Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

просто остовпів від такого нахабства. Він міг чекати чого завгодно від цього інженера, але такого…

Та зразу ж Старк подумав, що Кервуд має рацію. Адже саме тому хоче він послати інженера в Німеччину негайно, до того, поки Радянський Союз остаточно не знищив гітлерівську армію. Адже зараз доводиться рахуватися з тим, що радянські війська прийдуть в Німеччину, доводиться рятувати найдорогоцінніше… Ні, все пішло шкереберть у планах генерала Старка…

— Що я маю робити у Німеччині? — вже запитував Кервуд.

Генерал вирішив не звертати уваги на попередні зухвалі слова і відповідати тільки по суті.

— У Німеччині теж багато працювали над реактивною технікою, — сказав вік. — Літаючі снаряди завдали англійцям немало клопоту. Ми вважаємо, що буде дуже корисно мати всю документацію, креслення і людей, які працювали в цій галузі, у нас, в Америці. Вони чимало зможуть допомогти нашим ученим.

Завдання було нелегке. Кервуд довгенько вагався, перед тим як дати остаточну згоду. Розмірковуючи, він подумав про те, що, мабуть, все-таки у Німеччині буде куди легше, ніж у Радянському Союзі. Там все можна купити, невже ж він у таку хвилину не зможе купити дешево всі ці креслення? Невже німецькі інженери, які просто моляться на Америку, не погодяться переплисти океан? Та бути цього не може! Це тільки радянські люди, тільки такі, як той Крайнєв, можуть проґавити таку чудову нагоду, може найблискучіший випадок у своєму житті.

Кервуд згадав Крайнєва, Марину Токову і поморщився. От вже дійсно ці згадки не принесли йому ніякого задоволений Він волів би ніколи не переживати тих пін.

— У Німеччину ви потрапите із Швеції, — інструктував далі Старк, — у вас будуть повноцінні документи, а на мову, чи вірніше на вимову там зараз ніхто уваги не звертає, мабуть навіть навпаки, наці може й хотіли б, щоб у них в гостях бувало побільше американців. Там ви знайдете такого діяча — барона Людвіга фон-Дорна…

— Чекайте, — перебив генералову мову Кервуд, — здається, саме від цього Дорна втік колись Крайнєв?

— Це не має ніякого значення, від кого втік Крайнєв, мушу зазначити, що він і вам у руки не дався. Я рекомендую згадувати про це частіше. Фон-Дорн відає величезними науково-дослідними закладами. Це саме там було винайдено ФАУ-1 та ФАУ-2, літаючі снаряди. Значить, ми маємо всі підстави цими закладами зацікавитися. Я сподіваюсь, на цей раз ви впораєтеся краще.

Проте ущипливі натяки й шпильки не впливали на Кервуда. Він прекрасно знав, що генерал розуміє, чому не вдалося перетягти на свій бік Крайнєва, і злоститься зараз зовсім не на Генрі Кервуда, а на цих незрозумілих більшовиків, які зуміли перетасувати карти не тільки генералові Старку, а й куди більш досвідченим політикам.

— Коли мені треба починати виконання завдання, — запитав Кервуд, — негайно чи тоді, коли більшовики підійдуть ближче до Берліна?

— А ви переконані, що вони там будуть?

Голос Старка прозвучав так незвичайно, може навіть налякано, що Кервуд здивувався.

— Так, переконаний.

— Дивне переконання. В усякому разі не дуже патріотичне. Невже ви так увірували в силу більшовиків?

— Так, це велика сила, і недооцінювати її нам не можна, — розважно відповів інженер. — І не намагайтеся якось заперечити мені, містер Старк, ви самі прекрасно знаєте, як нам важко буде з ними боротися. Отоді ми, мабуть, не раз пожалкуємо, що з нами немає німців. Пробачте, я відхилився вбік від теми нашої розмови. Я сподіваюся виконати ваше завдання й приступлю до нього негайно. Мені можна бути вільним?

Вони попрощалися. Кервуд пішов, а генерал Старк ще довго ходив і ходив по своєму кабінету, намагаючись відновити втрачену рівновагу. Він і сам довго не міг зрозуміти, що саме принесло йому такий неспокій.

Довго згадував усю розмову з Кервудом і нарешті пригадав, так, це саме ті слова «ви самі прекрасно знаєте, яка це сила».

Так, саме це і створило такий поганий настрій. І найгірше те, що цей клятий Кервуд сказав незаперечну правду.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Цей бій прогримів швидко, як весняна гроза. Танки обійшли Київ і рушили далі на захід. Німці тікали, залишаючи величезні трофеї, боячись опинитися в оточенні. Могутнім потоком ринули через місто частини Червоної Армії.

Ранком сьомого листопада, коли ще всі вулиці були затягнуті густою пеленою диму від пожеж, пробиралася Марина в центр міста, до інституту стратосфери.

В штабі армії їй дали в супровідники офіцера з розвідвідділу, і це виявилося дуже до речі, бо сама Марина пі коли не розібралася б у тому хаосі, який панував у Києві в ці перші години його визволення.

Першим враженням дівчини було, ніби вона взагалі потрапила в якесь незнайоме місто. Низько над будинками висіли хмари диму. На багатьох вулицях палали пожежі. Пахло димом, горілим, руїною.

Марина звикла до того, що Хрещатик у першу чергу визначає й вирисовує весь образ міста, і була просто приголомшена картиною, яка відкрилася її очам. Хрещатик являв собою тепер суцільну руїну, таку страшну і безнадійну, що навіть сльози навернулися на очі.

Токова намагалася пригадати, що саме було колись на місці тієї чи іншої руїни, і нічого не могла зрозуміти. Мабуть, і від інституту стратосфери залишилася тільки бита цегла… Марина мимоволі прискорила кроки. Тепер її супутник ледве встигав за нею, дівчина мало не бігла.

Вона зупинилася і трохи віддихалася тільки тоді, коли перед ними постала велична будівля інституту. Жадібно, немов не вірячи власним очам, дивилася на неї Марина. Так тривало кілька хвилин, і капітан, який супроводив її, теж стояв мовчки, добре розуміючи почуття дівчини.

Потім вони майже бігом кинулися до інституту. Гранітні сходи лишилися непошкодженими, тільки блиску на них вже не стало, ніби потемніли