Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

горбочки, більші за укуси комарів, тож того дня ця трансляція не мала жодної актуальності.

— Що скажеш? — спитав я.

— Маємо згрупувати віднайдені нами факти і тицьнути їх під носа Президенту, — відповіла Мері. — Бо слід вживати заходів не лише на загальнонаціональному рівні, а й на рівні світовому.

— Яким чином?

— Нам треба знову з ним зустрітися.

— Яким чином? — повторив я.

На це запитання відповіді у Мері не було.

— Маємо лише один шлях, — сказав я. — Через офіційні канали. Через Старого.

Я зробив виклик через обидва наші коди, щоби Мері також змогла слухати. Невдовзі я почув:

— Головний заступник Олдфілд слухає. Наразі я замість Старого. Його зараз немає. Кажи.

— Та я хотів би зі Старим поговорити.

Настала пауза, потім заступник озвався знову:

— Жоден із вас не позначений у мене як на роботі. Це офіційний дзвінок чи неофіційний?

— М-м-м, можете вважати, що неофіційний.

— В такому разі я не буду з’єднувати вас зі Старим для неофіційної розмови. А всіма офіційними справами наразі займаюся я.

Я подякував заступнику і швидко вимкнувся, щоб не виматюкати його. Потім знову набрав код. На додачу до звичайних каналів Старий мав спеціальний код, який гарантовано підніме його навіть із труни, але я не заздрю тому агенту, який скористається цим кодом без поважної причини. Сам я не користувався ним років п’ять.

Старий привітав мене вибухом матюків.

—Шефе, — сказав я, — це стосовно проблеми в Айові...

— Швидко розповідай! — перервав він мене.

— Ми з Мері цілу ніч рили інформацію, накопичену у файлах, і хотіли б обговорити це з вами.

Знову почулися матюки. Потім Старий наказав мені стисло поінформувати його й віддати знайдену інформацію на дослідження аналітикам, і додав, що неодмінно засмажить мої вуха для бутерброда.

— Шефе! — різко гукнув я.

— Чого тобі?

— Якщо ви уникаєте виконання своїх обов’язків, то ми з Мері можемо зробити те ж саме. І тому ми з нею пишемо заяву на звільнення з Відділу просто зараз, і це — цілком офіційно!

Мері здивовано підняла брови, але промовчала. Запала довга тиша. Я було подумав, що Старий відімкнувся, але нарешті він озвався голосом втомленим і сумним.

— Готель «Палмглейд», Норт-Маямі-Біч. Я буду третій засмаглий із кінця.

— Вирушаємо, — кинув я Мері, замовив таксі, і ми піднялися на дах.

Я попросив таксиста гайнути прямо через океан, щоби уникнути швидкісної пастки над Кароліною, і ми зекономили багато часу.

***

Старий справді добре засмаг. Поки ми доповідали йому, він із похмурим виглядом просівав крізь пальці пісок. Я прихопив із собою маленький магнітофон, щоб Старий міг знімати інформацію просто з плівки.

В тому місці, де йшлося про тридцятирічні цикли, він різко підняв погляд, але промовчав і дочекався того місця, де мова пішла про мою здогадку щодо можливості існування тридцятирічних циклів загадкових зникнень людей. Тут він зупинив мене і зателефонував до Відділу.

— Дайте мені аналітиків. Привіт, Пітере. Це шеф. Мені потрібна кількісна крива загадкових зникнень, починаючи з 1800 року. Га? Звісно, що людей, а ти гадав, що ключів від квартири, де гроші лежать? Згладь відомі фактори та знехтуй стабільним рівнем. Я хочу побачити сплески і пласкі місця. На коли? На вчора. Тож негайно берися до роботи.

Вимкнувши зв’язок, Старий важко підвівся за допомогою ціпка, який я йому подав, і сказав:

— Що ж, доведеться повертатися до роботи. Бо тут ми не маємо філії.

— Куди, до Білого дому? — радо спитала Мері.

— Що? Ти ж уже доросла дівчина. Ви не знайшли нічого такого, що може змусити Президента поміняти думку.

— Зрозуміло. І що ж тоді?

— Не знаю. Мовчіть, допоки у вас не з’явиться якась чудова ідея.

Старий мав під рукою авто, тож я сів за кермо і ми рушили назад. Перевівши автівку на автопілот, я сказав:

— Шефе, маю на думці одну штуку, яка допоможе нам переконати Президента, якщо вам вдасться змусити його триматися спокійно.

Старий невдоволено буркнув.

— Послухайте, — продовжував я. — Ви посилаєте до Айови двох агентів, мене і ще одного. Другий має при собі переносну камеру, яку увесь час не зводитиме з мене. А потім ви змусите Президента передивитися відзнятий матеріал. Нехай побачить, що станеться.

— А якщо не станеться нічого?

— Я спланую все так, щоб сталося. По-перше, я подамся туди, де приземлився космічний корабель і силоміць прорвуся до місця посадки. Ми зробимо знімки справжнього корабля крупним планом і надішлемо їх прямо до Білого дому. Після цього я збираюсь повернутися до офісу Барнса і зайнятися отими покатими плечима. Позриваю з усіх сорочки просто перед камерою. Це буде груба робота: я проб’юся туди за допомогою кувалди.

— Маєш розуміти, що шансів у тебе буде, як у миші, яка потрапила на збіговисько котів.

— Я би не сказав. На мою думку, ці істоти не мають якихось надлюдських здібностей. Закладаюся, що вони можуть лише те, на що здатна захоплена ними людина, чи навіть менше. Я не збираюся бути мучеником, який загинув за ідею. В будь-якому разі я роздобуду вам знімки, причому гарної якості.

— Гм-м...

— Непоганий план, може спрацювати, — озвалася Мері. — Другим агентом буду я, бо я можу.

—Ні! — сказали ми зі Старим в один голос, і я враз осікся, бо не мав прерогативи на такі команди.

Та Мері не зупинялася:

—Я хотіла сказати, що моя участь логічно витікає з моєї здібності визначати людину, захоплену паразитом.

—Ні, — повторив Старий. — Твоя здібність не знадобиться. Там, куди вирушить Сем, усі люди матимуть на своїх спинах «вершників». Припустімо, що так воно й є, допоки не