Nicole Moonshade - Лабіринт долі, Nicole Moonshade

Розділ 13. Маски минулого

Айра обережно ступала вперед, кожен її крок лунав у тиші кам’яного коридору. Стіни, вкриті химерними візерунками, мерехтіли м’яким червоним світлом, від чого здавалося, що вони дихають. Її тіло все ще нило після зустрічі з тінями, але біль тільки підживлював її рішучість. Вона не могла зупинитися. Вона повинна знайти вихід. 

Попереду коридор раптово розширювався, переходячи в іншу залу. Айра обережно зайшла всередину, оглядаючись. Зала була заповнена величезними колонами, що тягнулися до високої стелі, їх поверхня блищала гладким чорним каменем. Візерунки на них пульсували в такт її серцебиттю. Раптом підлога під ногами засвітилася яскравим червоним, і візерунки поповзли по ній, утворюючи складний малюнок. Айра відчула, як щось холодне обвиває її ноги. Вона різко озирнулася і побачила, що візерунки піднялися, утворюючи тенета, схожі на живі коріння. Вони стрімко звивалися, намагаючись захопити її. Айра стрибнула вперед, ледве уникнувши пастки. Вона пробігла між колонами, але візерунки продовжували рухатися, переслідуючи її, утворюючи химерні переплетення. 

— Що це за гра?! — закричала вона, ухиляючись від чергової хвилі тенет. Вони билися об колони, розлітаючись на тисячі іскор. 

Один з ланцюгів все ж обвив її руку, здавлюючи так сильно, що вона крикнула від болю. Холод пронизав її тіло, наче сам лабіринт намагався витягнути з неї життя. 

— Ні! Я не здамся! — Айра зібрала всі сили і різко смикнула рукою, розриваючи візерунки. Вони розсипалися на червоний пил, зникаючи в повітрі. 

Перед нею виникла нова перешкода: кам’яна платформа з глибокими прірвами з обох боків. Візерунки сплелися у міст, але кожен крок по ньому змушував камінь під ногами руйнуватися. 

Айра знала, що це випробування на швидкість і спритність. Вона не могла зволікати. 

— Вперед, — прошепотіла вона, стрибаючи на платформу. Камінь під ногами одразу почав осипатися, але вона побігла, не озираючись. Кожен крок міг стати останнім, але її рішучість була міцнішою за страх. 

Вона перестрибувала з однієї платформи на іншу, відчуваючи, як каміння летить у прірву за її спиною. Ще один стрибок — і вона опинилася на безпечній землі, за кілька кроків від кінця зали. 

Айра обернулася, задихаючись. Весь міст зник у темряві, наче його ніколи й не було. Вона пройшла ще одне випробування. Але що чекає її далі? 

                                                 ***
Попереду виднівся арковий прохід, з якого пробивалося блакитне світло. Айра підійшла ближче, вдивляючись у сяйво. Вона відчула холодний подих вітру, який пройшовся по її обличчю, і зробила крок уперед. 

Вона опинилася у величезній круглій залі, стіни якої були вкриті дзеркалами. Вони відбивали її постать тисячами відображень, що дивилися на неї порожніми очима. 

— Що це таке…? — Айра обернулася, але двері за її спиною зникли. Вона опинилася в пастці серед власних відображень. 

Раптом дзеркала почали тремтіти, їх поверхня закрутилася, наче водяні кола. Зображення Айри змінилися, набуваючи нових форм. Відображення перетворилися на знайомі обличчя. 

Перед нею стояв Кай. Його очі були холодними, а на обличчі з’явилася крива посмішка. 

— Ти думала, що я захищатиму тебе? Як наївно, — голос його лунав зі всіх боків. — Ти була лише пішка в цій грі.

Айра відчула, як її серце знову стискається від болю. Але вона вже не піддавалася відчаю. 

— Це брехня! — крикнула вона, вдивляючись у холодні очі відображення. — Ти не Кай! 

— Чи впевнена ти в цьому? — зображення крокнуло до неї, його силует розмивався, перетворюючись на темну постать. — Чи знаєш ти, ким він був насправді?

Айра застигла, її очі розширилися від здивування. 

— Що… що ти маєш на увазі? 

Відображення змінилося. Тепер перед нею стояв Кай, але молодший, майже хлопчик. Його обличчя було сповнене болю, а очі — відчаю. 

— Він теж колись був тут, — прошепотів голос. — Він пройшов ті самі випробування, що й ти… але він програв.

Айра не могла повірити в почуте. Вона зробила крок до дзеркала, простягнувши руку до відображення. 

— Що ти кажеш? Чому він ніколи не говорив мені про це? 

— Тому що він також зрадив. Його серце було зламане, його душа загублена в лабіринті. Він був таким же, як ти… колись.

Образ Кая зник, а натомість з’явилося інше обличчя — дівчина з темним волоссям і сумними очима. 

— Він зрадив її… залишив її в лабіринті. І за це був проклятий назавжди блукати тут.

Айра відчула, як світ обертається навколо неї. Вона нарешті зрозуміла. Кай теж колись був жертвою лабіринту. І тепер він став частиною цієї гри. 

— Він ніколи не зможе знайти вихід… якщо тільки хтось не звільнить його, — прошепотів голос. 

Айра відчула, як в її серці спалахує надія. Можливо, Кай зрадив її не через жорстокість. Можливо, він був лише жертвою цієї давньої гри. 

— Я знайду його, — сказала вона, стискаючи кулаки. — Я звільню його з цього прокляття. 

Із цими словами дзеркала розсипалися на тисячі уламків, відкриваючи шлях далі. Айра ступила вперед, готова до наступного випробування..

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍