Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том другий

на шиї, і ніякий потяг до Краси, Істини й Добра не полегшить їй життя. Ті верхогляди нічим їй не допомагають; а раз вони не зробили нічого для матері, то все, зроблене за день для дитини, піде з димом увечері, коли мати повернеться додому.

Всі вони разом і кожен зокрема проповідують одну капітальну брехню. Вони не здають собі справи, що то брехня, але від того вона аж ніяк не стає істиною. Ця брехня — їхня проповідь «ощадності». Ось будь ласка. В перелюдненому Лондоні точиться гостра боротьба за роботу, і через цю боротьбу платня падає до найнижчого прожиткового мінімуму. Бути ощадним означає для робітника витрачати менше свого заробітку, тобто витрачати менше мінімуму. Це означає зниження життєвого рівня. У змаганні за робоче місце робітник з нижчим життєвим рівнем переб'є роботу людині з вищим рівнем. І малий гурт таких ощадливих робітників буде неухильно збивати заробітки в будь-якій галузі промисловості, де надмір робочої сили. Але врешті ощадливі більш не зможуть бути ощадливими, бо заробіток у них падатиме, аж доки зрівняється з витратами.

Одне слово, ощадність сама себе заперечує. Якби кожен англійський робітник послухав проповідників ощадності і втяв наполовину свої витрати, то через те, що робітників взагалі більше, ніж роботи, платня швидко впала б теж наполовину. І тоді в Англії не стане ощадних робітників, бо вони проживатимуть весь свій зменшений заробіток. Куцоглядні проповідники ощадності зробили б, звісно, з того дива великі очі, але успіх їхньої пропаганди якраз і вимірюватиметься провалом їхніх замірів. Та й взагалі це прос; то бредня — закликати до ощадності 1 800 000 лондонських робітників, що мають по двадцять одному шилінгові в тиждень на сім'ю, і з тих грошей від чверті до половини віддають за помешкання.

Коли вже мова зайшла про марність цих благодійницьких спроб, я хочу відзначити один шани гідний виняток, а саме благородного доктора Барнардо[55]. Доктор Барнардо — дітолов. По-перше, він підбирає дітей ще малими, поки вони не загрубли у нездоровому соціальному середовищі, і посилає їх за межі країни рости в кращих соціальних умовах. Досі він вивіз із Англії, переважно до Канади, 13 340 хлопців, і таких, що не виправдали його сподівань, менше, ніж один на півсотні. Результати чудові, коли зважити, що ті хлопці були безпритульні, бездомні безбатченки, вихоплені з самісінького дна Прірви.

Щодоби доктор Бернардо вириває з лабет вулиці дев'ятьох безпритульних, і так цілий рік; з цього можна скласти собі уявлення про розмах його діяльності. Ті благодійники могли б дечого повчитись у нього. Він не бавиться півзаходами, а дошукується самих витоків соціального зіпсуття й злигоднів. Він вириває нащадків трущобного люду із згубного середовища і переносить їх до нового, чистого її здорового, де з них формуються здорові люди.

Коли ті благодійники покинуть свої дилетантські забави з яслами та японськими виставками, повернуться додому і вивчать свій Вест-Енд та Христову соціологію, вони будуть краще підготовані до своєї роботи. А якщо вони візьмуться за діло засукавши рукави, то підуть за прикладом доктора Барнардо, тільки в масштабах цілої нації. Вони не будуть тоді товкмачити жінці, що робить грос фіалок за три фартінги, про Красу, Істину й Добро, а примусять декого злізти з її шиї і перестати набехкувати собі утробу їдлом, щоби опісля, як той древній римлянин, іти до лазні та зганяти товщ потом. І на свій жах вони виявлять, що й вони самі теж сидять на шиї тої жінки, як і інших деяких жінок та дітей, чого вони в своїй наївності навіть не підозрювали, і що їм теж доведеться позлазити з тих ший..

Розділ XXVII

СИСТЕМА УРЯДУВАННЯ

В цьому останньому розділі доречно буде оглянути суспільну Прірву в її найширшому аспекті і поставити кілька запитань щодо Цивілізації. Відповідь на ці запитання покаже, чи вистоїть Цивілізація, чи згине. Наприклад, чи поліпшила Цивілізація умови життя людини? Слово «людина» я вживаю в демократичному розумінні, тобто як «проста людина». Отже, питання звучить, власне, так: чи поліпшила Цивілізація умови життя простої людини?

Вдаймося до фактів. На Алясці в пониззі Юкону живе плем'я інуїтів. Це дуже примітивне плем'я, в побуті якого тільки ще з'являються проблиски цього страхітливого винаходу — Цивілізації. Капітал їхній сягає десь так двох фунтів стерлінгів на душу. Вони полюють на звіра й рибу списами та стрілами з кістяними клюгами, з того й живуть. Вони не знають, що значить страждати без притулку. Одяг у них — переважно із шкур тварин — теплий. Вони завжди мають паливо для своїх вогнищ, так само, як і дерево для жител, що їх вони будують почасти в землі, і перележують там люті морози. Влітку вони живуть у наметах, відкритих для свіжого прохолодного вітру. Вони здорові, дужі й щасливі. Єдина їхня турбота — їжа. Бувають у них періоди достатку, бувають періоди й голоду. За добрих часів вони бенкетують, за лихих мруть з голоду. Та хронічного масового голоду вони не знають. До того ж у них нема боргів.

В Об'єднаному Королівстві над Атлантичним океаном живуть англійці. Цей народ досяг вершин цивілізації. Капіталу на душу припадає в них щонайменше триста фунтів стерлінгів. Живуть вони не з полювання і рибальства, а з праці на величезних підприємствах. Більшість англійців терплять від браку житла, живуть у жахливих умовах, не мають досить палива, щоб зігрітись, і ходять у благенькій одежині. Певна частина їх зроду не мала дому і спить завше просто неба. Взимі й уліті можна бачити, як вони хапають дрижаки на вулицях, самі в лахмітті. Бувають у них добрі часи й лихі. В добрі часи більшості з них якось щастить наїстися, в лихі часи вони мруть з голоду. Мруть вони сьогодні, вмирали вчора і торік, вмиратимуть завтра і наступного року; бо на відміну від інуїтів голод у них — хронічне явище. Англійців — сорок мільйонів чоловік, і дев'ятсот тридцять дев'ять з кожної тисячі вмирає у злиднях, а восьмимільйонова армія борсається на грані голодної смерті. До того ж кожне немовля з'являється на світ з боргом у двадцять два фунти стерлінгів. Цим вони завдячують дотепному винаходові, що зветься «національний борг».

Неупереджене порівняння життя простого інуїта з життям простого англійця показує, що в інуїта воно не таке скрутне, бо якщо інуїт страждає від голоду лише в лихі часи, то англієць і в добрі часи; якщо інуїтові ніколи не бракує палива, одягу чи притулку, то англійцеві завжди їх бракує.