Стівен Кінг - Пульт Ґвенді

зводиться на ноги й помічає дещо, від чого голова їй іде обертом: вузенька дерев’яна підставка пульта відкрита. На ній лежить крихітна шоколадка: папуга. Кожна пір’їнка ідеальна.

Понад усе Ґвенді хочеться вибігти з кімнати, грюкнути за собою дверима й ніколи не повертатись, але вона знає, що не може зробити цього. Тож що вона може вдіяти?

Вона наближається до пульта так тихо, як тільки може пересуватися. Коли до нього залишається кілька футів, у її голові спалахує образ дикої тварини, що спить у своїй норі, і вона думає: «Пульт не лише дає мені силу; він і сам є силою».

— Але я не… — бурмоче вона.

«”Не” що?»

— Не піддамся.

Поки не спасувала, вона витягується і хапає шоколадку з маленької підставки. Задкує з кімнати, боячись повертатися до пульта спиною, мчить коридором у туалет, де шпурляє шоколадного папугу в унітаз і змиває його.

І на деякий час усе гаразд. Вона гадає, що пульт засинає, але не вірить йому ні на йоту. Бо навіть якщо він і заснув, то спить, розплющивши одне око.

28

На початку останнього семестру Ґвенді у старшій школі в її житті стається дві доленосні події: вона отримує стипендію на вивчення психології в Браунському університеті та вступає поза конкурсом, а ще вперше спить з Гаррі.

Упродовж останніх кількох місяців у них трапляється кілька фальш-стартів — увесь цей час Ґвенді на пігулках, але щоразу вона не зо­всім готова, а галантний Гаррі Стрітер не тисне на неї. Нарешті справа стається в кімнаті Гаррі, при свічках, п’ятничного вечора, коли в його батька велика вечірка на роботі, як не крути, настільки незграбно і казково, як і очікувалось. Щоби внести необхідні покращення, Ґвенді та Гаррі роблять це ще раз, два вечори потому, на задньому сидінні «мустанга» Гаррі. Там тісно, але це лише на краще.

Коли настає весна, Ґвенді знову біжить на змаганнях і в перших двох забігах потрапляє у трійку кращих. Її оцінки — самі лише «A» (щоправда, історія зависла в небезпечній зоні, на 91%), і вона не ставала на ваги аж від того передріздвяного тижня. Покінчила з цим безглуздям.

Ще й досі її подеколи мучать жахи (той, що про гарно вбраного чоловіка зі срібними монетами замість очей усе ще найстрашніший), вона й досі знає, що пульт хоче повернути її, але намагається не зациклюватися на цьому. Її майже завжди супроводжує успіх завдяки Гаррі й тому, що вона вважає своїм новим життям. Ґвенді часто марить, ніби містер Ферріс повернеться, щоб забрати в неї право володіння пультом, позбавивши її цієї відповідальності. Чи що пульт зрештою забуде про неї. Комусь сторонньому це прозвучало б по-дурному, але Ґвенді увірувала, ніби пульт якимось чином живий.

От тільки забуття не прийде. Про це вона дізнається у квітні, у свіжий весняний день, коли вони з Гаррі запускають повітряного змія на полі бейсбольного стадіону касл-рокської старшої школи (Ґвенді дуже зраділа, коли він прийшов до неї додому, приволікши з собою змія). Вона помічає, як з посадки, що відгороджує шкільну територію, вигулькує щось маленьке і темне. Спершу вона думає, ніби це якась тварина. Що то вибіг кролик, чи, може, бабак. Та коли воно наближається — а здається, ніби воно прямує просто на них, — дівчина усвідомлює, що це взагалі не тварина. Це капелюх.

Гаррі тримає котушку з ниткою і дивиться на червоно-біло-синього змія широкими очима і з посмішкою на обличчі. Він не помічає чорного капелюха, який наближається до них, рухаючись не за вітром, а проти нього. Він не помічає, як капелюх сповільнює свій хід, потім зненацька змінює напрям і виписує ідеальне коло навкруг його пережаханої дів­чини, ніби цілуючи її при зустрічі — як гарно бачити тебе знову, — перш ніж зривається геть і зникає за трибунами, що стоять уздовж лінії третьої бази.

Гаррі не помічає нічого цього тому, що в Касл-Року зараз пишне весняне пообіддя, і він пускає повітряного змія, поруч стоїть кохання всього його юного життя, і все прекрасно.

29

Перша половина травня минає у вирі занять, іспитів і планування випуску. Туди входить усе: від підбору шапочок і мантій та відправки запрошень на церемонію до закінчення підготовки до випускної вечірки. Випускні іспити призначено на тиждень після 19 травня, а вручення атестатів касл-рокської старшої школи відбудеться наступного вівторка, 27-го числа, на футбольному стадіоні.

У Ґвенді та Гаррі вже все розплановано. Після церемонії вони перевдягнуться і вирушать додому до Бріджит Дежардін на найбільшу і найкращу випускну вечірку в усій школі. А наступного ранку на тиждень вирушають з наметами в затоку Каско, лише вони удвох. Після повернення додому на Ґвенді чекає робота в авто­кінотеатрі, а на Гаррі — у крамниці будматеріалів. На початку серпня — десятиденна відпустка на узбережжі з родиною Гаррі. Після того починається навчання в коледжі (Ґвенді — в Браунському; Гаррі — в сусідньому, Провіденському) і новий захопливий розділ у їхніх життях. Вони не можуть дочекатися.

Ґвенді знає, що коли прийде пора їхати до коледжу, їй доведеться вирішувати, що робити з пультом, але це станеться аж за кілька місяців, і цього вечора це не в пріоритеті. Нині найбільшим рішенням, яке постає перед Ґвенді, є яку сукню вдягнути на вечірку в Бріджит.

— Боже милий, — каже Гаррі, усміхаючись. — Просто візьми якусь та й усе. Або йди, як є.

«Як є» означає в самих ліфчику і трусиках.

Ґвенді штурхає його між ребра і перегортає наступну сторінку каталогу.

— Легко тобі казати, містере. Одягнеш собі джинси й футболку і вже виглядаєш на мільйон баксів.

— А ти виглядаєш на трильйон у самій лише білизні.

Вони лежать на животах на ліжку Ґвенді. Гаррі грається її волоссям; Ґвенді гортає глянцевий каталог Браунського коледжу. Містер та місіс Пітерсон пішли на вечерю до сусідів далі по кварталу і не повернуться допізна. Ґвенді та Гаррі прийшли годину тому, і Ґвенді була дещо здивована, побачивши, що ключ їй не знадобився. Парадні двері були не лише незамкнені, а й злегка прочинені. (Її тато дуже відповідально ставиться до замикання дверей; полюбляє приказувати: «Касл-Рок — уже не те маленьке окружне місто, яке було колись»). Але всі часом щось забувають, плюс тато не молодшає. А з думкою про вечірку, що заволоділа ними — уже не згадуючи про попередні півгодини раювання в її ліжку, — жоден з них не помічає кількох скабок, що стирчать довкола замка. Чи слідів від лома.

— Та ну, — знову каже Гаррі, — ти приголом­шлива. Хай би що вдягла.

— Просто не можу вирішити, чи вдягнути щось стильне без бретельок, чи щось літнє, довге і спадисте, — вона кидає каталог на підлогу і встає. — Ось, вибирай сам.

Вона підходить до шафи, відчиняє двері… і перш ніж бачить його самого, чує запах: пиво, сигарети і сморід поту.

Вона починає розвертатися, щоб покликати Гаррі, але вже запізно. Пара сильних рук випростується з тіні й одягу на вішаках і тягне її додолу. І тут вона віднаходить свій голос:

— Гаррі!

Він уже зіскочив з ліжка і біжить. Кидається на нападника, і серед безладдя вішаків та блузок вони зчіпляються на підлозі.

Ґвенді притискається до стіни, ошелешена, побачивши Френкі Стоуна, одягненого в камуфляжні штани, темні окуляри й футболку, ніби він має себе за солдата на секретній місії, як він катається по