with love anellaya - Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya

-У Летючих Лісах… Знайдіть Лелейн… Вона допоможе вам. Лелейн Ітаніта…- Знервовано прошепотів гвардієць.- Це на випадок, якщо вирішите тікати.

   Мірабел лише здивовано обвела його поглядом і направилася до брами храму, де всі вже з нетерпінням на неї чекали. 

   Того погляду Розаліни Бель чекала все своє життя. Вона дивилася на неї з широко розплющеними очима, що готові були випасти будь-якої миті і їй навіть забракло слів, що відбувалося дуже рідко, коли Мірабель пройшла повз неї через браму і попрямувала до церемоніальної арки. Гості шепотіли за її спиною, а деякі не могли відірвати від Бель очей. Чи то через її вроду, чи то через чорну сукню на весіллі. Вієро стиснув пляшку настільки сильно, що вона тріснула, а краплі рідини полилися на підлогу, однак ніхто навіть не звернув увагу на шум, вже занадто вони були захоплені нареченою. Якщо чесно, він до останнього сподівався, що Бель передумає, але зараз усвідомив, що вона говорила правду, коли поклялася зупинити Касаліна і Розаліну у що б це не стало.

-Вона що, завжди обирає найважчий шлях?- Прошепотів собі Вієро, а потім вилаявся через тріснуту пляшку.

   Знову почулося гупання барабанів і звуки труб, що гармоніювали із сопілками. Тоненька біла тканина, яка виконувала функції фону для церемоніальної арки, повільно розійшлася у дві сторони як у театрі, і через секунду постав жрець. Його очі були приховані, а білий балахон із золотими вставками біля рукавів і коміра чудово доповнювали високий головний убір напівкруглої форми. Він з цікавістю позирнув на наречених, які вже щось обговорювали.

-Вирішила вкрасти мій колір?- Тихо запитав Касалін, пронизливо вдивляючись у її сукню.

-Аякже. Твоя майбутня дружина має тобі пасувати.- Мірабель показово посміхнулася.

-Непогано.- Касалін зазирнув в її очі.- Гарна спроба.

-Спроба? Ні, любий. Це я ще нічого не пробувала. 

-Та невже?- Це змусило крижану посмішку з’явитися на його обличчі.- А що, готова на більше?

-Для Елемстоуна – так.- Мірабель спіймала збентежений погляд Вієро, розуміючи, що він чує їх розмову.- А ти на багато не розраховуй.

-Авжеж. І про що я тільки думаю?- Касалін зробив серйозний погляд, однак не зміг стримати сміх. 

   Коли Розаліна нарешті зайняла своє почесне королівське місце, жрець, що спостерігав за їх розмовою, й собі заговорив. Почалася урочиста церемонія, яка мала пройти за всіма традиціями Метафізентійців. Це означало, що Мірабель довелося слухати годинну молитву жреця, давати клятву перед Святими і одягнути корону королеви Танкервілю, що теж забрало немало часу, підтверджуючи шлюб. А потім мало відбутися саме святкування.

-З благословенням Святих, можете поцілувати один одного.- Врешті-решт промовив жрець і цих слів Мірабель боялася найбільше.

   Храм завмер в очікуванні підтвердження того, що між ними не лише домовленості, а і справжнє кохання. Ага, може ще б завмерли в очікуванні Природи, що вирішив навідатись на весілля? Тому що Бель не збиралася нікому нічого підтверджувати. Вона глибоко зітхнула і кинувши на Вієро лагідний погляд, зробила декілька кроків вперед і подивилася на, затамувавши подих, гостей.

-Перед тим, як я офіційно стану дружиною його величності Касаліна Дьярві, дозвольте мені дещо сказати…- Вона з надією озирнулася на жреця, що вічних декілька секунд роздумував над своєю відповіддю і Мірабель продовжила тільки тоді, коли отримала його мовчазну згоду.- Гаразд… Тож, всі присутні в цьому храмі думають, що сьогодні у Танкервіля з’явиться нова королева. Так і є. Я дійсно виходжу заміж за короля. Однак це не все…

   Обличчя Розаліни напружилося і вона стиснула губи так сильно, що їх синюватий відтінок було видно навіть через помаду. 

-Люди, яких ви знаєте, як Розаліна і Касалін, не просто правителі і хороші союзники,- говорила Бель далі.- Також вони планують піти з війною на Валентійців, які нічого поганого для нас не зробили, а ваш король,- вона поглянула на герцогів і герцогинь Танкервілю.- Він віддає армію вашої країни під розпорядження Розаліни, яку, до речі, кохає все життя, але це не навзаєм. 

   Мірабел помітила, як до неї наближаються Ліафари, тому стала говорити швидше.

-Вони прагнуть смерті невинних людей і тільки ви зможете завадити їм. Хоча б якщо не будете мовчати. Не піддавайтесь їх провокаціям. Бо заради того, щоб потішити своє его, вони ладні іти на кровопролиття.- Бель перевела подих.- Це через вчинки моєї сестри води Вічного моря піднялися і затопили великі території наших держав і спричинили страшенні землетруси… Це через неї наше небо руйнується і розлітається клаптиками по вітру. І це вона причина того, що тепер Валентійці і Метафізентійці можуть використовувати свій дар один проти одного. 

-Що ти робиш?- Касалін відтягнув її в сторону, намагаючись завадити їй договорити.

   На мить між ними запанувала тиша. Бель зазирнула у жовто-коричневі очі, що насичувалися жорстокістю та безсердечною порожнечею. Якась частина її свідомості благала продовжити промову, однак інша бажала заховатися від світу та перечекати бурю у безпечному місці. Касалін нахилився до неї на жахаючому відстані і, мимоволі торкнувшись її щоки, поцілував свою королеву. Кров у судинах Бель закрижаніла. Серце болісно стиснулося. Цей поцілунок ставив фінальну крапку між Касаліном і Розаліною та Мірабель і Вієро. А ще він щось точно символізував, його відлуння було далеким, майже примарним, проте слушний час мав настати. Та до нього вели роки. Зараз принцеса відчувала лише злість і вбивчу тишу у храмі. 

-Люди мають знати правду…- Тихо мовила вона до Касаліна, коли їх губи роз’єдналися. Мірабель стрімко відкинула його в інший куток храму силою вітру та знову озирнулася до гостей.- І на десерт: Священна Вода у Колбі знищена! Елемстоун втратив один із чотирьох елементів. Через неї!- Вона вказала на Розаліну.

-Виведіть її!- Крикнула та і Ліафари зграєю накинулися на Мірабель.