Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

щоб разом Київ брати, і про вас розпитувала. Навіть більше: просила вас викликати. Ну, начальство, ясно, не могло відмовити. Зараз я її покличу.

Майор вийшов, залишаючи в кімнаті вкрай збентеженого Росовського, і за мить повернувся з Мариною, Росовський тільки тихо ахнув, але зразу ж прийшов до норми. Марина теж була схвильована, але трималася на диво спокійно. Вони привіталися настільки офіціально, що ніхто і подумати б не міг про якісь зв'язки між ними.

Марину послали сюди для того, щоб разом з військами ввійти в Київ і негайно довідатися про те, що сталося з Київським інститутом стратосфери. Ходили чутки, ніби німці там пробували налагодити якесь виробництво чи дослідну роботу, пов'язану з реактивним літакобудуванням. Все вимагало перевірки, і присутність спеціаліста була необхідною. Саме так опинилася Марина в штабі армії, яка брала Київ.

Усе це вона розповіла Росовському за кілька хвилин і зразу ж згадала в розмові Короля і Орленка.

— Я їх обох часто бачу, — сказав Росовський.

— Я їм привезла вітання і листа, — відповіла Марина. — Як мені їх побачити?

— А от зараз спробуємо, — несподівано наважився Росовський і звернувся до чергового за дозволом злітати в танковий полк підполковника Короля. Марина підтримала прохання, і відмовити було вже неможливо.

За кілька хвилин вони опинилися в повітрі. Обидва почували себе збентеженими. Правильного тону розмови між ними ще не було знайдено. Проте, коли вони разом зайшли до бліндажа, де жив Король, відразу ж налагодилася цілком невимушена розмова.

Росовський трохи побоювався цієї зустрічі, але Король жодним натяком не дав зрозуміти, що він знає його таємницю.

Вони говорили про всіх знайомих, читали листи від Ганни і Крайнєва, і в бліндажі раптом стало гарно і весело — так, як буває тільки тоді, коли в житті зустрічаються найкращі друзі.

Потім Короля несподівано викликали до командира корпусу.

— Мабуть, наказ наступати буде, — пожартував він, виходячи. — Я зараз повернуся.

Але так швидко повернутися йому не вдалося. Це і справді прийшов наказ починати наступ на Київ. Король подзвонив до себе у бліндаж, щоб його не чекали.

Росовський зразу зрозумів, у чому справа, і, нічого не говорячи, став збиратися назад. Разом з Мариною вийшли вони з бліндажа і тільки тоді, коли опинилися вдвох, Росовський трохи осмілів і сказав:

— Ви не можете собі уявити, який я радий вас побачити. Це для мене великий сюрприз.

Марина глянула на нього здивовано, радісно, але не сказала нічого.

— Я б дуже хотів зустріти вас після перемоги, — продовжував Росовський.

— Я теж цього дуже хотіла б, — тихо озвалася Марина.

І вони раптом замовкли обоє, ніби боячись надто багато сказати про свої справжні почуття, але і сказаного було досить. Маленький літак знову злетів у повітря.

В той день почався великий бій за Київ.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Минуло багато місяців, а в кабінеті генерала Старка не змінилося нічогісінько. Ті ж самі важкі штори на вікнах, коло світла на полірованому столі, півтемрява у просторі кабінету, і так само інженер Генрі Кервуд сидить перед столом у глибокому кріслі, очікувально дивлячись на генерала.

За цей час змінився тільки сам генерал Старк. Обличчя його стало ще сухішим, ще кощавішим. Генерал Старк тепер не міг вже так, як раніше, спокійно обдумувати свої запитання й відповіді. Здали нерви, генерал нервується, часто змахує руками, рвучко встає, знову сідає без усякої видимої причини чи потреби.

І виною всьому тому більшовики. Так було добре все розраховано! Так точно, так винахідливо! І от тобі маєш, Червона Армія вже майже всю Україну звільнила! Значить, вона і до Німеччини може дійти. І геть все тепер доводиться планувати наново, повертати всю організацію, всіх людей на інші завдання. А так було б спокійно, коли б Радянський Союз дав себе розбити. Кінець кінцем з німцями, з Круппом, з Гітлером завжди можна було б договоритися.

А зараз доводиться думати, як рятувати німців або коли не врятувати, це вже зараз навряд чи можливо, то хоч забрати у них найцінніші винаходи.

На цей раз Старк почав говорити, як тільки Кервуд опустився у крісло. Здавалося, ніби від того, одержить інженер завдання на секунду раніше чи пізніше, залежить доля усього світу.

— Для вас є нове завдання, — зопалу почав генерал, — і сподіваюся, ви виконаєте його краще, ніж попереднє.

Очевидно, за цей час і сам інженер Кервуд теж дуже змінився. В усякому разі улесливість його зникла. Він навіть дозволив собі сказати слова, які напевне не могли сподобатися генералові.

— Попереднє завдання було не виконане тому, що не було дотримано основної умови, — упевнено, відчуваючи свою повну правоту, відповів він.

Генерал навіть закам'янів від такого зухвальства. Це ж Кервуд явно натякав на те, що генерал Старк помилявся, коли говорив про неминучу поразку Радянського Союзу. Старк згадав, як під час попередньої розмови йому передали про просування німців на тридцять кілометрів. Боягузи й нездари ті німці! І Гітлер у них боягуз і неділова людина! Смішно було навіть сподіватися, що він зуміє подолати Радянський Союз. І як це він, Старк, не зрозумів цього раніше?

Ці думки не принесли генералові ніякого задоволення, і він подивився на Кервуда неприязно.

— Ну, на цей раз ви можете бути цілком упевнені, що всіх основних умов буде дотримано, — злісно сказав він, — Червона Армія вже перейшла через Дніпро.

— І все-таки я не певний, що основних умов буде дотримано, — підкреслено повторюючи слова генерала, відповів Кервуд. — Може трапитися так, що більшовики прийдуть у Берлін раніше, ніж ми.

Генерал