Олег Криштопа - 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа

половину. За створення робочих місць. Тобто якщо створюєш робочі місця, тобі компенсують з державних коштів. Знову ж таки кредити: він може кредитуватися під півтора відсотка. Тому розвивається, скажімо так, енергійніше.

Утім, українці — особливий народ. Який звик працювати не завдяки, а всупереч. Тож сьогодні в нас відкриваються все нові й нові міні-пивоварні — окрилені успіхами «Varvar», «ПравDи», «Ципи» та інших крафтових брендів. Щоб почати справу, продають авто, закладають квартири. Однак невелика броварня — це тільки перший крок у невідомість. Адже далі на вас чекає...

 

ПОДАТКИ І НЕДОБРОСОВІСНА КОНКУРЕНЦІЯ

«Хай уже не допомагають, але хоча б не заважали», — типова фраза дрібного українського бізнесу на адресу держави й тих, хто її представляє. Рік 2016-й мало не поховав український крафт. Держава прирівняла пиво до горілки та іншого алкоголю і встановила річну ліцензію на оптову торгівлю в розмірі 500 тисяч гривень. Небагато для великого заводу, але смертельно для маленької броварні. Ймовірно, не обійшлося без лобіювання великого бізнесу, який вирішив знищити дрібних конкурентів у зародку — поки вони ще не становлять небезпеки. Принаймні у цьому впевнені крафтовики, серед яких і Василь Микулин:

— Великі гравці? Звичайно. Тисячу відсотків так. Це добре хоч, що ми дотиснули, й у грудні 2016-го ліцензію знизили до 30 тисяч, а так взагалі у дрібних підприємств, у маленьких пивоварень працювати шансів не було б. Ну звідки в маленької броварні, яка може ­виробляти 200 тисяч літрів на рік, півмільйона на ліцензію за оптовий продаж? Нонсенс. Причому знижують в усьому світі, наприклад, у Штатах цього року знизили вдвічі податки для виробників пива.

Вирішити податкову проблему крафтовикам вдалося спільним фронтом. Вони об’єдналися, і їх таки почули. Тепер, якщо ви виробляєте до 300 тисяч літрів пива на рік, ліцензія на гуртовий продаж становить 30 тисяч гривень. Грубо кажучи, одна гривня на 10 літрів. Це крім інших податків. Жити можна. Проте вже 300 тисяч і один літр переводять ваш бізнес у розряд важковаговиків, яким таки доведеться сплачувати за ліцензію півмільйона.

Між іншим, власне між крафтовими виробниками серйозної конкуренції поки не спостерігається. Кожен займає свою нішу. Трапляються навіть випадки колаборації: коли два бренди намагаються створити якийсь спільний продукт. Утім, ця дружба — до пори до часу. У США, де крафтове пиво — серйозний бізнес, змагальність на найвищому рівні. Там на галузь, до речі, теж звернули увагу великі виробники. Проте пішли іншим шляхом. Не змігши подолати крафтову революцію, вони вирішили її очолити. Тож просто купують частки успішних міні-броварень. Єдине, що поки стримує цей процес, — вимоги тієї ж американської асоціації броварів: крафтовою має право називатися пивоварня, де мінімум 75% належить ­засновникам, а частка третіх осіб не перевищує 25%.

 

СЕКРЕТИ УСПІХУ: НЕПОВТОРНІСТЬ СМАКУ

Основна різниця між крафтовими пивоварнями і традиційними заводами — смак пива. Великі виробники роблять ставку на обсяги та рекламу, малі — на неповторність смаку. У пива всього три інгредієнти — вода, солод і хміль. Але якість, пропорції та різний температурний режим дозволяють отримати практично безмежну палітру смаків. У пиві це головне. Крафтове пиво — в рази дорожче, ніж заводське, тому може перемогти лише якістю. Причина дорожнечі — малі масштаби і ціна компонентів. Коли вода й солод — вітчизняні, то хміль переважно імпортується.

«Varvar» за свою менш ніж трирічну історію зварив уже 60 сортів пива. Це ще одна перевага невеликої пивоварні перед великим заводом — мобільність, можливість експериментувати й слідувати за смаками клієнтів. Спочатку нові смаки винаходив засновник бренду. Пізніше його ідеї підхопив головний пивовар. Про важливість команди й горизонтальність управління ми поговоримо трохи пізніше.

Ще один рецепт успіху — залучити до справи клієнта. «Varvar» час від часу проводить на Фейсбуці конкурси на нові сорти пива. Вигода — для всіх. «Varvar» отримує нові ідеї, учасники конкурсу — можливість реалізувати свої мрії. Так у лінійці з’явився кокосовий портер «Caribbean dream» і одразу став дуже популярним. Його рецепт придумав один пивовар зі Львова.

Але повернемося до смаків. Важлива річ — не сплутати свої власні зі смаками аудиторії.

— Яке пиво Ви найбільше любите? — запитую у Василя Микулина.

— Складно сказати. Я їх усі люблю, тому що кожен сорт зварений з душею і любов’ю. Мабуть, якісь сорти, скажімо так, особисто мені не дуже близькі. Ну, наприклад, я не дуже люблю пшеничне. Більше люблю кислі сорти. Це мені цікаво. Люблю складні сорти, що вимагають особливого підходу, особливої витримки, часу і так далі. Повторюся: дуже багато сортів мені подобаються.

Поряд із частим оновленням смакової гами важливо також не втратити улюблені клієнтами пива.

— А які сорти найпопулярніші? — питаю в Микулина.

— Складне питання, тому що у нас завжди в лінійці не менше 14-16 сортів. Завжди. Тобто якісь постійні, якісь змінюються. Ми за ці два з половиною роки зварили більше 60 сортів! Тому палітра велика. Якісь закріпилися в основний лінійці. Лідери продажів — це «Milk Stout» та «Golden Ale». Потім ідуть «ІPА» та інші.

«India Pale Ale», або «ІPА» — зараз один з найпопулярніших у світі та Україні. Перші згадки про цей сорт датуються 20-ми роками 19 століття у Британії. Але свою популярність він здобув наприкінці 1970-х у США. Насичений хмелем і гіркий, він в останні роки завоював прихильність і українських поціновувачів пива. Серед крафтовиків почалася справжня гонитва