Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- І де ж цей об'єкт може бути ще захований? - запитав він втомленим голосом.

- Як де? В іншому туалеті, зрозуміло, або на кухні у бортпровідниць, - незворушно відповів Актор. - Ви тут відпочиньте трохи, а я поки що перевірю кухню і принесу вам чогось попити. Хочете кока-коли?

- Так! Із задоволенням! - видихнув знесилений чоловік.

Усе ж таки повзати навколішки через увесь літак - досить виснажливе заняття навіть для дитини, не кажучи вже про дорослу людину.

Макс сходив на кухню і попросив у стюардеси дві баночки кока-коли. Коли він повернувся і простягнув одну Панікеровi, той схопив холодний напій і з жадібністю випив його за кілька ковтків. Потім він із вдячністю подивився на хлопчика і запитав:

- Ну що там, на кухні? Вдалося знайти об'єкт?

Макс не поспішаючи відсьорбнув кока-колу, витер рукою губи і відповів:

- Ні, на кухні об'єкт не виявлено. Доведеться обшукувати другі туалети.

Панікер стомлено притулив голову до стіни і вимовив:

- Я так розумію, що туалети знову на мені?

- Так, усе правильно. А я тим часом огляну багаж екіпажу.

Як і варто припустити, у туалетах бомби не виявили, зате це зайняло досить багато часу. До закінчення польоту залишалося ще близько години. Щоб зайняти пасажира справою, Актор запропонував обшукати кожне багажне відділення над кріслами пасажирів. Панікер дуже доречно підходив для цієї роботи, бо мав відповідний зріст на відміну від хлопчика. Поки чоловік був зайнятий перекладанням сумок пасажирів з місця на місце в пошуках нібито закладеної бомби, стюардеси не заважали йому і тільки посміювалися, переглядаючись між собою та підморгуючи тямущому хлопчикові. Коли час польоту вже добігав кінця і літак готувався зайти на посадку, бортпровідниці запросили всіх пасажирів зайняти свої місця і пристебнути ремені.

- А як же об'єкт? Ми його так і не знайшли! Що ж з усіма нами буде?! - знову захвилювався Панікер.

Актор багатозначно підморгнув йому:

- Справу зроблено! Об'єкт виявлено і знищено.

- Це як же? Це коли ж? - обурився здивований чоловік, ображений тим, що не йому випала така честь знайти бомбу.

- Я виявив її під візком, коли стюардеса розносила їжу пасажирам. Об'єкт був прикріплений на магніті. Я непомітно зняв його і викинув у туалет, тож він покинув літак і пасажири в безпеці. Навіть розміновувати не довелося.

- Нічого собі! Оце справи-и! - протягнув чоловік. - А чому ж ви мені не сказали, агенте Рем? Я так ретельно шукав увесь цей час.

- Не можна було привертати увагу, раптом у літаку перебуває терорист, він міг би запідозрити недобре. А так наша з вами поведінка була схожа на гру, ніби тато з сином грають у "відшукай предмет".

- Ах, ну тоді зрозуміло... - погодився чоловік. - А як вона хоч виглядала? - не вгамовувався він.

- Хто?

- Ну, ця... тобто цей... об'єкт...

- Ах, ви про те! Ну, думаю, що агента ЦРУ не здивувати саморобною вибухівкою, - зробив хитрий хід Актор, підлестившись тим самим до пасажира.

Чоловік одразу схаменувся і набув важливого вигляду:

- Це правда, ви точно сказали, агенте Рем, нас цим не здивуєш, - гордо вимовив він і задер носа.

Пора було займати свої місця.

- Що ж, агенте Панікер, дякую за співпрацю! Ви надали авіакомпанії неоціненну допомогу, - з цими словами Актор потиснув руку пасажира і вирушив на своє місце.

Тато зустрів його із задоволеною посмішкою:

- Молодець, синку, відмінно впорався з проблемою! - похвалив він і простягнув кулак.

Макс ударив кулаком у відповідь і сказав:

- Дякую, тату, я старався. Це виявилося навіть цікаво.

Мама обійняла сина і поцілувала в маківку:

- Ти наша гордість, синочку! - вимовила вона.

І тільки Елка скривила пику і показала братові язика, мабуть, ревнуючи його до батьків.

Літак випустив шасі і нарешті приземлився в аеропорту Вашингтона. Зраділі пасажири заплескали в долоні, коли літак торкнувся землі. Виходячи з салону, Панікер востаннє глянув на Макса і змовницьки підморгнув йому оком. Ось і все, справу зроблено, обійшлося без паніки. Коли настав час родині хлопчика залишати салон літака, на виході до них підійшов командир екіпажу і звернувся до тата:

- Хочу подякувати вашому синові вiд імені всього нашого екіпажу за допомогу і винахідливість. Дозвольте потиснути йому руку.

Задоволений тато кивнув головою на знак згоди. Командир  простягнув Максовi руку:

- Прийміть подяку, молодий чоловіче! Ви дуже допомогли нам, адже паніка на борту небезпечна під час польоту, - промовив він і простягнув хлопчикові сувенір на пам'ять: блискучий металевий значок у вигляді крил, які носять усі пілоти та стюардеси. Це було дуже зворушливо. Макс потиснув у відповідь руку і з вдячністю прийняв подарунок.

Дорогою вiд аеропорту до готелю Макс сидів у таксі й розмірковував про те, що його особиста скарбничка подвигів поповнилася ще однією незабутньою пригодою.