Андрій Анатолійович Кокотюха - Привид із Валової

— Ну, можете бути там, — сказав Кошовий. — Суті це не змінить. Ще ось це потримайте, будь ласка.

Він розстебнув і рвучко зняв пальто, кинув Шацькому, той підхопив і тепер тупцяв на місці з руками, повними речей. Сам же Клим, більше нічого не пояснюючи, спритно подерся риштаками вгору й досить скоро опинився поверхом вище. Йозеф стежив за ним, задерши голову, й поки нічого не розумів.

— Отак Моргун заліз сюди вночі! — крикнув згори Кошовий. — Падав з цієї висоти. Тільки не звідси, інакше завалив би тулубом риштування. Але ось тут, — він тупнув ногою раз, потім — ще раз, для певності, — чи не єдине місце, де в темряві справді можна ступити необережно, загубити опору й втратити рівновагу. Пройшовши далі, навіть у темряві досить легко орієнтуватися. Тим більше, Моргун мав при собі ліхтарика. Чуєте мене?

— Та чую! — Шацький зручніше перехопив пальто, трохи подумав — і поставив портфель на землю, притуливши до правої ноги. — Тільки поки все одно нічого не розумію!

— Штовхнули його. Ось що я хочу сказати, — голосно пояснив Клим.

Йозеф шморгнув носом.

— Чорна пані могла явитися йому де завгодно. Хоч там, хоч отам.

— От же ж упертий ви! Скажіть, хіба привиди тілесні? Вони можуть когось сильно вдарити? Знаєте, я сам багато читав і чув страшних казок. Та ніде не сказано, що привид може заподіяти людині фізичної шкоди. А в Моргуна голова розбита, чуєте?

— Побачив мару. Злякався. Ступив назад. Втратив рівновагу й полетів униз.

— Саме так вважає поліція, Шацький! Ви ніби змовилися. Раптом ви справді змовилися з комісаром, га?

На таке зубний лікар вирішив не відповідати. Надто поважав себе, аби спростовувати те, у що не вірить і сам Кошовий, дражнячись згори. А тим часом Клим не чекав від Шацького жодних виправдань чи пояснень. Зник із його очей на коротку мить, пройшовши в глиб горішньої забудови. Швидко повернувся, тримаючи щось у руці. Хотів спускатися так, передумав — жбурнув свою здобич униз, намагаючись не вцілити в товариша. І поки злазив, той обережно, ніби згори впало щось справді небезпечне для життя, наблизився й глянув.

Нічого особливого.

Шмат цегли, досить замашний.

— Бачите? — почулося за спиною.

Обтріпуючи на ходу штани, котрі все ж забруднилися, Клим узяв у Шацького пальто, накинув, почав неквапом застібати ґудзики. Капелюх увесь цей час лишався на голові.

— Що я повинен бачити, крім каменюки? — поцікавився Йозеф.

— Таку саму забрала поліція. Підібрала ось тут, на землі. На ній — сліди крові загиблого, речовий доказ. Бо на розбитій голові, відповідно, порох від цеглини. Пояснюю як адвокат, котрий також має, — Кошовий гмикнув, виправився, — тобто мав кримінальну спеціалізацію. Для слідства й суду все це разом є беззаперечним доказом: той уламок цегли став причиною смерті Антона Моргуна. Впав із висоти, вдарився головою об гострий край. Нещасний випадок. Могло ж пощастити, аби цегла не лежала просто тут, на місці невдалого падіння.

Поки говорив, сонце вже впевнено заховалося за верхівками дахів. У віконні пройми промені не заглядали, будівлю повільно поглинав сірий півморок.

Шацький знову шморгнув носом.

— Пане Кошовий, я мав щастя на власні очі бачити й на власну вуха чути, як ви вправно зводите докупи несумісні на перший погляд речі та розрізнені здогади. З подібного матеріалу ліпите висновки, котрі здебільшого відповідають реальній картині подій. Тут готовий зняти перед вами капелюха. — Він навіть зробив це, ледь піднісши головний убір над маківкою. — Проте щойно ви мені наочно пояснили причини трагічної загибелі того чоловіка. І я навіть можу з вами погодитись — не обов’язково приплітати сюди Чорну пані. Не вірите в неї — не треба. Лишайтеся матеріалістом до скону віку, хоча дай вам Боже міцного здоров’я й довгих років життя. Але він же упав на цеглину й розкроїв об неї голову!

— Моргуна штовхнули згорию. — Клим застібав передостанній згори ґудзик пальта.

— Готовий погодитися навіть з цим! Так, чоловік готував себе до небезпечної зустрічі, бо мав револьвер. Імовірно, така здибанка мала місце. Скажімо, той Моргун домовився з кимось наперед зустрітися саме тут, у порожній забудові. Була сутичка, мов у авантурних романах, які ви полюбляєте читати! Пан Гольмс із професором Моріярті, так здається?{18} Кошовий впорався із останнім ґудзиком. Обсмикнув краї пальта, струсив пил та крейду з лівого боку.

— Ні, Шацький. Тобто — правильно, сутичка нагорі в темряві ночі могла бути й напевне трапилася. Та Моргун не міг розбити голову об цеглину, впавши донизу, сюди. Ходімо, ще щось вам покажу.

— Може, й мені покажете?

Голос прозвучав іззаду, несподівано, й обоє, не змовляючись, здригнулися. Кошовий рвучко повернувся. Шацький тупцяв довкола своєї осі повільно, немов за спиною чекала прикра пригода з небажаними для нього наслідками.

В одвірку, розставивши ноги на ширину плечей, стояв худорлявий чоловік у цивільному. Гостре видовжене лице та жорсткі вусики, що стирчали врізнобіч, робили його подібним до великого щура. Саме через пізнавану зовнішність ні з ким іншим Карла Лінду неможливо було сплутати.

Персоною Лінда був дуже важливою — керував усіма агентами, котрі працювали на кримінальну поліцію Львова.

— Так що ви там хотіли показати, га, пане Кошовий? Бо мені тут доповідають — крутяться, мовляв, біля місця трагедії підозрілі особи. Як такий відомий мудрагель, як ви, не врахував, що за будинком наглядають мої люди? Мало кого сюди занесе? І, бачу, завіяло не абикого. Сервус, пане Шацький. Як справи, як родина?

Йозеф мовчки підніс капелюха на знак привітання.

— Мовчите? Мудро чините, пане Шацький. Тут, бачу, соло за паном нотарем. Чи помічником нотаря, як буде правильно… Покажіть, пане Кошовий, я теж гляну. Заодно розкажете, за яким дідьком ви двоє сюди приперлися.

Сонце зовсім зайшло.

Жовтневий вечір уже впевнено вступив у свої права.

Розділ четвертий

КОМІСАР ВІХУРА ВИЗНАЄ ПОМИЛКИ

Брунатний глиняний кухоль парував, розносячи на весь кабінет терпкувату й водночас різкувату суміш запахів.

З сумом зазирнувши всередину й приречено скривившись, Марек Віхура з неприхованою огидою відсунув густувате вариво від себе. Зиркнувши з-під лоба на принишклого на ослоні в кутку Шацького, комісар перевів погляд на Клима, котрий почувався на диво вільно. Зручно примостившись на рипучому казенному стільці, він розстебнув пальто, заклав ногу на ногу й поклав на коліно капелюха. Лінда стояв поруч із Віхурою, тримаючись трохи за спиною.

Чотири пари очей вивчали шматок цегли, завбачливо прихоплений Кошовим з місця пригоди.

Той самий, підібраний на горішній частині й