Аврора Лав - Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав

Та тоді почав снитися цей сон…

================================================================

Зараз

================================================================

Прохолодне весняне повітря приємно холодило мою розпалену шкіру, викликаючи легкі мурашки, що пробігали по тілу. Пальці мимоволі торкнулися мітки, яка ледь помітно пульсувала, нагадуючи про свою присутність. Задумавшись на мить, я швидко повернулася в ліжко.

Наступного ранку, коли перші промені сонця ледве пробивалися крізь вікна, я мчала коридором, спізнюючись на заняття. Мої кроки лунко відбивалися в порожньому просторі похмурих стін. Раптом, вискочивши з-за повороту, я врізалася в чийсь сильний торс. Стопка важких книжок, які я несла, розлетілася під ногами.

— Ой, вибачте, будь ласка! Мені дуже шкода, — випалила я, нахилившись, щоб зібрати цінні примірники книг, які нелюдяно були розкидані по кам'яній підлозі, не підіймаючи очей на того, в кого врізалася.

Моя спина миттєво відчула, як хвиля агресії накотилася на мене, подібно до снігової лавини. Мої емоційні локатори надіслали попереджувальні імпульси по всьому тілу. Я знала, що станеться щось неприємне, ще до того, як почула його голос.

— Ти! — прогримів він гучно і різко.

Я мимоволі сіпнулася від його крику. Лише тоді я підняла погляд і зустрілася з його очима. Величезна постать чоловіка нависала наді мною, а його гнівний погляд буквально свердлив мене, змушуючи завмерти на місці.

Я знала, хто він. І саме цього моменту я боялася найбільше.

— Від тебе одні біди, брудна повія! — старий Голланд, не соромлячись у виразах, плюнув мені під ноги.

Я стояла оніміла від шквалу образ, які летіли на мене, кожне слово вражало, немов гострий ніж. У грудях розливався холодний страх, руки тремтіли від стримуваної люті, а кулаки були стиснуті так, що нігті впивалися в долоні.

Злість поступово затоплювала мене зсередини, змушуючи пульсувати кожну жилку на моєму тілі. Я ледве стримувала себе, щоб не відповісти йому тим же.

— Містере Голланд, слідкуйте за своїм язиком! Я не давала вам права так зі мною говорити! — намагалася залишатися спокійною, хоч голос уже тремтів.

— Не давала вона, — скривився він з відразою. — Ти – мерзенна шльондра та розбещувачка! Ось ти хто! Ти зачарувала мого хлопчика, зіпсувала його життя, погань! Згубила його! Посварила мене з дочкою! Проклята відьма! Тварюка! Виродок! Помилка природи! Твоє місце у в’язниці або на смертному одрі! Підстилка вампірська! Ти проміняла його на кровопивцю! — кожне слово било мене як батогом. — Бідолашний мій... Тьху! Мразота! Щоб ти здохла!

Моє тіло сковував жах. Дихання стало переривчастим, я не могла повірити, що все це сказано мені. Але глибоко в душі я розуміла причину його гніву. Його біль був справжнім, і він шукав того, на кого міг вилити свою лють.

Раптом поруч почувся владний голос:

— Джек! Візьми себе в руки! — декан перевертнів підійшов до нас, його погляд вогнем палав на старого альфу. — Негайно попроси вибачення в неї!

— І не подумаю! — Голланд ще раз зневажливо плюнув мені під ноги й, люто розвернувшись, попрямував геть.

Я залишилася стояти на місці, наче скута невидимими ланцюгами. Здавалося, що земля вислизала з-під ніг, а всередині все обірвалося. Я знала, що не заслуговую цих образ, та все одно не могла не відчувати важкість сказаних ним слів. Він був зламаний чоловік, який утратив сина, і його біль затуманив розум.

Через деякий час після бійки між Скайєм і Еваном, я жила в надії, що все зможе налагодитися, що ми зможемо якось знайти спосіб співіснувати всі разом. Однак я помилялася. Скай, не витримавши болісної близькості до мене без можливості бути зі мною, прийняв найжахливіше рішення у своєму житті. Навіть жахливіше за ту ніч, коли він залишив свою кляту мітку на моїй шкірі.

Він зрадив Ордо і приєднався до Ларана. Спершу всі відмовлялися в це вірити, зокрема і я, але після того, як Стражі-розвідники надали незаперечні докази, вже не було сенсу заперечувати очевидне. Уже понад три роки Скай Голланд вважається зрадником. Якщо його затримають, на нього чекає суд і смертна кара.

— Міс Голден, з вами все гаразд? Прийміть мої вибачення. Містер Голланд… він не мав на увазі того, що сказав, — стурбовано промовив декан Стюарт, намагаючись заспокоїти ситуацію.

Я кивнула, намагаючись заховати внутрішню бурю, яка клекотіла в моїй душі.

— Все добре. Дякую, декане Стюарте. Я все розумію. Я піду, — тихо й відсторонено відповіла я, не чекаючи на його відповідь.

Швидким кроком я вирушила в бік своєї кімнати. Йти на заняття більше не було жодного бажання. Попри те, що я переїхала до будинку Евана, моя кімната тут все ще залишалася закріпленою за мною. Я часто залишалася в ній ночувати, коли не хотілося повертатися самій у велике, порожнє ліжко, коли Еван був на завданнях.

Вбігши у двері, я обережно поклала книги на стіл, намагаючись заспокоїти тремтячі руки. Однак, в ту ж мить, неконтрольована сила підірвала вазу, що стояла на вікні. Скло розбилося з дзвоном, а сльози, які я так старанно стримувала, раптом стали непереможними. Вони защипали очі, змусивши мене відчути ту нестерпну суміш злості й розпачу.

Я розуміла містера Голланда. Його слова були отруйними, але за ними ховався нестерпний біль втрати. Його син пішов найгіршим шляхом, і для нього це була трагедія. Але… щиро кажучи, він мав рацію: це я у всьому винна. Мені потрібно було відразу чітко дати зрозуміти Скайю про характер наших стосунків. Я не зробила того, що повинна була зробити ще тоді, коли все починалося. Я мала бути чесною зі Скаєм від самого початку. Я не любила його, ніколи не любила. Якби він зрозумів це тоді, можливо, його життя склалося б інакше. Він міг би зараз очолювати свою зграю, бути люблячим чоловіком і батьком.

“Це моя провина”, — думка важким каменем осіла в моєму серці.