненими речами. Він не знав, що цього робити не можна. А Барбара потроху старіла. Майже щодня вона почувалася втомленою і не мала сил скрізь за ним бігати.

Коли він повертав на свою вулицю, машину занесло на повороті. Перед його будинком стояли два патрульні автомобілі, один з них припаркували на під’їзній доріжці за машиною Барбари. По тротуару перед будинком Синтії та Філа походжали поліцейські в уніформах. Коли Майкл побачив Барбару, яка сиділа на ґанку, обхопивши голову руками, його серце зупинилося.

Якось він вибрався з машини. Побіг до неї, відчуваючи, як приливає до горла жовч, і насилу стримуючи нудоту.

— Де Тім? — спитав він. Барбара відповіла не одразу, і він повторив своє запитання, зриваючись на крик: — Де мій син?!

— У школі! — прокричала вона у відповідь, наче він був божевільний.

Він ухопив її за зап’ястя і силоміць поставив на ноги. В очах у неї стояли сльози.

— Легше, — тихо промовив Трент.

В одному-єдиному слові вчувалося попередження.

Майкл подивився на свої руки, не розуміючи, як так сталося, що тепер вони міцно стискали Барбарині зап’ястки. Там, де він натиснув, видніли червоні сліди. Вольовим зусиллям він розчепив пальці.

До будинку під’їхав фургон коронера. Заверещали гальма, і водій заглушив двигун біля поштової скриньки.

Майкл поклав руки Барбарі на плечі, цього разу — щоб контролювати себе. Йому сказали, щось із дитиною. Може, помилилися. А може, Ґрір збрехав.

— Джина? — спитав Майкл. — Щось сталося з Джиною?

До труповозки підійшов поліцейський і показав водієві рукою на сусідній будинок.

— На задньому дворі.

Не встиг Майкл спам’ятатися, а ноги вже самі несли його туди. Він рвучко розчинив вхідні двері й кинувся коридором. Почув за спиною кроки й зрозумів, що то той виродок Трент. Та Майклу було начхати. Він розчахнув задні двері й вибіг на подвір’я, загальмувавши так різко, що ззаду на нього налетів Трент.

Спершу Майкл побачив щось біле: коротенький халатик, прозору сорочку. Вона лежала на животі, ступні зашпорталися в поламаному дротяному паркані. Її оточували шестеро чи семеро чоловіків.

Майкл спромігся підійти до неї, хоча ноги не слухалися й підгиналися коліна. Родимка на плечі, ще одна на тильному боці руки. Він притис пальці до долоні її маленької руки.

— Сер, не торкайтеся її, — попередив чийсь голос.

Але Майкл не звернув уваги. Він погладив її м’яку долоню. Сльози покотилися з очей, і він прошепотів:

— Господи. О Господи.

Трент щось белькотів до групи поліцейських, але Майкл не розбирав слів. Він міг лише дивитися на потилицю Синтії, на довгі пасма шовковистого білявого волосся, що вкривало її плечі, мов шарфик. Він обсмикнув халатик, щоб прикрити оголені сіднички й хоч трохи вберегти її гідність.

— Детективе, — покликав Трент. Він узяв Майкла за руку під пахвою і легко поставив на ноги. — Ви не повинні її торкатися.

— Це не вона, — вперто похитав головою Майкл й знову спробував опуститися на коліна, щоб побачити її обличчя.

То був якийсь фокус, то не могла бути Синтія. Вона була десь на шопінгу, витрачала Філові гроші, тусувалася з подружками.

— Я хочу її побачити, — сказав Майкл. Його трусило, наче він змерз. Коліна знову не слухалися, та Трент підтримував його, щоб Майкл знову не впав навколішки. — Хочу бачити обличчя.

— Я вже збирався її перевертати, — сказав поруч чоловік, судячи з вигляду, судмедексперт.

За допомогою іншого копа доктор узяв Синтію за плечі й перевернув лицем догори.

Її нижня щелепа опустилася, й з рота по шиї повільним