Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Прийшовши увечері додому, Мікаель знайшов повідомлення про надіслану йому бандероль. Назавтра вранці він отримав цей різдвяний подарунок і розпакував його, прийшовши до редакції. У пакеті виявився засіб від комарів і маленька пляшка кминної горілки «реймерсхольм». Мікаель розгорнув листівку і прочитав текст: «Якщо у тебе немає інших планів, то я збираюся в день літнього сонцестояння причалити до Архольма». Внизу стояв підпис його колишнього шкільного приятеля Роберта Ліндберґа.

Звичайно редакція «Міленіуму» закривалася за тиждень до Різдва і бралася до роботи тільки після Нового року. У цьому ж році вийшло трохи інакше; до їх маленької редакції виявлявся колосальний інтерес, і їм і далі щодня телефонували журналісти з усіх кінців світу. Напередодні Святвечора Мікаель Блумквіст натрапив на статтю в «Файненшл таймс», у якій підсумовувалися останні відомості про роботу поспішно створеної міжнародної банківської комісії з вивчення імперії Веннерстрьома. За повідомленням авторів статті, комісія опрацьовувала версію про те, що Веннерстрьома, ймовірно, в останню мить якимсь чином попередили про майбутнє викриття.

Річ у тім, що гроші з його рахунків у банку «Кроненфельд» на Кайманових островах на загальну суму двісті шістдесят мільйонів американських доларів — або близько двох мільярдів шведських крон — зникли за день до публікації «Міленіуму».

Гроші зберігалися на різних рахунках, і розпоряджатися ними міг тільки сам Веннерстрьом. Для того щоб перевести їх у будь-який інший банк світу, йому не потрібно було особисто приходити до банку, достатньо було повідомити серію клірингових кодів. Гроші були переказані до Швейцарії, де якась співробітниця обернула всю суму в анонімні особисті облігації. З кліринговими кодами все було гаразд.

Європол оголосив міжнародний розшук цієї невідомої жінки, яка скористалася вкраденим англійським паспортом на ім’я Моніки Шоулс і, як повідомлялося, на широку ногу жила в одному з найдорожчих готелів Цюриха. Знімок, відносно чіткий як для зробленого камерою спостереження, зафіксував невисоку білявку із зачіскою «паж», широким ротом, випнутим бюстом, в ексклюзивному фірмовому одязі та з золотими прикрасами.

Мікаель Блумквіст почав розглядати знімок, спершу поспіхом, а далі все з більшою підозрою. За кілька секунд він потягнувся по лупу, що лежала в шухляді письмового столу, і спробував розрізнити в газетному растрі риси обличчя.

Нарешті він відклав газету і декілька хвилин сидів, утративши дар мови. Потім він зайшовся таким істеричним реготом, що Крістер Мальм просунув у двері його кабінету голову і поцікавився, що сталося. Мікаель замахав рукою, показуючи, що все гаразд.

У Святвечір Мікаель у першій половині дня поїхав до Ошти навідати колишню дружину і доньку Перніллу та обмінятися з ними подарунками. Перніллі він, як вона й хотіла, вручив комп’ютер, який купив разом з Монікою. Моніка подарувала йому краватку, а донька — детектив Оке Едвардсона.[69] На відміну від минулого Різдва в усіх був піднесений настрій з приводу захоплюючої інтриги, що розігралася в ЗМІ навколо «Міленіуму».

Коли вони всі разом сіли обідати, Мікаель покосився на Перніллу. Вони з донькою не зустрічалися з часу її несподіваного візиту до Хедестада, і він раптом згадав, що так і не обговорив з її матір’ю пристрасть дівчини до секти з Шеллефтео, котра сповідує Біблію. Розповісти про те, що доньчині біблійні знання вельми допомогли йому в розслідуванні історії зі зникненням Харієт Ванґер, він теж не міг. Мікаель навіть жодного разу відтоді не розмовляв з донькою і відчув докори сумління.

Він поганий батько.

Після обіду він поцілував доньку і, зустрівшися з Лісбет Саландер біля Шлюзу, вирушив разом з нею до Сандхамна. Вони майже не бачилися з тієї миті, як вибухнула кинута «Міленіумом» бомба. На місце вони прибули вже пізно ввечері і залишилися в Сандхамні на всі Різдвяні свята.

У товаристві Мікаеля Лісбет Саландер, як завжди, було весело. Щоправда, їй здалося, що він якось по-особливому поглянув на неї, коли вона повертала йому чек на сто двадцять тисяч крон. Це було неприємно, проте він нічого не сказав.

Вони прогулялися до курорту Трувілль і назад (що Лісбет визнала марнуванням часу), з’їли різдвяну вечерю в місцевому готелі й пішли до будиночка Мікаеля, де розпалили вогонь у стеатитовій грубці, поставили диск з Елвісом і віддалися невибагливому сексу. Періодично виринаючи на поверхню, Лісбет намагалася розібратися в своїх почуттях.

Як коханець, Мікаель її цілком влаштовував. У ліжку в них усе виходило чудово. Це було відверто фізичне спілкування, і дресирувати її він ніколи не намагався.

Її проблема полягала в тому, що вона не могла пояснити Мікаелю свої почуття. Починаючи з раннього підліткового віку вона ніколи не послаблювала оборони і нікого не підпускала до себе так близько, як підпустила Мікаеля Блумквіста. Він мав, називаючи речі своїми іменами, здатність прориватися крізь її захисні механізми і раз по раз змушувати її говорити про особисті справи й особисті почуття, що пригнічувало її. Попри те що їй вистачало розуму ігнорувати більшість його запитань, вона все одно розповідала йому про себе стільки, скільки навіть під загрозою смерті не розповіла б нікому іншому. Це її лякало і примушувало почуватися голою і цілковито підвладною йому.

Водночас, дивлячись на сплячого Мікаеля і прислухаючись до його хропіння, вона усвідомлювала, що ніколи раніше так беззастережно нікому не довіряла. Вона була цілком переконана в тому, що Мікаель Блумквіст ніколи не використовує своїх знань про неї їй же на шкоду. Це не властиве його вдачі.

Єдине, чого вони ніколи не обговорювали, так це своїх стосунків. Вона не наважувалася, а Мікаель просто не торкався цієї теми.

Якось уранці на другий день Різдва Лісбет зробила для себе жахливе відкриття. Вона ніяк не могла зрозуміти, як це сталося і як тепер їй із цим бути. Вперше за своє двадцятип’ятилітнє життя вона закохалася.

Те, що він був майже удвічі старший, її не хвилювало. Так само як і те, що зараз про нього писали стільки, як мало про кого в Швеції, а його портрет навіть прикрашав обкладинку журналу «Ньюсуїк» — це все тільки мильна опера. Та Мікаель Блумквіст не яка-небудь еротична фантазія чи мрія. Цьому неминуче настане кінець, інакше просто й бути не може. Навіщо вона йому? Можливо, він просто забавляється з нею в очікуванні кого-небудь трохи кращого, хто живе не таким собачим життям.

Вона відразу ж зрозуміла, що кохання — це мить, коли серце справді готове розірватися.

Коли ближче до полудня Мікаель прокинувся, вона вже зварила каву і накрила на стіл. Він долучився до неї і відразу помітив зміну в її ставленні — Лісбет