Чайна М'євілль - Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю

Ні на мить не відвів очей від дзеркал. Стоячи так, він приблизно розумів, що ззаду нього — вицвіла стіна. З кожним порухом голови Айзека темний обрис нетлі в дзеркалі дрібно тремтів.

Коли Айзек явився перед нетлею, вона різко зупинилась. Айзек закляк. Істота підвела голову й мацнула повітря своїм довжелезним язиком. Рудиментарні антенки в очних западинах нервово колихалися з боку в бік. Айзек обережно підбирався до стіни.

Нетля тривожно труснула головою. Вочевидь, шолом десь протікав і в ефірі плавали збудливі цівки думок, однак недостатньо чіткі, щоб глитай-нетля їх розпізнала.

Коли Айзек дійшов до стіни, Седрах рушив слідом. І знову нова присутність дещо збентежила нетлю, але не більше.

За Седрахом у кімнаті з’явилися три механічні мавпочки, одного залишили на чатах у тунелі. Вони повільно підступали ближче до потвори. Вона повернулася до них, неначе сліпо спостерігала.

— Думаю, вона відчуває їхню фізичну присутність і рух, так само, як і наші, — прошепотів Айзек. — Але без жодного мисленнєвого сліду, вона не бачить в жодному з нас істот розумних. Ми зараз просто рухливі предмети. Дерева, що шелестять від вітру.

Конструкти розділилися й підходили до істоти з різних боків. Вони не надто швидко рухалися, тому нетля не зважала. Однак насторожено чекала.

— Давай, — прошепотів Седрах.

Вони з Айзеком почали неквапно тягти на себе металеві трубки, що стриміли з верхівок їхніх шоломів.

Чим ближче підсувалися кінці трубок, тим більше хвилювалася істота. Вона металася туди-сюди, поривалася захищати яйця, а за мить підступала вперед, клацаючи огидними зубиськами.

Айзек із Седрахом мовчки перезирнулися й почали стиха рахувати.

На «три» вони вигнули кінці трубок в бік кімнати. Одним швидким рухом рвонули їх так, щоб кінці приземлилися в кут, у п’яти метрах від них.

Нетля знавісніла. Вона шипіла й вищала в жахливій тональності. Вона вся напнулась і роздулася, загрозливо ощетинившись шипами екзоскелета.

Айзек і Седрах зачудовано милувалися страховинною величавістю істоти. Вона розгорнула крила й повернулася в той куток, де лежали кільця трубок. Візерунки мінилися, пульсували гіпнотичною енергією, адресованою в помилковому напрямку.

Айзек застиг. На крилах вирували моторошні орнаменти. Істота, низько, хижо припадаючи до землі, підібралася до кінців труб на чотирьох, шести, потім на двох ногах.

Седрах хутко потяг Айзека до кульки із сон-трутою.

Вони підійшли ближче, повз обурену й голодну нетлю, ледь-ледь і торкнулися б її. Вони бачили у своїх дзеркалах, як наближається неясна тінь тваринної зброї. Пройшовши повз, чоловіки різко розвернулися на п’ятах і якусь мить задкували, а потім знову повернулися лицем, аби безперервно тримати нетлю у своїх дзеркалах.

Та пішла прямо на конструктів, збивши одного дражливим зазубленим хвостом і навіть не помітивши.

Айзек і Седрах обережно рухалися далі й стежили в дзеркала за тим, щоб кінці їхніх трубок були там, де вони їх кинули як приманку для нетлі. Двоє конструктів не відставали від потвори, третій потихеньку наближався до яєць.

— Хутко, — зашипів Седрах і пхнув Айзека на підлогу.

Айзек возився із ножем на поясі, марнуючи дорогоцінні секунди на застібку. Урешті витяг. Повагався мить, а потім плавно встромив його у липку масу.

Седрах пильно вдивлявся у дзеркала. Нетля, схована за корпусами всюдисущих конструктів, налетіла на кінці труб.

Ніж Айзека прорізав щілину в оболонці яйця. Нетля нестямно молотила язиком у повітрі в пошуках манливої свідомості.

Айзек намотав на руки поли сорочки і взявся за краї щілини, яку він прорізав у кулі сон-трути, й з натугою розломив сферу навпіл.

— Хутко, — знову Седрах.

Сон-трута — сира, нерозведена, чиста — просочилася крізь сукно й защипала пальці. Він потягнув востаннє — і в самій середині кульки побачив гніздечко.

Кожне яйце було напівпрозоре й овальне, менше від курячого. Крізь майже рідку шкаралупу виднілося невиразне скрючене тільце. Він підвів голову й поманив до себе конструкта, що стояв неподалік.

У дальньому кутку кімнати глитай-нетля вхопила одну з металевих трубок і підсунула морду під потік емоцій, що струмував із краю. Розгублено потрясла нею. Потім відкрила рота й розгорнула нетерплячого паскудного язика. Істота лизнула кінець трубки, а тоді встромила туди язика, жадібно намацуючи джерело такого спокусливого потоку.

— Давай! — звелів Седрах.

Нетля обнишпорила по всій довжині металу у пошуках свого призу. Седрах раптом пополотнів. Він ширше розставив ноги й прикипів до підлоги.

— Давай же, щоб тебе, зараз! — крикнув він.

Айзек стривожено озирнувся.

Седрах не спускав очей із дзеркал. Ліву руку чоловік завів назад, цілячись зі свого тавматургічного пістоля в нетлю.

Час загус, коли Айзек глянув в одне із дзеркал на шоломі й побачив трубку в руках нетлі. Побачив руку з націленим назад пістолем. Побачив конструктів, що чекали на його наказ.

Він знов поглянув униз на кладку рідких клейких яєць.

Айзек відкрив рота, щоб гукнути до конструктів, і вже було вдихнув, коли нетля подалася вперед і з усіх жахних сил потягла труби на себе.

Голос Айзека потонув у нестямному витті Седраха і гуркоті пострілу. Той занадто пізно натис на гачок. Тавматургічно зачарована куля бухнула в стіну. Седраха підняло в повітря. Шкіряний ремінець на шиї тріснув, шолом злетів з голови та, від’єднавшись від Айзекового двигунця, відлетів од стіни. Седрах без шолома описав у повітрі ідеальну дугу й гупнув на підлогу. Зброя важко й масивно впала на бетонну долівку. Голова чоловіка тріснула об бетон, забризкавши кров’ю шар пилу.

Седрах кричав і стогнав, схопившись за голову, перекочувався, намагався підвестися.

Сумбур його ментальних хвиль вирвався назовні. Нетля повернулася до нього, стиха загарчала.

Айзек закричав до конструктів. Глитай-нетля почала зі страшною швидкістю насуватися на Седраха, і два конструкти одночасно наскочили на неї ззаду. З механічних ротів валувало полум’я, обпікаючи примарне тіло істоти.

Вона заверещала і шмагонула конструктів назад себе шкіряними кистями-батогами. Істота не зупинялася. Навколо шиї одного з конструктів обвився щупальцевий відросток і з жахливою легкістю зняв його зі спини. Металеве тіло нещадно розбилося об стіну, як і шолом.

Пролунав страшний брязкіт металу. Конструкт розлетівся на друзки, всипавши підлогу бризками гарячого мастила й уламками запчастин. Він з ревом приземлився неподалік від Седраха. Плавився метал, тріскався бетон.

Той, що стояв біля Айзека, плюнув у гніздечко порцією ядучої кислоти. Яйця вмить задиміли, запінились і розчинилися.

Нетля зайшлася страшним нещадним криком.

У ту ж мить вона відвернулася від Седраха й кинулася через усю кімнату до свого виводка. Хвіст люто хльоскав у повітрі й зачепив Седраха,