Олена Гриб - "Каселона". Криза адаптації, Олена Гриб

4.2

 

Мені це не сподобалось. Я не хотів його мучити. Я повинен був перебити йому хребет одним рухом, але руки погано слухалися, ніби належали комусь іншому – тому, хто намагався мене зупинити.

І запахи… Вони вбивали! Від ворога має пахнути люттю та смертю, а не страхом! Сенс нашого існування в тому, щоб перемагати непереможного супротивника, а не давити нікчем.

Служака припинив сіпатись і обм'як. Я розтиснув пальці, дозволивши йому навалитися на прочинені двері скляної шафи і сповзти на підлогу, хапаючи ротом повітря.

Мені теж було важко дихати, і не дивно: на шиї затверділи шість куль розміром як невелике яблуко. Вони упиралися під підборіддя, заважаючи нахилити голову. Коли я їх зачіпав, то аж задихався від короткочасної потреби трощити все довкола.

– Напад на агента Міжгалактичного розшуку, – прохрипів із динаміків бортовий комп'ютер. – Напад на агента Міжгалактичного розшуку з використанням корабельного обладнання, – уточнив скрупульозно. – Протоколи безпеки будуть застосовані через п'ять, чотири…

Я приготувався уникати ударів стаціонарного паралізатора та шокера. Наша система пригальмована, але старанна, якщо вже зволила помітити, що щось не так, то спрацює добре.

Вся міць корабля шарахнула по солдафону, який тільки-но почав оклигувати.

– …два, один, – закінчив комп'ютер. – Загрозу знешкоджено.

Як же він помилявся! Чоловік із розшуку – ніщо в порівнянні зі мною. У нього були документи, паралізатор та поганий характер, у мене – потреба вбивати. Я не міг говорити, проте відчував за п'ятьох. Весь світ ніби волав, що гідний супротивник поруч, лише його кров погасить вогонь у моєму серці.

Мені на голову сіла асіанська качка, почала підбирати дзьобом загуслі краплі крові на скроні. Останнім часом вона часто вартувала біля вентиляції, полювала на агафу. Та інтелектом не відрізнялася і постійно висовувалася з укриття. Я сподівався, що її зведуть зовсім, і одним моїм кошмаром стане менше.

Спихатися качка не захотіла – лише міцніше влаштувалась і стукнула мене в лоб, впевнена у своїй перевазі. В чомусь вона мала рацію… Я міг розчавити її однією лівою, але не мав шансів упіймати цю блискавичну бестію, тоді як качка без проблем просвердлилася б крізь мене за лічені секунди. Думаю, сякий-такий розум вона мала, бо приховувала свою кровожерливу натуру і в руках господарів прикидалася мімімішною іграшкою.

Характерний стукіт скафандра в коридорі я почув здалеку. Модник повертався? Про нього попереджало чуття?

Важку ходу супроводжували брязкіт і ледь вловимий запах горілого пластику. Якийсь плазмовий інструмент? Точно не зброя, на неї у загарбників не було дозволу, але за бажання будь-який пристрій можна перетворити на знаряддя вбивства.

Я ляснув себе по голові в безнадійній спробі позбутися качки. Промахнувся, хоч і діяв дуже швидко. Лише у вухах загуло… І якась із кают відповіла схожим стукотом – у двері.

Кроки затихли, і тільки прискорене дихання свідчило про людину, що причаїлася неподалік.

Клацання. Запах пластику посилився, до нього приєдналося щось їдке, що спричиняло нудоту і гіркоту на губах.

Плазмовий різак нового покоління? Не здивувався б. Міжгалактичний розшук фінансується добре.

Стук повторився, до нього додався тріск. Качка насторожилася, припинила мене колошматити і завмерла, притиснувшись черевом до моєї маківки.

Я обережно забрався з прямої лінії від входу. Потужності сучасного різака вистачить, щоб пробити стіну, але навряд чи модник ризикне кораблем. Пошкодити електроніку легко, полагодити теж, але до того часу повернутися на корито Розшуку буде проблематично.

Тріск переріс у хрускіт. Кроки відновилися і почали віддалятися… Бортовий комп'ютер блимнув лампами, перемкнув освітлення в режим «вечірня ідилія в рожевих тонах», а внизу впало щось важке.

«Лайс», – дійшло до мене.

Ні Ка-тя, ні капітан не здатні виламати зачинені двері каюти, а лайс прогризе тонку перегородку за лічені хвилини. Щоправда, в його каюті всі доступні перегородки заварені шматками пластин, що використовуються для екстреного ремонту обшивки.

Клацання. Знову. І хрускіт. Лайс великий, двері великі, пластини міцні

Качка витягла шию і зашипіла. Усередині мене щось ворухнулось.

Я намагався йти нечутно, але босі ступні стикалися з підлогою надто голосно, піжамні штани шаруділи, моє дихання було уривчастим і хрипким.

Проте модник не обернувся. Напружено прислухаючись до тріску металу, він на напівзігнутих ногах спустився на житловий поверх і присів на одне коліно, займаючи зручну позицію.

Качка вп'ялася в мою шкіру всіма кігтями, посовалася, захоплюючи більшу площу, ще й хвостом стукнула по маківці.

У моїх нутрощах реально щось заворушилось, і списати це на неправильне харчування і гази я не міг.

– А-яу! Яу! Яу! – пронеслося коридором.

Лайс. Коли на борт піднімалися гості, його замикали, що спонукало його гризти двері особливо наполегливо.

Я трохи наблизився до модника і побачив: тварина поки що замкнена, кричить крізь невелику дірку в металі. Щоб звільнитися, лайсу знадобиться кілька годин, бо востаннє Райс не шкодував ані обшивки, ані припою.

Тріщало і хрускало в кают-компанії. Диван, можливо? Чи нові крісла? Ка-тя так ними дорожила! За її словами, їхня покупка була миттєвою примхою, що робило їх цінним придбанням, а не безглуздою тратою грошей, які й так течуть як пісок крізь пальці.

Модник зняв громіздкий шолом скафандра, поставив його біля стіни. Поки він це робив, заборонений у п'ятнадцяти системах бластер моделі ЗІТ («Здохни, інопланетна тварюко». Власне, саме назва і стала причиною заборони) стирчав із кобури. Якби я, як і раніше, був РІКом, то не роздумував би ні секунди. Опрацювання даних займало значно менше часу, ха-ха. Я б відібрав зброю і розпорядився б нею згідно з програмою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍