Мілена Христич - Щоденник 4 (збірник загонів з 80-х по 2025), Мілена Христич

Христя ніколи не складала планів далі , ніж на наступні вихідні. Вона навіть не уявляла, що її чекає попереду. Що її життя нагадуватиме невидиму дорогу то через пекельні випробування то серед небесних світил, коли її ніхто не триматиме за руку, коли вона вчитиметься триматися лише за саму себе, танцюючи на тонких нитках гравітації. Вона вчитиметься балансувати у повітрі не маючи жодної точки опертя. В той час , як Алька  ламатиме кригу та трощитиме айсберги усіх океанів. Алька завжди прагнула стати досконалою в усьому: у професії, у сімейному житті, стати досконалою леді та символом добробутку і успіху. Христя навпаки- все життя ніби прагнула довести свою недосконалість: вона посвариться з адміністрацією гімназії та її кар*єра буде зруйнована, вона так і не вийде заміж, вона лізтиме на рожен кожного разу, змінить формальну віру на східну філософію, писатиме вірші та потраплятиме у секс-скандали, врешті вона стане апостолкою майбутнього Соціалістичного Христа. Вона стане Кларою Цеткін і лякатиме добропорядних буржуа літературним екстремізмом.

Вони дійсно були різні. Але кожна знайшла своє щастя.

Поки вони про це не знали, дивилися одне на одну просто як на подруг, що хто зна, скільки часу їм прийдеться ще бути разом.

Христя знала, що треба натиснути на хімію та біологію. Але душа не лежала. Душа лежала до літератури та поезії.

У десятий клас вони прийшли - математичний. Альтернативи особливої не було, тому що було два класи: математичний та англійський.

Алька не знала англійський, бо вивчала німецький. А Христі було все одно, тому що у другому класі-Б- не було взагалі нікого, кого б вона знала. Всі однокласниці з дев*ятого Є , хто залишався в школі, теж прийшли в А.

Крім того, в класі опинилися декілька учениць з Алькиного Д класу, і хлопці та дівчата  з Б класу.

Так , це було по іншому.

Класним керівником була вчителька фізики- вона була добра і світла людина, та завжди усміхалася, з почуттям гумору, що їй неабияк знадобиться.

Втім, порушувати правила поведінки вже ніхто не збирався. Вони вже були дорослі та чемні, могли тільки тихо говорити чи так роздивлятися, що сподобається. Ще не було смартфонів з Інтернетом, тому вони ще могли цікавитись одне одним та могли бачити та чути одне одного. Могли закохуватися та дружити. Могли малювати стінгазети, ходити на гурток з астрономії, сміятися чи хоча би заздрити одне одному. Це були часи, коли почуття, якими би вони не були, були ще справжніми, вони виникали безпосередньо в їх серцях і душах: симпатія, конкуренція, біль, заздрість, кохання- все було справжнє, не навіяне соцмережами. Коли ще не було стереотипів та трендів, моди та однакової фарби для всіх типів волосся. Коли кожен з них ще ставав особистістю саме через індивідуалізацію простору.  Коли їх не водило у соцмережах від тренду до тренду, коли не треба було фарбувати волосся у чорний чи у білий, щоб визначити свій соціальний статус. Вони мали індивідуальний простір і через це ставали унікальними та неповторними. Через це хтось любив поезію, а хтось- математику, через це хтось любив хімію, а хтось – спорт.

Тому що вони приходили додому і залишалися наодинці з книгами і шукали в них те, що їм подобалось. Тому що вони не залипали у соцмережах одне на одного, щоб повторити тренд чи перевершити його. Тому що вони мали межі і  особистий інфорпростір. Тому що тоді й спілкуватися було цікавіше, бо вони знаходили одне в одному цілий світ. Хіба їм повезло, що вони могли відкривати одне одного в житті й не відчувати ревнощів чи конкуренції, а не вивчати сторінки у соцмережах , щоб потім ходити та робити вигляд , що не знають одне одного.

І коли настають часи, в які люди залишаються хіба що наодинці з власним контентом та слідкують та судять про власну популярність через відмітки : подобається чи ні. А світ- так і лишається не відкритим. І всі вони лишаються невідкритими ніким світами : зірками планетами та кометами, що так і летять у просторі й часі наодинці зі своїм контентом.

Так, вони були інші. Христі якраз почала подобатись поезія. А Алька зосередилась на хімії. Вони не ставали трендованими особистостями, повторюючи одне за одним , вони залишались наодинці з власними уподобаннями, думками, книгами, досвідом, тому вони ставали унікальними особистостями. І досвід кожен набував унікальний і неповторний.

Вчителька хімії в них була крутезна. Вона приходила в клас без жодної книги та з голови проводила лекцію про органічні речовини. Христя не любила органічні речовини і так і не навчилася розв*язувати хімічні рівняння, але вчителькою варто було милуватися.

Наступного разу перед хімією Алька питала у Христі:

Хімію вивчила?

Ні, - недбало кидала Христя.

А потім на уроці вчителька викликали її відповідати і Христя отримує три чи чотири, здавалося би просто так.

І Алька підозріло та невдоволено потім кидає:

Ти ж казала, що не вчила.

Та я не вчила, - мовчить з усмішкою Христя. Просто життя було прекрасне і вчителька –крута і лекції запам*ятовувалися самі собою. Альці приходилося заучувати напам*ять.

Алгебра. Перші конфлікти

На уроці алгебри у Христі стався конфлікт.

Це було не дуже приємно та залишило поганий після смак. Тоді. Тепер, коли пройшло багато років, то Христя не згадує про такі речі.

У математичному класі була трохи посилена математика. А сама Христя з математикою не дружила взагалі. Ну не математичний був у неї склад розуму.

Пізніше у дорослому віці це стане абсолютно не важливо, тому що життя сповнене цікавих речей і можна знайти заняття по душі не пов*язане з математикою чи наукою взагалі. Але тоді, коли тобі шістнадцять і ти вчишся у математичному класі, коли поруч навчаються хлопці та дівчата , що розуміють математику та уміють розв*язувати складні алгебраїчні приклади, це здається важливим.

Тоді це було важливо.

Вчителька алгебри була хороша і добра жінка, з почуттям гумору , вона була класним професіоналом. Звичайно, вона любила свій предмет. На уроках викладала їм те, що потрібно їм було знати за програмою можливо, вона й помітила, що мовчазна дівчина з пухнастим розпущеним волоссям на четвертій парті не зовсім відповідає математичному ухилу класу в цілому, можливо, вона мала рацію та була цілком певна того, що її думка слушна. Христя була поетка , а не математик.