Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 5

МІРГАН

Злива скінчилась до ранку, болото хлюпає під копитами коней, але сонце скоро його висушить. Ми виїзжаємо доволі рано – не хочу змушувати матір хвилюватися даремно. Більшу частину дороги Фрай похмуро мовчить і я не можу навіть припустити причини такої різкої зміни настрою. Згадую, що він мене шукав для термінової розмови.

- В чому справа, Фрай? Щось сталося?

- Не важливо. Гавейн сам тобі розповість… Мені незрозуміло інше – твоя поведінка з Авою Грехот. Адже ти збираєшся їхати в Йорнбург і знову добиватися руки Іргіс? Чи твої плани змінилися?

- Ні, не змінилися, - кажу повільно.

- Тоді чому ти так себе поводиш? Дівчинка взагалі усвідомлює, що для тебе вона просто розвага чи вона все ж сподівається на шлюб? А залишиться, судячи з усього, з ще одним нащадком Варанів і репутацією підстилки.

- Фрай! В нас не такі відносини, між нами нічого немає.

- О, так! Саме тому ти тягаєшся до неї чи не щодня?

- Не щодня. І не для того. Послухай… Ава просила тримати в таємниці і мені не приходило в голову, що ти будеш за мною стежити. Вона мене лікує. Тут є джерело з гарячою водою, яке вгамовує біль. Я вже навіть ходжу нормально. Лиш ці ванни треба приймати під контролем. Ава знає, навіщо я їду у Йорнбург. Я чесний з нею.

Якийсь час ми їдемо мовчки.

- Фраю… - починаю знову, - Я згадав все . І впевнений, що Рей мій син. Я збираюсь визнати його і дати йому один із маєтків. Але одружуватися не буду. Ні я Аву, ні вона мене не кохаємо. Вона це зробила тоді назло батькові і майбутньому нареченому. Я не зваблював її, розумієш? І я не можу втратити кохання всього мого життя заради умовностей.

Врешті Фрай криво усміхається :

- А ти впевнений, що тобі так вже потрібна та Іргіс? Ця Ава видається мені куди приємнішою. А те, що малий – твій, видно неозброєним оком.

- Впевнений.

- Тоді раджу визнати його ще до від’їзду. Бо якщо ти таки отримаєш Іргіс, вона тобі вже не дасть цього зробити.

В цьому він має рацію. Іргіс не з тих, хто ділиться. Вона як сонце – сяє, засліплює і не знає полумір. Тож краще, якщо в неї не буде навіть шансу піддати сумніву моє рішення.

Мабуть, батьківство все-таки накладає якусь відповідальність. Раніше я був готовий вирвати серце з грудей заради Іргіс, а от тепер жертвую інтересами можливих її дітей. Чи просто я змінився за ці три роки?

 

АВА

Ми з Сіною сидимо на кухні і розбираємо трави. Вона мала показати мені кілька зборів.

Колись малою, блукаючи у лісі, я надибала її хатку. До неї вела ледь помітна стежка, якою й ходили селяни, але я йшла згори, і дуже здивувалась, коли опинилась на порослому травою даху. Дитиною я не знала, що незнайомих людей, а тим більш чаклунок треба боятися. Будинок з земляним дахом мені сподобався і я стала там частою гостею. Тож можна сміливо сказати, що Сіна ростила і виховувала мене не менше, ніж рідна матір.

Всі трави, корінці, печери – всі загадки цього світу розповіла мені вона. А також легенди і страшні казки. Моя мати не перешкоджала цій дружбі, але намагалась приховувати її від батька. Здається, вони з Сіною багато знали одна про одну, хоч я ніколи не бачила їх разом. Батька мого Сіна не любила.

Тепер, коли я господиня у власному домі, Сіна може приходити до мене, але вона ніколи не ввійде у парадний вхід, а лише через кухню. « Ти ще юна, дитино, і не знаєш, що можуть поставити тобі на карб люди. Та й що мені робити у твоїй вітальні у своїх лахміттях?»

Прибігає Рей. Бачить Сіну і показує їй Мірганового ножа, який той забув. Бачу, що гарда примотана до руків’я міцною мотузкою. Грейс подбала про безпеку.

Сіна зображує захоплення і схвально киває головою. Мій же настрій при згадці про Міргана псується. Я зла на нього за Фрая, за те, що досі не визначився чи визнати сина. Зла за те, що вожуся з ним, лікую, а натомість лишуся з носом– невизнана коханка незрозуміло кого. Так скоро доведеться усюди їздити з охороною – мало хто ще захоче спробувати зі мною щастя. Але найбільше я зла на себе. Ніхто не змушував мене бути з ним тієї ночі, три роки тому. Ніхто не змушує бути зараз. Не змушує чекати тих зустрічей, отримувати задоволення від його товариства, сміятися з ним. Дивитися на нього, коли він спить під дією чар у печері – а він на біду занадто гарний, щоб не дивитися. Обманювати себе, що це нічого не значить, адже я мати його сина.

А потім ці сни. Не знаю, чи снилося ще щось Міргану – він більше нічого не говорить. А от мені сниться. І це зовсім не спогади, ні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍