Кейт Мосс - Гробниця

Анатоль усміхнувся.

— Такі речі зазвичай не довіряють паперу.

Леоні склала руки на грудях.

— Безглуздо навіть припустити, що я прийму запрошення здійснити візит до тітки, з якою навіть не знайома, та ще й на такий тривалий час — цілий місяць! До того ж, — додала вона войовничим голосом, — ще мені бракувало поховати себе в провінції, де доведеться вислуховувати нудні спогади якоїсь бабці!

— Та ні, Ізольда ще зовсім молода, — сказала Маргарита. — Набагато молодша за Жуля; гадаю, їй зараз і тридцяти немає.

На мить за столом запала тиша.

— Я не збираюся приймати це запрошення, — нарешті озвалася Леоні.

Маргарита зиркнула через стіл на сина.

— А ти що порадиш, Анатолю?

— Нікуди я не поїду, — рішучіше повторила Леоні.

Анатоль осміхнувся.

— Не вередуй, сестричко. Тобі хіба не кортить провести відпочинок у горах? Та це ж те, що треба! Ти ж мені ще того тижня казала, що тобі набридло міське життя й ти хотіла б відпочити на селі!

Леоні ошелешено зиркнула на брата.

— Так, казала, але ж…

— Зміна декорацій допоможе тобі підняти настрій. До того ж погода в Парижі зараз просто нестерпна. То сильний вітер з дощем, то спека, як у Сахарі.

— Та я не заперечую, одначе…

— А ще ти казала мені, що прагнеш пригод, але коли випадає шанс, то відразу ж знічуєшся й не можеш ним скористатися.

— Проте тітонька Ізольда може виявитись особою вкрай нестерпною. Та й чим я займатимусь у селі? Там же зовсім нема чого робити. — Леоні кинула на матір викличний погляд. — Ти ж завжди розповідала про цей маєток лише недоброзичливим тоном, мамо.

— То було давно, доцю, — спокійно відповіла Маргарита. — Можливо, зараз усе змінилося.

Тоді Леоні спробувала відкараскатися від поїздки в інший спосіб.

— Але ж ця подорож забере чимало днів. Як же я поїду так далеко? Без супутника чи супутниці — ніяк!

Маргарита затримала погляд на доньці.

— Еге ж, звісно, ніяк. Утім, сталося так, що вчора ввечері генерал Дюпон запропонував мені поїхати з ним на кілька тижнів до долини річки Марни. Я б не хотіла нехтувати цим запрошенням…. — Раптом вона замовкла й повернулася до сина. — А чи не погодишся ти, Анатолю, супроводжувати Леоні на південь?

— Певен, що зможу виділити кілька днів.

— Але ж, маман… — хотіла була заперечити Леоні.

Брат не дав їй договорити.

— Загалом, я щойно сказав сестрі, що волію на кілька днів поїхати з міста. Отже, маємо нагоду поєднати ці два бажання. І всі будуть задоволені. До того ж, — Анатоль по-змовницьки зиркнув на сестру, — якщо тобі, мала, уже так кортить поїхати з Парижа й побути на самоті в незнайомому оточенні, то я певен, що тітку Ізольду вдасться умовити, щоб вона й мене запросила до себе в гості.

Нарешті Леоні дійшло, куди хилить Анатоль.

— Ага, он як! — сказала вона.

— Так ти зможеш виділити тиждень-другий, Анатолю? — наполягала мати.

— Для моєї сестрички — що завгодно, — відповів він. І посміхнувся, звертаючись до Леоні. — Якщо бажаєш прийняти запрошення, то я — до твоїх послуг.

Леоні відчула поколювання в шиї: то були перші ознаки радісного збудження. Бути в селі й ходити, куди заманеться! Дихати незабрудненим повітрям! Мати змогу читати, що хочеш, коли хочеш, і не боятися при цьому критики й докорів!

А поруч — Анатоль!

Вона зробила паузу, щоб мати не здогадалася, що вони з братом змовилися. Те, що матері байдуже до маєтку Домен де ля Кад, іще не означає, що байдужість не зміниться зацікавленістю. Леоні скоса глянула на красиве й побите обличчя Анатоля. Їй здавалося, що всі його негаразди вже в минулому. Проте вчора ввечері вона переконалася, що помилилась.

— Гаразд, згода, — відповіла Леоні, відчуваючи, як запалали її щоки. — Я згодна, якщо Анатоль супроводжуватиме мене й побуде в маєтку, поки я не звикну. — Вона повернулася до матері. — Мамо, напиши, будь ласка, тітоньці Ізольді, що ми залюбки приймаємо її запрошення.

— Я надішлю їй телеграму, щоб остаточно домовитися про дату вашого приїзду.

Анатоль задоволено вишкірився й підняв філіжанку з кавою.

— За майбутнє! — проголосив він тост.

— За майбутнє, — розсміялася сестра. — І за маєток Домен де ля Кад.

ЧАСТИНА II

ПАРИЖ

Жовтень 2007 року

РОЗДІЛ 9

Париж, 26 жовтня 2007 року, п'ятниця

Мередіт Мартін дивилася на своє відображення у вікні, а потяг мчав її до кінцевої станції «Євростар» у Парижі. Чорне волосся, бліде обличчя. Без рум’янцю її зовнішність дещо втрачала свою привабливість.

Вона поглянула на годинник.

Чверть на десяту. Слава Богу, чекати лишилося недовго.

У сутінках повз неї дедалі частіше пролітали сірі стіни будинків і невеличкі містечка. Пасажирів у вагоні було небагато. Двійко французьких ділових жінок у напрасованих сорочках і строгих брючних костюмах. Двоє поснулих студентів із рюкзаками. Тихе клацання комп’ютерної клавіатури, приглушені розмови по мобільних телефонах, шерхіт вечірніх газет — французьких, англійських, американських. Потойбіч проходу — четверо юристів у строкатих сорочках і бавовняних штанях із гострими, як лезо, складками. Вони явно їхали додому на вихідні й емоційно обговорювали якусь судову справу, пов’язану з шахрайством. Їхній столик був заставлений скляними пляшками та пластиковими стаканчиками. Пиво, вино, бурбон.

Очі Мередіт мимоволі знову зупинилися на лискучій рекламній брошурі готелю, що лежала на столику, хоча вона вже кілька разів перечитала її від першої до останньої сторінки.

ГОТЕЛЬ «ДОМЕН ДЕ ЛЯ КАД»

РЕН-ЛЕ-БЕН

III 90

Розташований у густому парковому лісі над мальовничим містом Рен-ле-Бен, що в прекрасному Лангедоку, готель «Домен де ля Кад» є втіленням величності й елегантності дев’ятнадцятого сторіччя, але має всі зручності й умови для відпочинку, на які розраховує вибагливий відвідувач століття двадцять першого. Готель збудовано на місці колишнього старовинного маєтку, частково зруйнованого пожежею 1897 року. З 1950 року тут улаштували готель, котрий знову відкрився для відвідувачів 2004 року після капітального ремонту. Наш готель уважається зараз одним із найкращих на південному заході Франції.

Про розцінки та послуги читайте в подробицях на звороті.

Реклама дублювалася також французькою.

І виглядала дуже спокусливо. От у понеділок вона туди й поїде. Улаштує собі невеличке свято — два-три дні п’ятизіркової розкоші після всіх цих рейсів економ-класом та ночівель у дешевих мотелях. Мередіт засунула брошуру в прозору теку, де вже лежала квитанція за бронювання, і вкинула її у свою сумочку.

Здійнявши свої красиві довгі руки, жінка відкотила комірець. Давно вже вона не почувалася такою втомленою.

Опівдні Мередіт виписалася з готелю в Лондоні, пообідала в кафе біля