Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 14

     Марія.

- Про що мова? - переводжу погляд з Ірини на нього і у зворотному напрямку.

- Мова про те, що на закритих вечірках Едуарда бувають зовсім не прості люди: чиновники, знаменитості та інші, які бажають щоб інформація про їх присутність не вийшла за межі цього будинку. - спробувала пояснити Ірина.

- Добре, чудово! А я тут до чого? Я не чиновниця і не зірка. - підсумувала я.

- Проста формальність, нічого особистого. - з цими словами помічниця Едіка вихоплює з моїх рук сумочку і починає в ній копирсатися.

- Що ви собі дозволяєте. - обурилася я і спробувала зупинити, та Едуард схопив мене за руку.

- О, юна панно не переймайтеся, впевнений, Ваша репутація чиста немов сльоза, а це лише засіб перестереження, для мого спокою і спокою присутніх. - втрутився хазяїн цього маєтку.

- Едуарде… - на обличчі Ірини промайнув вираз погано зіграного здивування. - А наша мила подруга, не така вже й безневинна. 

- До чого це Ви хилите? - вигукую я.

- Ось! - після цього жінка виймає з моєї сумочки маленький пристрій, я не дуже знавець, але ця штука схожа на диктофон, а потім ще один.

     “Звідки вони в моїй сумці? Хоча, починаю розуміти, коли і навіть хто підкинув до моєї сумки ці речі. Не розумію, трішки, для чого, але думаю, це лише справа часу! Ну що ж Машо, схоже ти знову встрягла!”

- Як негоже! Маріє. - хитає головою Едуард. - Я ж до тебе з розпростертими обіймами, допомагав, виконував твої примхи, навіть рахунок за зіпсований байк не виставив, а ти он як віддячила.

- Та це Ваша ж помічниця і підкинула! - намагаюся відстояти себе.

- Ти чуєш Едіку? - грає з себе ображену Ірина. - Кого ти пригрів?

- Забирайте свої іграшки, а я ліпше піду. - намагаюся відвоювати свою сумку з рук Ірини.

- Не все так просто Маріє! Це для моїх друзів все All-inclusive, а ті хто себе хоч раз скомпрометував, мають платити, і за розтрощений байк, і за мою гостинність.

     “А Макс попереджав! Але ж я не послухала! От тепер і маю чергову проблему. Прикро до сліз. Але плакати не на часі. Не діждеться ця парочка моїх сліз.”

- Звичайно, Машо, тебе тут насильницьки ніхто тримати не буде, але борг треба буде віддати. - холодним тоном промовив Едуард, куди поділася його солодка люб’язність.

- Щодо байка, перевірте його на справність, там не лише моя провина, що я не впоралася з кермуванням. -  заперечила я.

- Звичайно! - відрізала Ірина. - Після підрахунку збитків ми зв’яжемося з тобою. І про моральну шкоду врахуй. - вмикає на диктофоні запис, лунають чиїсь голоси. - Раз вистачило нахабності та сміливості прийти до нас шпигувати, то будь люб’язна, відповідай за свій ганебний вчинок. 

     Мені образливо чути це все, особливо коли знаю, що ні в чому не винна. Я ніде не розкладала ці жучки, нічого не записувала. Та мені по великому рахунку, було байдуже на тих всіх людей, ким би вони там не були. Все до чого я прагнула - виграти на перегонах, все! І ось до чого призвела моя жага до легкого збагачення та легковажність. Чергова неприємність, та додаткові витрати до тої суми, яка мені необхідна, щоб розрахуватися за викуп сімейних коштовностей. 

     І Марку не розповім, бо після цього дядько, та що там дядько, вся моя родина контролюватимуть кожен мій крок. А коли дізнаються про небезпечні у їх розумінні перегони, то буде взагалі мені непереливки.

     Сідаю в таксі, яке щойно приїхало, озираюся на них останній раз. Ось тобі і вечір! 

     “Вирішила свої проблеми, Машо? Чи лише додала нових?”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍