Лорен Грофф - Долі та фурії

сутінки. Закінчивши коледж, Лотто хапався за будь-яку роботу, хоч би й у невеликих ролях. Він вступив у театральну профспілку Еквіті. Тепер був наступний крок до вершини.

Він зазирнув у квартиру через вікно — телефон на каміні вперто мовчав. За ним стояла картина, яку Матильда кілька місяців тому принесла з художньої галереї, де вона працювала вже цілий рік. Після того, як її автор вискочив, мов ошпарений, пожбуривши картину в стіну, розбивши підрамник, власник галереї Аріель наказав викинути її на смітник. Натомість Матильда взяла розтрощену картину, натягла її на підрамник, вставила в раму й почепила позаду мідного Будди. Це була якась синя абстракція, що нагадувала Лотто отой момент перед світанком, коли між двома світами з’являвся ледь помітний просвіт-щілинка в іще один, якийсь туманний, невловимий світ. Як би його назвати?.. Несьогосвітній. Як сама Матильда. Уже кілька разів, приходячи додому після прослуховувань, він бачив, що вона сидить у темряві, дивлячись на картину, тримаючи келих червоного вина обома долонями, з якимось відсутнім виразом обличчя.

— Щось сталося? — злякався він, коли якось після чергового прослуховування для шоу, в якому йому навіть не хотілося брати участі, прийшов додому і побачив, що вона знову сидить у темній кімнаті. Він поцілував її за вухом.

— Ні. Просто я така щаслива.

Він не розповідав, що це був довгий день, що йому довелося дві години чекати на вулиці під дощем, що потім він нарешті зайшов і прочитав свій уривок, а виходячи, почув, як директор сказав: «Бездоганно. Жаль, що він такий здоровенний». Що його агент не відповідає на дзвінки. Що зараз він не відмовився б від ситної вечері. Хоча насправді йому було байдуже. Якщо вона щаслива, тож не піде від нього. За час їхнього короткого подружнього життя стало болісно очевидним, що він не вартий навіть солі, якою вона пітніє. Ця жінка була святою. Вона заощаджувала, вела господарство, іноді сплачувала їхні рахунки, якщо він нічого не приносив. Він сидів біля неї, поки зовсім не стемніло, а потім вона припала до нього з шурхотом шовку й раптово поцілувала, і він поніс її в ліжко, забувши про вечерю. Зараз Матильда піднесла до губ Лотто шматочок бургера з лососем. Йому не хотілося їсти, але вона дивилася на нього, в її очах блищали золоті цяточки, і він узяв шматочок із виделки. Потім легенько поцілував її веснянкувате перенісся.

— Неподобство! — обурився Арні зі свого дальнього простирадла. Його рука обіймала якусь вкриту татуюванням ціпку, яку він підчепив у своєму барі. — Ви вже рік, як одружені. Медовий місяць закінчився.

— Ще чого, — в один голос заперечили Матильда й Лотто. Вони схрестили мізинці від зурочення й знову поцілувалися.

— На що це схоже? — тихо запитала Наталі. — Шлюб, я маю на увазі.

Лотто відповів:

— Нескінченний бенкет, і ти їси, їси й ніколи не наїдаєшся.

Матильда додала:

— Кіплінг назвав це дуже довгою розмовою.

Лотто подивився на свою дружину, торкнувся її щоки.

— Так, — підтвердив він.

Чоллі нахилився до Даніки, яка відсахнулася від нього. Він прошепотів:

— Ти винна мені мільйон баксів.

— Що? — огризнулась вона. Вона вмирала, так їй хотілося курячої ніжки, але їй довелося зжувати купу салату, перш ніж дозволити собі з’їсти щось жирне.

— Минулого року на їхньому новосіллі, — нагадав Чоллі, — ми побились об заклад на мільйон баксів, що вони розійдуться до цього часу. Ти програла.

Вони подивилися на Лотто й Матильду, таких гарних — непорушна вісь саду і стрімкого всесвіту.

— Ну, не знаю. Наскільки це щиро? — засумнівалася Даніка. — Там щось нечисто. Можливо, він прикидається вірним, а вона прикидається, що вірить, бо так простіше.

— А ти підступна, — сказав Чоллі із захопленням. — І чим тобі не догодив Лотто? Чи ти, часом, не одна з його переможених мільйонів? Вони всі й досі його люблять. Я тут якось зустрів таку собі Бриджет, яка в коледжі вважала себе його дівчиною. Так вона сльозами обливалася, розпитуючи про нього. Він був коханням усього її життя.

Очі й рот Даніки звузилися. Чоллі зареготав із повним ротом лазаньї.

— Хоча ні, навпаки, — здогадався він. — Він на тебе й уваги не звертав.

— Якщо ти зараз же не заткнешся, отримаєш салатом у п’ятак, — пообіцяла вона.

Якийсь час вони сиділи мовчки, їли, вдавали, що їдять. Потім Даніка запропонувала:

— Добре. Пан або пропав. Але термін буде довшим. Шість років. До 1998-го. Вони розійдуться, ти заплатиш мені два мільйони баксів, і я куплю собі квартиру в Парижі. Нарешті.

Чоллі примружився, розпрямився.

— Чого це ти вирішила, що я зможу стільки заплатити?

— Звісно, зможеш. Ти із тих слизьких людців, хто вже в тридцять збиває собі капітал у сто мільйонів доларів, — запевнила його Даніка.

Чоллі сказав:

— Це найкраще, що про мене будь-коли говорили.

Коли тіні погустішали настільки, щоб приховати жест, Сусанна вщипнула Наталі за зад. Вони засміялись у свої чашки. Було негласно домовлено, що наступний вечір вони проведуть у Сусанни. Тільки Наталі знала про нову роль Сусанни: свавільна дочка лиходія з мильної опери. Тільки Наталі знала про нове море почуттів, що вирувало між ними. «Моя кар’єра помре, не народившись, якщо хтось дізнається, що я велика товста лесбі», — сказала якось Сусанна. Щось було не так із Наталі, але вона тримала це в собі, відчуваючи, як Сусанна палахкотить у ній весь день, поки вона стоїть за нудним, сірим прилавком, щосекунди збільшуючи свій банківський рахунок.

Наталі стала краще виглядати, відзначив Лотто, спостерігаючи, як вона крутить у руці останню гілочку м’яти. Вона вивела свої вусики, схудла, одягалася зі смаком. Проявилася краса, яку він завжди в ній відчував. Він усміхнувся до неї, і вона, почервонівши, усміхнулася йому у відповідь. Їсти майже перестали. Компанія притихла. На «столі» з’явилися карамельні брауні. Хтось із друзів спостерігав, як кремоподібний інверсійний слід кучерявиться й тане в небі, що поступово тьмянішає. І в тому, як зникав цей слід, було щось щемливе, що нагадало їм про мертву чорняву дівчину і про те, що вже ніколи вони не відчують себе в її обіймах. Від неї пахло апельсинами.

— Я знайшов хлопчика, який повісився, в підготовчій школі, — раптом сказав Лотто. — Повісився.

Вони з цікавістю дивилися на нього. Він був блідий, похмурий. Вони чекали продовження, бо Лотто завжди цікаво розповідав. Але він більше не вимовив ані слова. Матильда взяла його за руку.

— Ти ніколи не розповідав, — прошепотіла вона.

— Я потім розповім, — промовив він. Привид нещасного прищуватого Джем-Рулета розгулював по саду. Лотто провів рукою по обличчю, і хлопчик зник.

Хтось сказав:

— Дивіться! Місяць!

Ось і він знявся з якоря й відплив, як корабель небесної флотилії, наповнивши їхні серця смутком.

Рейчел сиділа поруч із братом, пригорнувшись до нього. Вона приїхала на осінні канікули. По краях вушних раковин у неї був пірсинг, волосся спереду було довге, а потилиця — виголена. Радикально, як для десяти років, але вона мусила щось зробити, бо інакше виглядала б, мов якась шестилітка з тремтячими руками. До того ж, надивившись на своїх ровесників, вона дійшла висновку, що краще бути шибайголовою, ніж цяцею. [Яка розумна дитина!] Вона щойно увійшла й поклала конверт із грошима на своє