Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

сходами дзвіниці Єльського університету і не став стискати професора Бішоп у своїх обіймах, примовляючи, який він радий знову бачити її через скільки років.

Коли Гелоуглас дізнався, що Болдвіна викликали на прохання Ізабо до Сеп-Тура з приводу якоїсь нагальної справи, котра стосувалася Метью, шотландець збагнув, що поява історичних аномалій є лишень справою часу. Гелоуглас бачив оголошення про знахідку двох раніш невідомих мініатюр Єлизаветинської доби. Та не встиг він дістатися до Сотбі, як їх уже придбали. Гелоуглас впав у паніку, думаючи, що мініатюри потрапили не туди, куди слід. Але він недооцінив Ізабо. Коли він сьогодні вранці розмовляв з сином Метью, той підтвердив, що мініатюри надійно і безпечно вмостилися на столі в Ізабо в Сеп-Турі. Більше чотирьохсот років тому Гелоуглас сховав портрети в одному будинку в Шропширі. Що ж, буде приємно знову їх побачити — і людей, які на них зображені.

Однак він все одно готувався, як і завжди, до бурі, що вже нуртувала на горизонті: подорожував туди, куди Макар телят не ганяв. Колись то було море, потім — залізниця, а тепер Гелоуглас полюбив дороги, гасаючи на мотоциклі небезпечними гірськими дорогами й крутими поворотами. Із кудлатим волоссям, яке тріпав вітер, у шкірянці, застебнутій на шиї, аби приховати той факт, що його шкіра ніколи анітрохи не засмагала, Гелоуглас готував себе до почесної місії: виконати давню обіцянку захищати де Клермонів будь-що.

— Гелоугласе, ти мене чуєш? — заскрипів у динаміку голос Верен, вириваючи шотландця із роздумів.

— Так, чую, тітонько Верен.

— Коли ти збираєшся приїхати? — Верен зітхнула й підперла щоку долонею. Вона й досі не наважилася поглянути на Ернста. Бідолашний Ернст — він добровільно погодився одружитися з вампіркою і мимовільно втягнув себе в заплутану історію про кров та пристрасть, яка вирувала й кружляла, тягнучись крізь сторіччя. Але вона дала обіцянку своєму батьку, і хоча Філіп помер, Верен не збиралася розчарувати його зараз — і вперше.

— Я сказав Маркусу чекати мене післязавтра. Гелоуглас не зізнався б, що відчув полегшення, дізнавшись про рішення своєї тітки, а Верен не зізналася б, що колись замислювалася: а чи варто дотримуватися клятви, яку вона дала.

— Там і зустрінемося. — Отже, Верен матиме в своєму розпорядженні певний час, щоб повідомити Ернсту не надто приємну для нього новину про те, що йому певний час доведеться прожити під одним дахом з її мачухою.

— У добрий час, тітонько Верен, — встиг проказати Гелоуглас, перш ніж вона поклала слухавку.

Гелоуглас поклав телефон до кишені і втупився поглядом у море. Колись він потрапив у корабельну катастрофу на цьому відрізку австралійського узбережжя. Він любив місця, де його викидало на берег, наче той водяник, який опинився на мілині під час шторму і виявив, що й на твердому ґрунті здатен виживати. Він потягнувся за цигарками. Як і їзда на мотоциклі без шолому, паління було способом кинути виклик Всесвіту, який дав йому безсмертя, але забрав у нього всіх, кого він любив.

— Ти б охоче й цигарки у мене забрав, якби міг, еге ж? — спитав він у вітру. Той лиш зітхнув у відповідь. Метью та Маркус мали тверді переконання щодо пасивного куріння. Хоча дим від курця й не убиває їх, казали вони, але це іще не причина, щоб вампіри чаділи тютюновим димом, намагаючись отруїти ним решту.

— Бо якщо ми потруїмо їх димом, то ким же ми харчуватимемося? — зазначив Маркус зі своєї залізною логікою. То була дивна думка як для вампіра, але Маркус був відомий своїми екстраординарними судженнями, а Метью в цьому сенсі був не кращим. Цю схильність Гелоуглас пояснював надміром освіти.

Допаливши цигарку, він знову засунув руку в кишеню і видобув звідти маленьку шкіряну торбинку. У ній було двадцять чотири кружальця радіусом один дюйм та чверть дюйма завтовшки. Вони були вирізані з гілки, яку від зірвав з ясена, що ріс побіля дому його предків. Кожне кружальце мало знак, випалений на його поверхні, — то була абетка мови, якою вже ніхто не говорив.

Він завжди щиро шанував магію, навіть іще до того, як зустрів Діану Бішоп. На суходолі й на морі гуляли сили, які до пуття не розуміло жодне створіння, і Гелоуглас мав достатньо розуму, щоб не стояти у них на дорозі, коли вони наближалися. Але проти рун він встояти не міг. Бо вони допомагали йому знаходити вірний курс у непевних водах його долі.

Він підчепив пальцями гладенькі дерев’яні кружальця, і вони просипалися крізь них, мов вода. Гелоуглас хотів знати: як рухається вода — припливом чи відпливом. Проти де Клермонів чи за них?

Коли його пальці завмерли, він витягнув руну, яка скаже йому, як стоять справи. Нід — руна відсутності й бажання. Гелоуглас знову заглибив руку в торбинку, щоб краще зрозуміти — що йому потрібно від майбутнього. Одал — символ домівки, родини та спадщини. І він витягнув останню руну, яка покаже йому, як здійснити своє давнє бажання бути на своєму місці.

Руна Рад. То була руна, яка збивала з пантелику, бо означала як приїзд, так і від’їзд, як початок подорожі, так і її кінець, як першу зустріч, так і довгождане возз’єднання. Гелоуглас стиснув дерев’яне кружальце в долоні. Цього разу його значення було чітким і ясним.

— І вам у добрий час, тітонько Діано. І візьміть із собою дядька мого, — сказав Гелоуглас, звертаючись до моря та неба. А потім осідлав свій мотоцикл і вирушив у майбутнє, яке більше не міг ані уявляти, ані відкладати.

Розділ IV

Імперія: Прага

27

-Де мої червоні панчохи? — Метью поплентався униз і невдоволено скривився на коробки, розкидані по всьому першому поверсі. Його настрій істотно погіршився на півдорозі нашої чотиритижневої подорожі, коли ми розпрощалися в Гамбурзі з П’єром, дітьми та нашим багажем. Через те, що їхали з Англії до католицької країни, ми втратили десять додаткових днів через розбіжність у календарях. У Празі зараз було одинадцяте березня, а діти та П’єр іще тільки мали прибути.

— У цьому безладі я ніколи їх не знайду! — вигукнув Метью, зриваючи свою злість на одній з моїх нижніх спідниць.

Нам довелося кілька тижнів жити з того, що містилося у наших спарених торбах та одній спільній валізі, а наші пожитки наздогнали нас через три дні після того, як ми зупинилися у високому й вузькому будинку, що примостився на крутій