Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Нафта 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Нафта" автора П'єр Паоло Пазоліні. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 179
Перейти на сторінку:
віднині й назавжди перейматися виключно сексом — джерелом щораз неповторних, прекрасних, несказанних насолод, ще не означає, що він цілковито присвятив своє життя насолоді. Його зніяковіння було радше неспокоєм, а не звичайною сором’язливістю. У цьому він лишився таким самим, як і змалку. Думка про те, що треба телефонувати комусь, питаючи: «Чи ви, бува, не знаєте, де мама?», коли тепер він шукав її зовсім не через те, що вони разом господарюють, паралізувала його нездоланним страхом. Треба було удати із себе злодюжку, аби дізнатися, що твоя мати святкує на третій гулянці у будинку Одоне. Побачивши її, він враз наказує їй піти до лазнички, та, перш ніж жінка послухалась і спустилась у ванну кімнату на нижньому поверсі, він мусив повторити це два чи три рази. Щойно Карло переконався, що мати у кімнаті, він теж зайшов усередину. Убиральні в будинку Одоне були всі геть-чисто білі, вкриті художньою керамікою, зробленою під вісімнадцяте століття; під шлейфом запахів пудри та іншої косметики чувся сморід сечі та менструальної крові, і хоч був несильний, та дух перебивало. Певна річ, у цьому святилищі Карло був уперше. Збудження було настільки сильним, що він мав зігнутися навпіл, ніби від болючого удару. У маленькій передній кімнатчині перед люстерком стояла жінка. Карло мусив удати, що заблукав, і знову сховатися у коридорі, ризикуючи, що його там заскочить ще якась жінка. Почалися хитрування, змудроване чекання, на карту котрого було поставлено все на світі. Або все пройде за планом, або на нього чекає нестерпне розчарування, гірше за саму смерть. Він мусив чекати, поки та пані вийде геть, і мав завадити матері вийти звідти першою, а також пильнувати, щоб їх не потурбували інші непрохані гості. А ось і служниця. Карло зрозумів, що кінчив, і, лаючись подумки, відчув розпач, ніби хлопчисько. Раптом жінка, бісова шльондра, ніби силою Карлової думки її щось розвернуло, пішла в інший бік, зійшовши вузенькими сходами донизу, де розташовувались домашні кухні. А та інша шльондра (якщо можна, я трохи додам невласне-прямої мови) була ще досі у лазничці. Як дізнатись, як там справи, не визираючи, щоб тебе знову не помітили? Задля того, щоб хитрість удалася, треба було стояти непорушно: потрібна цигарка. Але ж наш бідолашний Карло не палить. Коли вже він почав утрачати тяму, а нерви були немов запалені від напруги, ніби виштовхана звідти силою його думки, шльондра вийшла, прослизнувши на горішній поверх, немов привид, змарнівши за п’ять хвилин перебування у відлюдному місці. Карло, як очманілий, кинувся туди, звідки щойно вийшла жінка: з трьох убиралень двері лише однієї були прочинені, інші було зачинено. Карло постукав, шепочучи спотвореним голосом: «Відчини, люди йдуть». Мати відчинила. І саме слушно, бо у вбиральню зайшли, не припиняючи свої балачки, розпочаті ще на горішньому поверсі, двоє чи троє жінок. Обличчя у матері було підтягнуте, на ньому майже не було зморщок. Це через хвилювання й надмірну втому (відвідала три вечірки за день). Усередині сморід жіночої сечі був справді різким. «Чого тобі?» — спитала мати. То була жінка просунута, завдяки тому, що італійські психоаналітики поширили праці Фройда, вона знала його роботи, але те, що з нею відбувалося, вже переходило будь-які межі. Певна річ, вона вважала сина божевільним, коли він робив речі, які йому, втім, здавалися цілком природними. «Мовчи, шльондро!» — відповів він. І він міцно притис її до грудей: відчувши її важкі вологі груди, він мало не заплакав, розчулившись: «Моя повіє», — додав він, і ті слова відгонили гидко-садистським «Солодка, мила, моя повіє». Його рука сповзла на її високі, як бані чи бар’єр, сідниці; крізь шовкові складки все одно відчувалися трусики, навіть шви та мереживо на білизні. Карло, грубо повернувши матір обличчям до унітаза й поклавши руку їй на голову, аби присилувати її нахилитися й закрити їй рота, зробив те, що у ту мить здавалося йому геть невідкладним: задрав жінці спідницю, стягнув трусики, оголивши зад. Унизу, в стерильній темряві ванни у домі Одоне, власне, унизу таза, поміж сідниць, виглядав космик волосся. Карло ззаду обхопив усе це рукою.

К’яра, чий голос спочатку лунав у садку по обіді, була наймолодшою із сестер, вона народилася, коли Карлові було вже шістнадцять чи сімнадцять, і наразі вже була трохи старшою за нього у той час. Вони майже не знали одне одного. Та за два чи три роки до того, коли він поїхав у Рим, він бачив, як дівчина цілувала щеня, яке на той час було улюбленцем родини (зараз його вже не було, хтозна, де воно ділось). Із ххх (так звали те цуценя) К’яра розмовляла на місцевій говірці, нахилившись так, що її груди майже повністю відкрились. Це лише частина давноминулої ідилії. Однак наступного дня по поверненні додому Карло вирішив, що йому варто перепочити від сексу. Тому він лишився у Турині, присвятивши день роздумам.

---------

Задоволення від дня тощо

Причини, через які він прийняв таке рішення, ще й означали, що вранці він спатиме допізна, а для нього дев’ята-десята година — це вже було допізна. Він відразу відчув сонячне світло надворі. Йому не потрібно було розчиняти фіранки, щоб відчути: за вікном потрошки розливалось сонячне проміння, гублячись на бордюрах уздовж доріг та на міських майданах. І що воно було прозоре, як море, білувате на тлі небесної блакиті, що проглядала між дахами, углибині вулиць. І що сонячне світло, хоч ще й досі гаряче, вже несло у собі порожнечу, знесиленість, із котрих, разом із втіхою від того, яким воно було прозорим, а це обіцяло безперервну вервечку однаковісінько ясних днин, розливався якийсь безболісний смуток (як це зазвичай буває зі знаменнями). Незадовго до полудня Карло вийшов на вулицю; це був один з найспекотніших літніх днів, можливо, навіть найбільш спекотний за все літо. Проте люди вже повернулися з відпусток, і транспорту на вулицях було так само багато, як і взимку. Вже тоді, у далекі шістдесяті, на вулицях міста було повно вихідців з півдня країни. Тепер переважно саме вони залюднювали вулиці, які колись стояли порожніми. Через це вулиці скидалися на притулки для тих, хто очунюють після недуги. А от у кав’ярнях у центрі міста було повно туринських буржуа, що попивали свій аперитив. Перед блискучими барними стійками чи у вітальнях, прекрасно умебльованих антикварними меблями

1 ... 14 15 16 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нафта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нафта"