Михаїл Блоковський - Що хоче Санта на Різдво? , Михаїл Блоковський

Віктор міцно обійняв своїх батьків. Тоді їх обійняла Лілі, А бабуся Іванка тихо в неї запитала:

— Твоїх рук справа?

— Ні, це все вони самі.
Завівся мотор, увімкнулися фари й автівка поїхала по вкритій щойно опалим снігом дорозі додому.

 

***
 

Наступного ранку, прокинувшись, Лілі машинально потягнулася до полички за окулярами. Віктор помітив тріщину на лівому скельці, але не став допитувати, звідки вона. Лілі любила це в татові. Вона вийшла з кімнати, щоби здійснити свою звичну перевірку різдвяного порядку в квартирі. Ялинка досі стояла не ушкоджено, малюнки так само надійно тримаються на супер клеї. Цікаво, а вони легко потім відірвуться від стіни? Гірлянди теж звисали, як і раніше. І нічого не сталося.
Лілі була задоволена. Минулий день виявився дуже насиченим, а головне – їй вдалося подарувати те, що так хотів Санта на Різдво.

Раптом Лілі чує чиїсь кроки, що наближалися до неї.
— Хо-хо-хо! — весело просміявся хтось знайомим їй голосом.
Вона обернулася і побачила чоловіка в яскраво червоному костюмі та шапці з білим помпоном. Звісно ж це був її татусь.
— А чи є тут така дівчинка Лілі? — виразним голосом ледь не проспівав він, — Мені потрібно віддати їй дещо дуже цінне. Це її подарунок, який я привіз із самого краю землі. І я…

Лілі не дослухала його. Вона підійшла, легенько потягнула за сріблясту кудряву бороду і за нею визирнуло до болю любиме лице її рідного татка.

Віктор спочатку не знав, як відреагувати на поведінку Лілі, та просто посміхався.
— Ем… Сюрприз! — вигукнув він, а потім по проханню доньки присів на коліна.

Лілі погладила його по щоці й тоді мовила:
— Ти найкращий Санта в усьому білому світі. Бо ти — мій Санта.

Тоді вона витягнула з кишені піжами згорнутий листочок і вручила його батьку.
— Це тобі. А ще ось твій годинник, тату.
— Лиши його собі, — відповів Віктор, замкнувши годинник її пальчиками у кулачку.

Вони міцно обійнялись і Лілі, узявши в батька свій загорнутий подарунок, ішла коридором, відкрила кришечку кишенькового годинника, глянула на стрілку й виразно та по-діловому мовила:
— Дев'ята тридцять сім. Ой, лишенько-лишенько.

Віктор, ще будучи трохи ошелешений усім, що щойно трапилося, сів на диван і розгорнув листочок, коли Лілі вже пішла у свою кімнату.
Це виявився лист. Лист Санта Клаусу.

Дорогий Санто,

Я хочу на Різдво…
А що ти хотів би на Різдво?
Я хотіла б сказати наступне. Мої вчинки не завжди бувають правильними. Я часто роблю шкоду. Можу не слухатися, вирішити, що прогулятися світом у пошуках тебе – це легка прогулянка, яка не несе за собою ніяких наслідків, заговорити з незнайомцями й лізти у дорослі справи, коли того не просять. Та все ж таки себе подолати я не можу. Таке моє життя. Таке призначення – змінити цей дорослий світ. І це не мої слова.
Я вдячна тобі, Санто, що ти завжди поряд і ніколи мене не кинеш.
І я ніколи не кину тебе.
 

З любов’ю
Лілі