Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Рада проспала кілька годин. Альбрехт намагався її розбудити. Коли вони проїхали кілька кілометрів, дівчина розплющила очі. Стояла нестерпна задуха. У роті в неї пересохло, а губи потріскалися. Випроставшись, Рада дістала бурдюк із водою і зробила кілька ковтків.

– Прокинулася? – зауважив Альбрехт. - Ти краще не спи вдень, бо вночі знову не заснеш!

Рада на це лише махнула рукою. Забравши віжки, вона тепер керувала конем сама. Вони вирішили зупинитися, щоб поїсти та відновити сили. Усі, крім Ради, втомилися за ці півдня, проведені у пустелі. Шилох подбав про те, щоб їм вистачило їжі та води, поки вони не доїдуть до Рабхапура.

Час у пустелі тягнувся повільно. Темніти почало рано. Ні зір, ні місяця сьогодні не було, і продовжувати шлях було марно. Повернувши голову, Альбрехт здивовано подивився на Раду. Дівчина знову спала, поклавши голову на міцну кінську шию. Рада іноді здригалася - спала вона дуже чуйно і готова була відразу прокинутися.

Пришпоривши коня, Альбрехт зістрибнув на землю і підійшов до дівчини, яка спитала в сідлі. Не ставши її будити, Альбрехт вийнявши ноги зі стремен та зняв дівчину з сідла. Відчувши, що її кудись несуть, Рада розплющила очі. Побачивши Альбрехта, дівчина знову прикинулась сплячою, доки він не помітив. Альбрехт дбайливо відніс її на руках і поклав на розстелену ковдру. Широко позіхнувши, він упав поряд.

- Щастить же комусь! Майже весь день проспала! - сказала Ніоба, проходячи повз.

- Скільки нам залишилося до Рабхапур? - спитав Альбрехт, сівши і схрестивши ноги.

– Якщо вірити карті та Шилоху, завтра надвечір будемо на місці!

Тут Рада поворухнулася і розплющила очі.

- Ти якраз вчасно. Ми зібралися вечеряти! – через плече сказав Альбрехт. - Допоможи Ніобі приготувати їжу!

Рада підібгала губи. Їй не дуже хотілося щось робити, останнім часом дедалі частіше робили за неї. Продовжуючи сидіти, Альбрехт мовчки провів її поглядом.

 Поки Рада з Ніобою займалися приготуванням їжі, Бруно розпалив багаття. Після ситної вечері вони не відразу вирушили спати, хоча всі за день дуже втомилися, не рахуючи Ради, яка вже виспалася. Її цієї холодної ночі гріла тільки думка, що завтра вона вже спатиме в ліжку. Посидівши трохи біля багаття, чарівники та провідник пішли нарешті спати.

* * *

Вони знову вирушили в дорогу перед тим, як стало світати. Кожна наступна година давався їм все важче. Коли сонце зійшло високо, від нього вже не можна було втекти. За час поїздки мандрівники встигли засмагнути і неабияк виснажитися. Вони не розуміли, як люди можуть жити у пустелі все життя.

Шилох їх не обдурив, і надвечір вони в'їхали через велику кам'яну браму до потопаючого в зелені міста. Воно у кілька разів перевершував Гізем. Біля воріт стояли дві величезні статуї, що вказували на палац.

Пришпоривши коней, Рада з Альбрехтом подивилися надвір. Будинки тут стояли великі, прикрашені дорогоцінним камінням, дахи у них були трохи вигнуті і торкалися кінцями один до одного. Будівлі були недалеко одна від одної, провулки вузькими, а ось вулиці досягали завширшки кількох метрів.

Повільно блукаючи головною вулицею хлопець і дівчина тільки встигали стежити за тим, що відбувається. Перед палацом розкинувся великий базар. Незважаючи на вечір, там все ще кипіла торгівля.

Це було незвичайно, навіть для Ради. Адже у свій час  вона такого не бачила. На базарній вулиці було галасливо і багатолюдно. Альбрехт раптом згадав ярмарок у себе в Рамплурі, а потім сум накрив його. Після все пішло шкереберть.

Боковим зором хлопець примітив дівчат – надзвичайно красивих, у шовковому одязі, з волоссям, підібраним блискучими шпильками. То були танцівниці. Рада повернувши голову у протилежний бік злякано відсахнулася. Гучно чавкаючи, на неї дивилося горбате чудовисько.

- Нічого собі! – захоплено вигукнув Альбрехт. - Як називається ця тварина?

– Верблюд! – відповів Шилох, посміхнувшись. - Султан Омар на вас вже чекає!

Вже спокійно Рада подивилася на верблюда і посміхнулася. Вона таких бачила лише у зоопарку. Поки вони йшли базарною вулицею, до них постійно хтось підбігав, пропонуючи щось купити. Мандрівники були вражені: якщо саме місто таке багате, то що можна говорити про палац?!

Залишивши базар позаду, чарівники, слідом за Шилохом, піднялися мармуровими сходами до майданчика перед головним входом. Відвівши погляд від позолочених дверей, Рада помітила фігури зі слонової кістки.

Пройшовши під позолоченим склепінням палацу, вони опинилися у дворі. На клумбах тут, так само, як і в Гіземі, росло багато троянд, тільки вони були іншої форми, і запах не такий нудотний.

- Сповісти султана, що посли з герцогства прибули і чекають його аудієнції! - наказав Шилох слузі, який зустрічав їх.

Рада з Альбрехтом перезирнулися між собою. Їх коней відвели в стайню, і їм довелося на якийсь час затриматися у дворі. За кілька хвилин повернувся той самий слуга.

- Султан Омар чекає на вас! – повідомив він.

Рада та Альбрехт стривожено перезирнулися. Вони раптом злякалися зробити щось не те перед султаном.

- При султані поводьтеся шанобливо. Хоча він друг Мерліна він суворий. – давала останні настанови їм Ніоба. - З нагоди ні з ким стороннім не розмовляти, слухайте нас. Ми вже багато років займаємось дипломатією!