Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

Мія сиділа на столі перед Артемом, її ноги витягнуті та впевнено спирались на край меблів. Вона не могла відвести погляду від нього, спостерігаючи, як він спокійно сидить у своєму кріслі, застібаючи сорочку. Її серце билося швидше, а у голові крутилось лише одне питання — чи насправді між ним і Сандрою не було нічого більше, ніж просто контракт? Вона не могла залишити це питання без відповіді.

Довго сидіти в мовчанні було важко. Мія вже зрозуміла, що зараз її момент. Якщо не зараз, то коли? Вона повинна була отримати відповідь, яка допоможе їй рухатись далі.

— Артеме, — сказала вона, її голос був ніжним, але в ньому відчувався підвищений інтерес. — Скажи мені, — вона зробила паузу, зазвичай така її звичка, коли хоче дочекатись повної уваги. — Ти справді нічого не відчуваєш до Сандри? Це лише контракт, чи є в тебе ще щось?

Артем, який досі спокійно застібав свою сорочку, раптом завмер. Його пальці не рухались, і він одразу підняв погляд. Мія сиділа перед ним, її погляд був зацікавлений, але водночас у ньому була глибока надія на те, що він скаже саме те, що вона хотіла почути. Це питання витало між ними в повітрі, як останній штрих у тому, що вони побудували між собою.

Артем вдивлявся в її очі, намагаючись зрозуміти, чому це питання турбує її так сильно. Він відчував її напругу, її бажання дізнатися правду, але водночас він не міг дозволити собі зрадити свої принципи.

Засміявшись, він заспокоїв себе та відповів:

— Міє, ти і сама знаєш, що це всього лише бізнес. Я не відчуваю нічого до Сандри. Вона мені байдужа. Це просто угода, і більше нічого.

Мія уважно слухала його слова, її очі, наповнені розчаруванням і водночас деяким полегшенням, не зводились з його обличчя. Її губи затремтіли від задоволення. Вона почула саме те, що хотіла почути.

— Добре, — сказала вона тихо, але з якоюсь радістю, що навіть сама не могла зрозуміти. — В такому разі, це вже інша справа. Сандра нічого не може тобі дати.

Артем не сказав нічого, але подивився на неї так, ніби він розумів, що це не лише про Сандру. Це була гра, в яку вони обидва грали, і він не знав, чи зможе він вийти з неї без наслідків. Тому замість відповіді, він лише злегка нахилився вперед, зачіпаючи її погляд.

Мія відчула в його погляді щось нове — ніби це вже не просто відповідь на її запитання, а початок чогось більшого. Вона розуміла, що ця гра тільки починається, і вона була готова грати за своїми правилами.

Вона опустила погляд, намагаючись приховати свій успіх. Усмішка на її обличчі стала менш помітною, але це було для неї просто ще одне підтвердження того, що вона на правильному шляху.

— Якщо ти не відчуваєш нічого до неї, — сказала вона, — тоді чому ти все ще підтримуєш цей контракт? Чому ти не розірвеш його?

Артем відкинувся в кріслі, обмірковуючи її питання. Він не відповів одразу, даючи собі час, щоб вирішити, як правильно пояснити свою позицію.

— Це не так просто, — відповів він, поглянувши на Мію знову. — Всі ці угоди мають свою мету. І я не люблю, коли мої плани порушуються.

Мія посміхнулась, і її голос став ще м'якшим:

— Ти не переживай, Артеме. Я точно знаю, що ти робиш. Ти не допустиш, щоб це зламало твої плани.

Її слова звучали впевнено, і Артем відчув, як його серце трохи прискорилось від її близькості і від того, як вона підкреслювала його силу. Він був обережним, намагаючись тримати себе в руках, але Мія вже знала, що її час настав.

— Мія, — тихо сказав він, знову змінюючи позу. — Ти повинна зрозуміти одне: між нами не буде нічого більше, ніж є зараз. І, будь ласка, не став під сумнів наші домовленості. Ти не повинна про це забувати.

Мія лише посміхнулась, не відповівши, але в її очах був той блиск, який він добре знав. Вона була готова на все, щоб зайняти місце, яке вона хотіла в його житті.

В той час Сандра, проходячи між рядами магазинів, відчувала легкий хвилюючий подих, який супроводжував її кожен крок. Вона більше не була тією, хто боровся за місце під сонцем. Після укладання контракту з Артемом вона відчула себе значно легше, хоч і не могла позбутися почуття дискомфорту, яке іноді з'являлось, коли вона згадувала про обставини, які привели її до цього шлюбного договору.

Ці дні вона присвячувала собі — новий одяг, стильні аксесуари та досвід свободи, до якої вона звикала. Вона більше не залежала від того, щоб зранку вставати і йти на свою офіційну роботу. Тепер усе було набагато простіше — вона отримувала гроші, не турбуючись про кар'єрні досягнення чи офіційні зобов'язання.

Коли вона зайшла до зони відпочинку в торговому центрі, її погляд потрапив на молодого чоловіка, який сидів за столиком з чашкою кави в руках. Його погляд був привабливим, впевненим. Він не поспішав звертати на себе увагу, але, як тільки їхні очі зустрілися, Сандра відчула, як він невідривно стежить за нею. Його погляд був теплий і прямий, такий, що змушував серце битися швидше.

Чоловік був спортивної статури, з широкими плечима, охайною зачіскою та бездоганним брендовим одягом, який підкреслював його стиль. Він виглядав чудово. Нічого зайвого, лише виразна, притягальна енергія, яка не могла залишити байдужою жодну жінку. Сандра відчула легке здивування і навіть внутрішній тривожний поштовх, як вона відчула, що цей чоловік зовсім не був схожий на тих, кого вона звикла зустрічати.

Він підвівся і, зберігаючи невимушену впевненість, підійшов до неї. Він не робив зайвих рухів, не намагався бути надмірно настирливим, але в його поведінці було щось таке, що змушувало її відчути себе в центрі уваги. Його голос був низьким і брутальним, але водночас ніжним, і Сандра навіть зробила крок назад, коли він раптово звернувся до неї.

— Привіт, — сказав він, усміхаючись впевнено. — Як тобі доставка квітів від мене?

Сандра застигла на місці. Її очі розширились від здивування. Квіти? Від нього? Вона не могла повірити своїм очам. Це було неймовірно. Вона стояла перед ним і не могла відповісти миттєво.