Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Слуга провів їх коридорами прямо до тронного залу султана Омара. Перед входом Шилох розкланявся і пішов.

- Я своє завдання виконав, - сказав він насамкінець.

У тронній залі було небагато людей. На інкрустованому дорогоцінним камінням золотому троні сидів невисокий на зріст чоловік з невеликою чорною бородою. На ньому був пурпуровий каптан з широкими полами і такими ж широкими рукавами. На голові – золота тіара.

 Позаду нього стояла молода дівчина зі світлим кучерявим волоссям. На голові у неї виблискувала діадема зі смарагдами, а сама дівчина була одягнена в дуже вишуканусукню. Інші були слуги.

Підійшовши до трону, усі четверо посланців Мерліна вклонилися.

– Здрастуйте,  о величний султан Омар! Здрастуйте, принцеса Шахрия! Величезна честь відвідати цей розкішний палац! Ми – посли Великого герцога Мерліна Бруно та Ніоба Фокс, Альбрехт Шліман та Рада Вольфрам, – почав розмову Бруно. – Як вам відомо, королівство Роен розв'язало з імперією Каталі війну. Вони використовують у своїх арміях прибульців у часі. Герцогство Фероманськ і сам Великий герцог Мерлін бажає бачити вас у своїх союзниках. Ці країни можуть втягнути у війну й нас.  

– Ми привезли із собою дари, які передав наш правитель! Вам їх незабаром принесуть! - додала Ніоба.

Рада з Альбрехтом мовчки стояла, не заважаючи розмовляти іншим. Раду вразила незворушність у погляді принцеси, що знаходиться біля трону. Вона трималася гордо, піднявши голову. Її погляд був прикутий до послів, що стояли перед нею. Вона оцінювала їх.

– Я подумаю над пропозицією Великого герцога! А поки для послів мого друга я розпоряджуся приготувати кімнати та хамам. Вам потрібно відпочити з дороги! За дві години чекаю вас на вечерю! Про справи ми поговоримо завтра! – сказав султан, не змінюючи положення.

Посли Мерліна знову низько вклонилися і вирушили до виходу. Двері перед ними відчинили двоє слуг.

Один із них за наказом султана пішов показувати кімнати, де можуть зупинитися гості. Спальня Ради та Ніоби опинилася на початку коридору, а Альбрехта та Бруно наприкінці, тож між ними було ще кілька кімнат. Нічого не вдієш, якщо такі правила. Ні Ніоба, ні Бруно з цього приводу нічого не сказали, хоч вони були подружжям. Молодим чарівникам було не звикати, що їх поділяють. У замку в Заргансі їхні кімнати знаходилися в різних частинах, а тут лише коридор.

Попрощавшись на якийсь час, Рада з Ніобою зайшли до відведеної їм кімнати. Вона була світла та простора. Промені вранішнього сонця, проникаючи через скляні вікна, розсіювалися, надаючи освітленню червонуватий відтінок. Тут стояло два ліжка з балдахіном, у кутку – тахта, а біля неї – скляний столик із фруктами.

На обличчі Ради з'явилося полегшення. Пройшовши до свого ліжка, вона відсмикнула легку тюль. Після довгого важкого дня так хотілося лягти та заснути. Але дівчина розуміла, що перед цим треба ще багато чого зробити. Адже вони приїхали сюди саме по це. Тому, відійшовши від ліжка, Рада вирішила насамперед сходити помитися.

Щоб не страшно було йти одній, вона зачекала на Ніобу. Після повернення вони побачили, що на ліжку з'явився новий чистий одяг.