Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

- Як ти смієш, низька істото, чіпати мої крила?

Змах крилом і ціла хмара пірʼя полетіла в Ітана ніби то були списи, перевертень ледь ухилився, пірнув в сторону якраз аби напоротись на ногу янгола. Той копнув його прямо в шию, почувся хрускіт, ніяк він не очікував стільки сили від цього граційного тіла.

- Тисячі років ніхто, навіть янголесси-хвойди не сміли мене чіпати, а ти наніс мені рану, визнаю, це нове почуття але то не знімає з тебе провини! - кинув рукою у сторону і знову і знову і знову.

Тіло перевертня слідувало за тими рухами, то все через те перо у нозі, воно підкорювалось волі янгола і летіло куди той йому велів. Ітана кидало в сторону і вверх і вниз, немов ганчірку, кістки ламались, шию вивернуло і коли Люцій припинив, важко дихаючи, перевертень був геть понівечений.

Міллерові кістки зростались прямо на очах у голови ВЕСПЕР, ноги і руки викручувались у правильні позиції, шия встала на місце. Перевертень повернувся до тями і одразу піднявся, прийняв бойову стійку, ліва нога як і рука спереду, корпус під сорок пʼять градусів, права нога позаду, єдина рука перед собою, кігті та ікла наготові.

Дощ припинився, але хмари були на місці і грім з блискавкою нікуди не дівся. Люцій дивився на свого супротивника і не бажав вірити.

- Навіть після того як я показав наглядно різницю у нашій силі ти все ще не здаєшся?

- Ніколи не здамся. Грра! - заричав. - Я ще навіть не починав битись та і ти теж, давай Люцій, дай собі волю! - кинувся до нього.

- Так, ти правий, тримай удар! - кинувся назустріч.

Кулак янгола був швидший, та перевертень не розгубився, схопив за руку а сам вдарив ногою, у босих стопах була своя перевага - додаткові десять пазурів, пʼять з котрих лишили в животі Люція неглибокі рани.

На відміну від Самуїла, його праотець не користався крилами у поєдинку зовсім, та його арсенал не був бідним. Лікті, кулаки, ноги і коліна, навіть власний лоб падший користав як зброю. Вони бились, обмінювались ударами і інколи снарядами - Люцій відлітав аби кинути пірʼя і знову атакував врукопашну. Скоро вони лишились без сорочок, Люцій з багаточисельними рваними ранами він кігтів різної степені глибини і Ітан з пір’ям застряглим у тілі.

- Досить! - крикнув падший янгол і піднявся у повітря. - Ми рівні з тобою, але я не можу дати тобі виграти, інакше вся моя багато тисячолітня робота згине. Я покажу тобі силу, котра здолає бога, силу, заради якої я нищив і пив силу зі святилищ, духів і древніх богів по усій Кровії, заради чого особисто знищив твоє звалище. Бійся, Ітан Міллер, перевертень, бійся еволюції.

Падший янгол звернувся клубочком у повітрі, прийняв позу ембріона, його два крила окутали тіло як ковдра... раптом усе потемніло, ціле місто могло заприсягтися що на якихось пару хвилин ніч підмінила день. Навіть звірині очі не могли тут зарадити, перевертень побачив свого ворога, коли посвітлішало і навіть вловив ще якусь частину перетворення Люція. Замість двох крил мав тепер шість, гарніших ніж до того але все ще чорних, жодних інших змін не було, хіба що тіло остаточно стало походити на ті що мали античні статуї, без жодних попередніх ран.

Серафім здійняв руку і вхопив з неба блискавку, жбурнув її прямо в перевертня, той встиг відскочити а от від другої вже ні, та влучила прямо в ціль.

У цю гру можуть грати двоє.

Попалений але все ще живий, перевертень додав у мʼязах, його шкіра розривалась і зцілювалась, покривалась бурою шерстю. Кістки ламались аби зростись в іншій формі, обличчя перетворилось на морду, він був тепер вдвоє вищий ніж до того. Кремезна, однорука потвора - напівлюдина-напівмедвідь, створювала гротескний контраст з прекрасним, чорнокрилим серафімом.

- То ти і сам здатен до еволюції, Міллер, жаль, але того буде недостатньо, - ще одна блискавка полетіла у монстра а коли не влучила то з того місця де прийшовся удар полетіло пірʼя, прошило наскрізь ногу.

 Ітан не став відповідати цій істоті, хоча б тому що то буде дарма змарноване повітря, рац’хьорран лише для перевертнів. Нога боліла від завданих щойно ран, не знав чи зцілилась чи ні але не дав цьому завадити, стрибнув, так високо що вхопив Люція за його власну ногу. Тепер навіть шістьом крилам було важко тримати вагу потвори, а та ще й тягнула вниз, трохи підтягнулась на єдиній руці і велетенська щелепа дістала одне з крил, перекусила його, відірвавши від тіла.

Янгол кричав від болю, полетів вниз, вдарив ведмедем у стелю і провалив дах, уламки разом з двома нелюдами посипались прямо в кімнату де він раніше жив.

Помилка коштувала другого крила, і ще одного, бо оглушила та дія лише самого серафіма, перевертень відкусив ще одне крило навіть не піднявшись, та таки скочив на ноги одразу після укуса і вдавив задньою лапою Люція в підлогу. Поставив кігтисту стопу прямо на хребет одночасно вдаривши його тим рухом, вхопив одне з крил, котрі тріпихали як у птаха що бився аби звільнитись від хватки, смикнув свою єдину ліву руку і відірвав його.

Янгол кричав чим дужче і ось в них обох вдарила блискавка, така сильна, що останній поверх хмарочоса вибухнув, уламки розлетілись по сторонах і вбили двох людей, що саме проходили попід будівлею, але вороги того не знали. Обидва чорні, немов вуглики, лежали на усіяній, тепер вже, сміттям підлозі. Не подавали жодних ознак життя.

Уся шерсть ведмедя погоріла, Люцій залишився без останніх трьох крил - одне з правого боку і два з лівого диміли і були скоріш кістками аніж справжніми крилами з плоті, мʼязів і пірʼя.