Квін Тесс - По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс

- То ти хочеш, щоб я був тут? - незвʼязно запитав він і кивнув на постіль. 

- В тебе є інші пропозиції? - різко відповіла я. Хоча моя інтонація була більше повʼязана з нервами через його присутність, а не через роздратованість питанням, що він поставив.

- Ні, це краще, що можна було вигадати, - хмикнув він і зробивши крок зіркою завалився на ліжко.

- Ні-ні-ні, ти не будеш прям так спати, - мої нерви, думки, логіка, все в мить вимкнулось, - давай хоча б верхній одяг знімемо.

- Я сплю голий, - пробурмотів він.

Мг, клас. А мені що з цим робити?

Я зашарілась, і не могла ступити й кроку, спостерігаючи, як він почав вовтузитись на ліжку, намагаючись поскидати одяг. В мить мені здалося, що алкоголь випарувався і незнайомець кинув на мене пронизливий погляд:

- Не допоможеш? - запитав він, стягуючи штани.

- Ахахах, боже, - не стрималась я від сміху, - на маніяка ти точно не схожий.

- Тобі потрібно менше читати триллерів, - пробубнів він, зосереджуючись на своєму занятті.

- А тобі пити, - пирснула я, все ж таки допомагаючи йому.

Він відкинув штани від ліжка, й поглянув мені в очі. І без того коротка відстань між нами наелектризувалась. Навіть уявити боюся, якого відтінку червоного в мене було обличчя. 

- Тепер футболка, - прошепотів він, опускаючи погляд мені на губи.

Я ледь не простогнала, хоча й сама не зрозуміла чому. Час сповільнився. Тисячу років нікого не роздягала. А тепер руки самі потягнулися до країв футболки й повільно почали її піднімати. Незнайомець слухняно підняв руки. Я намагалась не торкатися оголеної шкіри, але подушечки пальців так і чіплялися за нього. По тим ділянкам бігли мурахи слідком за моїми руками. Мимоволі я усміхнулась.

Так я на тебе дію так само?

Допомагаючи йому лягти правильно, я вкрила його, думаючи, що він майже спить, вимкнула настільну лампу, і хотіла вже забрати ще працюючий ноутбук та вийти на кухню до свого крісла, щоб вмоститися там, як незнайомець раптом схопив мене за руку.

- Не йди, - пробурмотів він, не відкриваючи очі.

- Я і не можу нікуди піти, - взявши себе докупи, промовила я, а потім додала, - я живу тут.

- Ти ж зрозуміла про що я кажу, - подушечка його великого пальця провела лінію по моєму запʼястю, - будь ласка.

Голосно зітхнувши, я прибрала його руку й обійшла ліжко з іншого боку. Напевно, він зрозумів, що я буду робити й не сперечався. Дихання незнайомця було рівним, я була впевнена, що він майже спить, але в той же час, думала, що зайвий мій крок до виходу, і він знову прокинеться.

Вмостившись на самому краєчку ліжка, я накинула на себе клаптик простирадла. Завдяки великому розміру ліжка, між нашими тілами була відстань приблизно в метр. І я б хотіла зрадіти цьому, але холод від недостатньої близькості пробирав мене. Мурахи наче побрали в лапки голки та пронизували мені спину, щоб я придвинулась далі, щоб відчула тепло його тіла. Але як могла, я стримувалась, скрутившись калачиком, і кинувши погляд в екран ноутбука, щоб відволіктись.

Як тут можна відволіктись, якщо він лежить в одних боксерах в мене за спиною?

- Ти боїшся мене? - пробурмотів Незнайомець.

- Спи, - прошепотіла я.

- Веста, - видихнув він.

Не знаю, чи то він протверезів, чи це ще алкоголь так на нього діє, але я почула, як він перевернувся на бік, напевно в мою сторону.

- Я б не пустила тебе додому, якби боялась, - відповіла я.

- Я хочу до тебе, - вимовив він.

- Ти біля мене, - промовила я, почувши як мій голос тремтить.

- Не так, - зітхнув Незнайомець, - ти втекла на інший край, наче я тобі ворог, наче лежати біля мене - це тортури, Весто.

Не витримавши його слів, я розвернулась. Як він міг про таке подумати, якщо лежати біля нього, це те чого я хотіла, про що думала, з моменту нашої зустрічі.

- Ти не розумієш про що говориш, Незнайомець, - промовила я.

- Ти так і не дала мені імʼя? - посміхнувся він.

- Я все ще сподіваюсь, що ти назвеш власне.

В тінях від екрану, погляд Незнайомця став сумним, наче він зараз вів невидиму битву з самим собою, і кожного разу програвав.

- Тобі так важливо це знати? - прошепотів він.

- Враховуючи, що ти в моєму ліжку, думаю, що просто заслуговую це знати.

- Можеш звати мене Джун, - видихнув він.

- Це ж не справжнє імʼя, так?

- Майже справжнє.

- Чому ти прийшов, Джун? - запитала я.

- Я вже сказав, що хотів до тебе. Ноги самі понесли мене, коли вийшов з бару. Я не знав, чи ти відкриєш, не знав що тобі казати, і як мені завтра вибачатись, бо точно буде соромно.

- Все добре, - видихнула я й автоматично простягла руку, щоб нарешті доторкнутися до того самого пасма волосся, яке спадало йому на обличчя. Він прикрив очі, накривши мою руку своєю, затримуючи мене й опустив долоню на своє лице, провів по ньому. Я затамувала подих, коли його губи ніжно торкнулися тильної сторони. 

- Я б ніколи не дозволив собі таку вільність, - зітхнув Джун, лоскоча вустами мою долонь, - і можливо завтра я стану перед тобою на коліна вибачаючись за все, що зробив, але… я не можу… я так хочу до тебе.

Відпустивши мою руку, яка залишилась на його обличчі, він схопив мене за талію, і в мить, наче пушинку, притягнув до себе. Від несподіванки я зойкнула, але опиратися була не в змозі. Здається, я сама опʼяніла, тільки не від алкоголю, а від нього. Серце забилося з новою швидкістю. Джун простіг другу руку, натякаючи, щоб я підняла голову, і поклала потім на його руку, і я підкорилась. Долонь одразу лягла на спину, вимальовуючи кола по атласній тканині. Він притис сильніше, між обличчями залишались ледь не міліметри, погляди блукали від очей до губ. Груди вперлися в його і я відчувала серцебиття Джуна, як і він моє. Моя рука опустилась з обличчя по шиї ледь торкаючись, врешті опустилась на грудних мʼязах трішки даючи свободи, відстань збільшилась до кількох сантиметрів.