Луїза Пенні - Фатальне благословення, Луїза Пенні

— Ні.　

— Ми не хотіли її образити, — сказала Клара, займаючи поруч із Кей місце, що звільнила Матінка.　

— Та ви її не образили. Ви навіть не говорили про неї.　

— Ми сміялися з речей, які Матінка сприймає серйозно.　

— Ви сміялися з Сісі, а не з Матінки. Вона розуміє різницю.　

Але Клара зацікавилася. І Сісі, і Матінка назвали свої справи «Віднайдіть спокій». Тепер вони обидві жили в Трьох Соснах і обидві йшли схожим духовним шляхом. Клара питала себе, чи не приховують ці жінки чогось більшого, ніж свої емоції.　

Із закінченням réveillon вигуки «Щасливого Різдва!» та «Веселих свят!» розчинилися в темряві веселої ночі. Емілі помахала рукою останнім гостям і зачинила двері.　

Була друга тридцять ранку Різдва, і вона почувалася виснаженою. Вона обперлася рукою об стіл, щоб відновити рівновагу, а потім повільно пішла до вітальні. Клара, Мирна та інші вже все прибрали й мовчки мили посуд, поки вона сиділа на дивані з маленькою склянкою віскі і розмовляла з Рут.　

їй завжди подобалася Рут. Понад десять років тому всі були вражені її першою книжкою віршів, приголомшені, що така, здавалося б, неприязна й різка жінка може містити в собі таку красу. Проте Ем знала. Завжди знала. Вона поділилася цим із Кларою, і саме тому першого дня, як приїхала Рут, вона привела до неї молоду й самовпевнену, енергійну й талановиту жінку. Клара помічала те, чого інші помітити не могли. Як той маленький хлопчик у фільмі «Шосте чуття»[44], тільки замість привидів Клара бачила добро, що вже було досить лячно. Набагато спокійніше бачити в інших погане, бо це всіляко виправдовує нашу власну погану поведінку. Але добро? Ні, тільки непересічні люди здатні бачити його в інших.　

Хоча, як Ем добре знала, те добро мали не всі.　

Ем підійшла до стереосистеми, відкрила шухлядку й обережно витягла єдину вовняну рукавичку. Під нею знайшла платівку. Вона поставила платівку, простягнула руку, щоб натиснути кнопку відтворення, але її зігнутий палець тремтів, наче слабенька копія фрагменту «Створення» Мікеланджело[45]. Потім вона повернулася до дивана, обережно тримаючи рукавичку так, ніби в ній усе ще була рука.　

У дальніх спальнях спали Матінка та Кей. Уже багато років поспіль три подруги залишалися разом на Святвечір і святкували цей день по-своєму, тихо. Ем підозрювала, що це було її останнє Різдво. Вона підозрювала, що воно було останнім і для Кей, а можливо, і для Матінки. Друга тридцять.　

Заграла музика, і Емілі Лонгпре заплющила очі.　

У дальній спальні Матінка почула перші ноти скрипкового концерту Чайковського ре мажор. Матінка слухала його лише на Святвечір, хоча раніше цей концерт був її улюбленим. Колись він був особливим для них усіх. Надто для Ем, однак то було природно. Тепер вона ставила платівку лише раз на рік, у короткі години між Святвечором і Різдвом. Коли Матінка чула цю музику й думала про свою подругу, що сиділа на самоті у вітальні, її серце краялося. Але вона надто поважала й любила Ем, щоб відмовити їй у праві залишитися наодинці зі своїм горем і сином.　

Цієї ночі Матінка була в компанії власного горя. Вона повторювала знову і знову: віднайди спокій, віднайди спокій. Але мантра, яка втішала її стільки　років, раптом стала порожньою, її цілющу силу вкрала жахлива, потворна подоба жінки. Чорт забирай ту Сісі де Пуатьє!　

Кей заворушилася в скрипучому ліжку. Навіть перевертатися на бік було нестерпно боляче. Її тіло здавалося. Випускало дух, так це називалося. Але насправді все було навпаки. Насправді вона сама ставала духом. Вона розплющила очі й зачекала, доки ті звикнуть до темряви. Десь удалині вона почула Чайковського. Здавалося, звуки входили в її тіло не через вуха, що відмовляли, а через груди й потрапляли просто в серце, і там ноти застрягали. Це було майже нестерпно. Кей зробила глибокий хрипкий вдих і ледве не закричала до Емілі, щоб та припинила. Вимкнула ту божественну музику. Але музика продовжувала лунати. Кей надто сильно любила свою подругу, щоб відмовити їй у можливості побути з Девідом.　

Музика змусила її згадати іншу дитину. Крі. Як можна назвати свою дитину Крі? Крик? Кричати? Кей знала, що імена мають значення. Слова мають значення. Заспівавши, наче янгол, ця дитина на якийсь час зробила сьогодні всіх більш ніж людьми — вона наблизила їхню подобу до Божої. Але за допомогою кількох влучно підібраних слів її мати обернула на потворне те, що лише мить тому було дивовижним. Сісі була схожа на алхіміка, що мав неймовірний дар перетворювати золото на свинець.　

Що ж такого почула мати Крі, що могло викликати таку реакцію? Безумовно, не той самий голос, що чули інші. А може, вона почула саме його, і в цьому була проблема. А може, вона чула ще й інші голоси.　

Вона була б не першою.　

Кей намагалася відігнати цю думку, але та нав’язливо поверталася. І з’явилася ще одна. Зазвучав ще один голос, чоловічий, добрий і задушевний, з ірландським акцентом: «Ти мала допомогти тій дитині. Чому ти нічого не зробила?».　

Завжди одне й те саме запитання, і завжди одна й та сама відповідь. Через страх. Вона боялася все своє життя.　

І ось вона прийшла, ця темрява,

Твоє очікуване зло.　

Та зрештою нічого не змінилося.　

Рядки вірша Рут Зардо промайнули в її голові. Сьогодні вночі темрява мала ім’я, обличчя й рожеву сукню.　

Темрявою була не Сісі, а звинувачення в особі Крі.　

Кей перевела погляд. Намагаючись зігрітися, вона загорнулася у фланелеве простирадло й притиснула до підборіддя кулаки. Уже багато років вона не відчувала справжнього тепла. Її очі вихопили червоні цифри на електронному годиннику. Третя година. Вона сиділа у своєму окопі. Мерзла й тремтіла. Цієї ночі вона мала шанс спокутувати свою провину за всі миті боягузтва в житті. Усе, що їй потрібно було зробити, — це захистити дитину.　

Кей знала, що незабаром подадуть сигнал. І їй доведеться виповзти з окопу й зустрітися з неминучим. Але вона ще не готова. Ще не готова. Будь ласка!　

Бісова, клята жінка!　

Ем слухала, як ноти скрипки мандрували знайомими місцями. Вони грали навколо ялинки, шукали подарунки й сміялися біля замерзлого вікна, дивлячись на яскраво освітлені сосни на знайомій луці. Звуки концерту заповнили кімнату, і Ем, заплющивши очі, на якусь благословенну мить уявила, що грає не Ієгуді