Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Вчителю, - повернувся до того учень, склав свої руки із солодощами та вклонився йому.

- Ну все, йди, - поквапив Ракор дитину. – Практикуйся та пам’ятай про свій спокій.

- Угу, - слухняно кивнув Хаол і пішов до сходів.

Уман провів цього учня доволі напруженим поглядом, після чого перевів очі на Ракора, який вже йшов до нього.

- Треба поговорити, - серйозно висловився заступник директора.

- Я із цим згоден, - вагомо кивнув новачок, відпускаючи будь-яку посмішку. – Якого, - пошепки почав він старшому, аби дитина, яка спускалася сходами, не почула їх, - лісового хруща тут сталося?

- Я повинен перевірити твої спогади із цим хлопчиком, - не міняв теми Уман.

- Ми пили із ним чай, - спантеличено обурився той. – І про заняття говорили.

- Після того, що тут сталося, я більше не можу довіряти вчителям на слово. Особливо новеньким.

- Розкажіть мені, що тут сталося, - пошепки вимагав Ракор.

- У моїй кімнаті, - кивнув чоловік та повів його за собою.

Вони зайшли в одну з кімнат, яка була просторішою за особисте приміщення Ракора. Уман перевірив спогади цього підлеглого.

- Так, - із полегшенням видихнув старший педагог, віднімаючи руки від скронь молодшого. – Пили чай та просто говорили…

- Ця дитина штани зняла, коли тільки зайшла до мене! – приголомшено прошепотів новенький. - Що тут, в біса, відбувається?!

Заступник директора суворо взяв його за вухо, відтягнувши трохи догори:

- Хоч тема і гостра, - почав він стримуючи злість, - однак у академії все ще заборонено лаятися.

- Та поясніть мені, що тут сталося! – відскочив Ракор, почавши винувато терти вухо.

- Я не знаю, як ми це допустили, - відвернувся Уман. – Я поняття не маю, чому ніхто цього не помічав. Включно зі мною, - створив біля себе стілець та важко опустився у нього, взявшись за голову. – Коли ми проводили співбесіду та екзамени – ми нічого такого не бачили, не перевіряли, бо навіть не думали, що у когось можуть бути такі думки. Коли цей вчитель прийшов до академії та зайняв своє місце – ми бачили в ньому просто грайливого наставника, який легко знаходить спільну мову із молодшими класами. Ми поняття не мали, що коїться у нього в голові… - повалено опустив обличчя.

- Як багато дітей постраждало? – неспокійно запитав Ракор.

- Троє, - підняв той очі до молодого вчителя. – Хаол – більше за всіх. Інші діти поступово повертаються до звичайного життя, але він… - закрив рот долонею, відвернувши голову в сторону. – Я бачив все це… Він прийшов до мене… Запитався… Я подивився його спогади… - схопився за власне волосся. – Ця бідна дитина… Такий маленький хлопчик… Ще іграшками грається… А той… - сильніше стиснув свої кулаки, зморщуючись від душевного болю. – Я… Я не знаю, як йому допомогти, - безсило впустив він долоні. – Він… Боїться мене, - подивився на колегу. – І вчителя Шийме не підпускає до себе. І Кайто не зміг поговорити…

- Яка у нього магічна сила?

- Не пам’ятаю, - відвів Уман зневірений погляд у сторону. – Чи то рожева, чи то червона… - втомлено протер свої очі пальцями. – Спитай у Даікона або Шийме, - опустив руки. - Другий завжди із собою неорор носить… Одразу скаже.

- Ще і кров водяна… - втомлено видихнув чоловік.

- Він давно вже був сам не свій, - тяжко зізнався старший вчитель, подивившись у вікно. – У очі не дивився, здригався, інших дітей сторонився… Я думав, що це через невдачі у навчанні. Він відстає від інших учнів – ти сам помітив, - кивнув він на Ракора. – Однак причина виявилася більш страшною, ніж я очікував…

- Того вчителя наздогнали наслідки за все це?

Уман тяжко кивнув:

- Тоді я викликав золотих журавлів та перервав освітній процес на цілий тиждень, аби вони перевірили спогади усіх вчителів, шукаючи ще когось зі схожими нахилами. На щастя, такий виявився тільки один. Я не знаю, що із ним сталося надалі, - покачав він головою із боку в бік. – Журавлі сказали, що ми більше його не побачимо та забрали в Анкору.

- А щодо інших дітей?

Вчитель покосився на нього.

- Окрім Хаола постраждали ще двоє, - занепокоєно казав Ракор. – Що із ними? Як вони?

- Один ще у другому класі і майже не постраждав. Вчитель Ошийо, ніби, знайшов із ним спільну мову. Може, той обере його своїм духовним батьком. Другий у третьому та теж може обрати собі когось іншого. А от з Хаолом ми не знаємо, що робити… - опустив погляд на підлогу. – Він… Я бачив, що він пережив… - закрив обличчя руками. – Він був дуже прив’язаний до цього «вчителя»… І я просто не розумію, як до нього треба підійти… Ми хочемо йому добра, але ми не знаємо як його дати… Він сторониться нас та відходить будь-який раз, як ми хочемо підбадьорити, обійняти чи сказати пару добрих слів.

- Можу його зрозуміти, - відвів новачок погляд. – Він стільки років перебував у всьому цьому.

- Це наша провина, - відвернувся Уман, опустивши зап’ястя на коліна. – Ми допустили усе це та не присікли, коли воно тільки почалося… Ми взяли такого «вчителя»… Однак, - покосився він на Ракора, - ти новенький. Можливо, щодо тебе у нього нема такої думки. Я буду вдячний, якщо ти зможеш допомогти йому та повернеш його довіру до інших вчителів.

- Мене самого картає все це… - опустив Ракор голову. – Він гарна дитина…

- Але зламана… - покачав той головою.

- І зломлена.