Вікторія Грош (Rouce) - Під іншим небом, Вікторія Грош (Rouce)

8 глава "День відпочинку"

Наступний день.

Данило Козаченко.

Вчорашній день вдався, для Хіни він був хвилюючим, бо говорити треба було українською. Мої уроки не пройшли даремно, адже вона вчиться вже добре розмовляти. Та й взагалі Хіна старанна учениця, все схоплює на льоту.

Вчора ми домовились, що сьогодні зустрічаємось у парку, в якому після роботи над проєктом декілька разів підряд пили каву. Тож не порушуючи нашу традицію, я купив нам американо з вершками та підійшов до лавки за десять хвилин до того як домовлялись на час. Вона напевно знову подумає, що запізнилась. Я сів на лавку та почав її чекати. Рівно об одинадцятій я побачив як Хіна підходить до лавки. Перед тим як вона підійшла я її роздивився. Не зважаючи, що погода вже не така тепла, одногрупниця одягнена по погоді. На ній білий светр, шия не прикрита цим светром, а тому на ній шарф яскраво-червоного кольору, а також білі джинси та кросівки. Її чорне волосся зібране у два хвостики, що дуже мило виглядає. Хіна тримає якийсь пакет у правій руці. Побачивши мене, дівчина усміхнулася та підійшла до мене.

— Привіт — сказала вона японською — я запізнилась?

— Ти вчасно, це я прийшов раніше — відповів також японською. І зрозумів, що можливо ми цією мовою тільки й будемо розмовляти — я тут нам купив каву.

— О, це дуже добре. Значить я не дарма взяла дещо... Хоча це тільки для тебе — вона протягнула мені пакет.

— А, що там? — ми сіли на лавку.

— Відкрий, побачиш — я відкрив пакет та побачив маленьку коробочку. А після дістав її та відкрив. В ній лежить печиво.

— Що це? — здивовано запитав я та подивився на Хіну.

— Я подумала, що маю якось тобі віддячити, за, те, що ти для мене робиш. Твоя допомога цінна для мене — сказала вона сором’язливо, а її щічки покрились рум’янцем. Я ж після її слів почав усміхатись.

— Дякую.

— Спробуй — я взяв одне печиво та вкусив його, а після відчув дуже приємний смак. Печиво наче розтануло.

— Дуже смачно. Ти сама робила?

— Так. Я не перший раз роблю це печиво... воно для мене особливе, бо це рецепт моєї бабусі. Можна мені одне?

— Хіно, ти серйозно? — подивився на неї здивовано — ти сама це робила, а тепер запитуєш дозволу, щоб взяти одне?

— Так. Адже я тобі його приготувала — я почав усміхатись.

— Бери — вона взяла одне печиво та почала також їсти. Ми їли та пили каву перед тим, як піти туди куди я думав. Не очікував від Хіни такого подарунка, і це ще вдячність за те, що я їй допомагаю. Простого “Дякую” було б більше, ніж достатньо. А печиво реально смачне.

— Хтось ще пробував це печиво? — раптом запитав я.

— Настя. Дала їй спробувати. Їй дуже сподобалось, тому попросила рецепт.

Доївши печиво, ми поїхали у ТРЦ, по дорозі ми також розмовляли. Я її запитав про, те чи грала вона у боулінг. На що Хіна відповіла, що так, бо грала з подругами в Японії. І взагалі не дивлячись на навчання, вона гуляла з ними практично кожен день. На скільки я зрозумів її подруг звати Юмі та Наомі. Цікаві японські імена, перше ім’я означає краса, а друге означає мила. Та все ж ім’я Хіна мені подобається більше, бо воно означає сонце та світло. Ця дівчина й справді як сонце. Хіна випромінює позитивну енергію. Я можу сказати, що вона моє сонце, моє світло. Так, я закохався у цю дівчину. І чим частіше я її бачу, тим більше в цьому впевнений. Але вона тримає деяку не видиму дистанцію. Вона не давала ніякого приводу доторкнутись до себе. Думаю, прийде час і вона скоротить дистанцію між нами, а зараз якось так, та це мене не лякає зовсім. Я готовий чекати, бо вона того варта.

Ми зайшли у ТРЦ та пішли у напрямку боулінгу. І тут раптом коли проходили повз квітів, я зрозумів, що припустився, як на мене, великої помилки. Я подивився на Хіну, вона йде біля мене та злегка усміхається.

— Хіно, можеш посидіти на лавці, мені треба на декілька хвилин відійти — дівчина кивнула головою, що так, тому сіла на лавку. Я швиденько побіг до тих квітів. Підбіг та почав розглядати, ті які є. Їх було не так й багато, але одні мені потрапили на очі, а саме — лілії. І це якраз ті, квіти, які асоціюються з ім’ям Хіна. Що вони означають? В Японії вони часто асоціюються з чистотою та красою. Тому я не вагаючись купив ці квіти, швидко підійшов до одногрупниці. Вона подивилась на мене.

— А, що це?

— Це для тебе — я простягнув їй ці квіти. Вона зніяковівши взяла їх та опустила очі вниз.

— Дякую.

— Знаєш, твоя сором’язливість дуже мило виглядає, а коли ти усміхаєшся, то ти стаєш особливо красивою — сказав я, а вона подивилась на мене та усміхнулась притискаючи до себе квіти.

— Дякую.

— Усміхайся частіше, мені це дуже подобається.

Ми пішли у боулінг, орендували доріжку та замовили коктейлі. Я не знав, що Хіні заледве можна пити алкоголь. Ні, їй не вісімнадцять років, їй двадцять, але саме з цього віку в Японії стають повнолітніми, чого я не знав. Коли ми почали грати в гру, то я зрозумів, що зовсім не вмію грати, адже Хіна виявляється грає набагато краще за мене. Це мене дуже здивувало. І з великим рахунком я програв, але це нічого, бо грати з нею було просто одне задоволення.

Після гри та випитих два коктейлі, ми втомилися, тому пішли кудись поїсти. Кав’ярень та ресторанів тут багато, а отже й вибір теж великий. Хіна побачила українську кухню та захотіла пообідати саме там. Тож в результаті ми опинились в цьому невеличкому ресторані. Нас посадили за стіл, ми почали дивитись меню. Хіна дивилась на назви та малюнки, а ще й запитувала мене яка це саме страва та її смак. Ми вибрали з нею червоний борщ, бо вона його ще не пробувала, а також деруни. Її здивувало, що є оладки зроблені з картоплі.

Через п’ятнадцять хвилин нам принесли страви та напої, а саме теплий компот зі свіжих фруктів. Хіна їла борщ, а на її обличчі була дивна усмішка.

— Дивний смак, але мені дуже подобається — я почав сміятися, бо мені ця страва дуже подобається, а вона пробує її вперше. Про деруни вона сказала теж саме. А після додала, що українські страви смачні, що мене потішило. Це значить, що ми не дарма зайшли у цей ресторан.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍