Ксана Рейлі - Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі

Анна

— Він знущається з нас! — гаркнув тато, гримнувши кулаком по столу.

— Хто? — спитала я.

— Демʼян…

Мій погляд опустився на чорний конверт, що лежав на столі. Я потягнулася рукою до нього.

— Що це?

— Запрошення на весілля, — буркнув тато.

— О! — здивувалася я.

— Ніби ми якісь довбані родичі! Невже він справді сподівається, що бодай хтось з нас погодиться піти на весілля до тієї зрадниці? Нізащо! Хіба якщо це буде криваве весілля.

Батько так сильно стиснув свої щелепи, що мʼязи на його обличчі сіпнулися. Я відкрила конверт, всередині якого була невелика картка з інформацією про захід, час та місце проведення.

— Це може бути пастка, — задумано сказала я. — Але ми не дізнаємося цього, якщо не перевіримо.

Тато насуплено глянув на мене. Я сховала запрошення назад у конверт і випрямила спину, щоб почуватися впевненіше.

— Я піду на це весілля.

— Це ризиковано, Анно.

— Знаю. Але я не можу пропустити таке святкування, враховуючи те, що нареченою виявилася моя старша сестра. Думаю, їй би хотілося побачити когось зі своїх родичів на весіллі.

— Ти не зможеш пройти з нашими людьми, — зауважив батько.

— Я візьму Дана. Він мій охоронець, тому нас впустять удвох.

— Будь обережною…

Як тільки вийшла з кабінету тата, то одразу ж відправилася на пошуки Дана. Після тієї не зовсім приємної зустрічі з сестрою я часто згадувала про той момент, коли він заступився за мене. Так, я розуміла, що це його робота, але тоді мені здалося, що він зробив це з власного відчуття потреби захистити мене.

— Де Дан? — спитала я в охоронців на вході.

— Я бачив, як він заходив у зал для тренувань, — відповів один з них.

Я кивнула головою та поспішила в інше крило дому. Вчора батько наказав йому залишитися у нас, тому він, схоже, вирішив потренуватися саме тут. Я ніколи не була великою прихильницею фізичної активності та спорту. Мені набагато більше подобалося проводити час верхи на коні чи займатися стрільбою. Але колись мій покійний старший брат багато тренувався, тому у нашому домі був спортзал.

Я максимально тихо відчинила двері та одним оком зазирнула всередину. Мою увагу одразу ж привернув Дан, що стояв лише в одних спортивних штанах і раз за разом ударяв у боксерську грушу. Його струнке тіло натягнулося, усі мʼязи були напружені, а подекуди на засмаглій шкірі виднілися краплинки поту. Інколи я так задивлялася на нього, що могла зависнути й втратити лік часу. Як зараз, наприклад. Я різко похитала головою, щоб викинути з голови ці дурні думки. Думати про нього за межами роботи — це точно неправильно.

Я увійшла всередину та доволі голосно зачинила за собою двері, щоб Дан почув. Мабуть, це таки спрацювало, бо він зупинився та глянув на мене, обіймаючи грушу обома руками.

— Вибач, що відриваю від тренування, але у мене для тебе повідомлення, — сказала я, схрестивши руки на грудях.

Він усе ще важко дихав після фізичної активності, тому мовчки кивнув головою. Я помітила пляшку холодної води на столику неподалік від мене. Під пильний погляд Дана я підійшла до столика, взяла у руку пляшку та передала йому.

— Дякую, — захекано пробурмотів він.

— Моя старша сестра вирішила запросити нас на своє весілля, — почала розповідати я. — Очевидно, що батько не буде так ризикувати, а я цілком можу це зробити.

— Чому? — поцікавився Дан.

Він насуплено звів свої брови, а тоді відкоркував пляшку та зробив декілька ковтків холодної води. Увесь цей час його погляд був прикутий до моїх очей в очікуванні відповіді.

— Бо мені так захотілося, — буркнула я.

— Вам цікаво, чи не так? — спитав він, схиливши голову вбік. — Ви хочете перевірити, чи справді їхній шлюб з любові?

— І так очевидно, що там любові нема, — фиркнула я. — Це всього лише їхній спосіб знищити нас.

— Ви не занадто категорична щодо своєї сестри?

Я тихо хмикнула та відступила до столу, спираючись до нього стегнами. Мій погляд опустився вниз на темну плитку спортзалу.

— Ти не розумієш, Дане. Ми були дуже близькими, наче дві половинки одного цілого. Раніше я була більш легковажна, але Меланія навчила мене серйозно ставитися до себе, своєї безпеки, свого життя. Вона була справжньою наставницею. Моментами у ній навіть проявлялися материнські якості, хоча у нас невелика різниця у віці. Але вона зрадила мене. Обіцяла, що не залишить, та втекла тоді, коли найбільше була потрібною. Брата вбили, батька паралізувало, клан на шляху до розпаду, а вона просто скористалася можливістю та втекла. Усе звалилося на мене — сімнадцятирічну дівчинку. Я почувалася зрадженою та розбитою, не знала, що мені робити далі. Це не так мало бути. Ми обоє повинні були зберегти нашу владу, але Меланія своєю втечею відреклася від нас. Цього я їй ніколи не пробачу.

— І все ж ви хочете прийняти запрошення на її весілля, — зауважив Дан.

Я закотила очі та відкинулася до стола. Інколи мене надто сильно дратували зайві запитання.

— Не буду більше відривати тебе від тренування, — сказала я, відступаючи. — Завтра на весілля ти підеш зі мною.

Він кивнув головою, і тоді я поспішила до виходу зі спортзалу.

— Як щодо того, щоб потренуватися зі мною? — раптом спитав Дан за моєю спиною.

— Вибач? — перепитала я, озирнувшись до нього.

— Я ніколи не бачив, щоб ви тренувалися, Анно. І думаю, вам не завадить декілька занять по самообороні.

— Та невже? — я схрестила руки на грудях та відвела одну ногу вбік.

— Ви самі казали про це колись.

Я примружила очі, пригадуючи ту невелику взаємодію між нами на вулиці. Уже й забула про це, але пропозиція здалася мені доволі привабливою.

— Тільки через те, що у мене є вільних декілька годин, — пробурмотіла я.

— Чудово!

Дан усміхнувся мені, а тоді схопив зі стільця футболку та накинув її на себе. Мені хотілося подякувати йому за це, але я стрималася. Я зняла з себе піджак, залишаючись у білій шовковій блузці та класичних чорних штанах. Після цього я почала знімати туфлі.

— Ти перший чоловік, який змусив мене зняти підбори, — зауважила я, злегка усміхаючись.

— Звучить як комплімент, — сказав Дан.

Я тихо засміялася та підійшла ближче до нього. Він дивно оглянув мене з ніг до голови своїми темними очима. Я запитально підняла одну брову, але чоловік проігнорував це та кивнув головою до матів, що лежали неподалік.

Вони виявилися такими мʼякими, що мої стопи майже занурювалися у мати. Я могла б упасти, але мені, на щастя, вдалося втриматися на ногах.

— Отже, — Дан зупинився навпроти мене, — Розпочнімо з вивчення базових ударів…

«Анно,
Мені шкода, але я повинна це зробити… Цей темний світ ніколи не подобався мені, і я не почувалася частинкою його. Цей дім ніколи не був для мене справжнім домом, а сімʼя здавалася чужою. Можливо, ти не помічала цього, але я втомилася. Я шалено втомилася жити в ненависті, ворожнечі, крові та жорстокості. Тому я вирішила втекти. Якщо ти читаєш цей лист, то мені це вдалося і тепер я далеко від свого дому, від тебе. Я обіцяла, що не покину тебе, але у мене не було іншого вибору. Сподіваюся, колись ми зустрінемося і я розповів тобі більше. Люблю тебе…
Меланія.»

Я кинула лист на стіл, поправила на руках довгі прозорі рукавички чорного кольору, а тоді наділа на голову модний капелюшок з чорною вуаллю, що закривала частину мого обличчя. Вузька чорна сукня обтягнула моє тіло, наче друга шкіра, і це виглядало по-особливому спокусливо. Я всміхнулася своєму відображенню у дзеркалі. Цей образ — точно не найкращий вибір на весілля, але він, безперечно, запамʼятається.

Тихий стукіт у двері відірвав мене від споглядань на себе.

— Заходьте! — сказала я голосно.

Зовсім не здивувалася, коли в мій кабінет увійшов Дан. Наші погляди зустрілися у дзеркалі, і я помітила, як його брови злетіли вверх.

— Не зовсім те, що ти очікував побачити? — спитала я, криво посміхнувшись.

— Ви, здається, переплутали. Ми йдемо на весілля, а не на похорони.

Я хмикнула та знизала одним плечем. Сьогоднішній день для мене був рівнозначний з похоронами, адже я прийняла рішення поховати свою любов до сестри глибоко у своєму мертвому серці. Колись я любила її, але прийшов час покінчити з цим раз і назавжди.

— Для мене це одне й те саме, — тихо пробурмотіла я. — Можливо, Меланія думає, що я досі та маленька плаксива дівчинка, але це не так. Сьогодні я покажу їй наслідки її зради. Якщо все готово, то ми можемо йти.

— Так, — погодився Дан. — Автомобіль уже чекає.