Леонід Дмитрович Платов - Секретний фарватер, Леонід Дмитрович Платов

вчора помітив, що веслярам важче біля берега. Якийсь незримий Мальстрем у мініатюрі! Але тепер уже все зрозуміло.

Дивно, що рибальські сіті ще ні разу не затягло під острів.

2

Зорі — вгорі, їхнє відображення — унизу… Весь світ навкруги — зорі, самі лише зорі. Ніби кружляєш посеред них, підважений у міжпланетнім обширі.

Такої ночі особливо самітно на чатах. Та Олександр не відчуває себе самотнім. Його товариші, безшелесно занурюючи у воду весла, удержують шлюпку поблизу острова. З берега материка пильнують за островом сухо-дільники. А мористіше, майже в самому гирлі затоки, ходить туди й сюди прикордонний корабель. Командир його припав до бінокля. Обслуга стоїть біля автоматів. Команда напоготові: чекає на “групу відвертання й прикриття”.

Наприкінці допиту мальтієць розговорився. Він не приховав нічого. За планом “шефа” чергова “заблукана” яхта мала перетнути державний кордон у гирлі затоки, щоб відвернути увагу прикордонників від того, що діятиметься в його глибині.

Відкриється шлях для порушника, що попрямує вплав до острова, умовно названого “Зміїним”. Так принаймні вважав “шеф”. Він і гадки не має про те, що мальтієць не скористався капсулою з отрутою і став балакучим. А то б цей план, певна річ, замінили якимось іншим.

Олександр поглянув на небо. Зорі наче зблякли Світає?

Зненацька прямо перед Олександром звівся на виднокраї вузький прямовисний промінь. Це подали сигнал з прикордонного корабля. “Заблукану” яхту затримано, і товариші Олександра, удаючи заклопотаних, “шурують” в її каютах та трюмі.

Та це лише формальність, гра. І прикордонники, і затримані розуміють, що головні події розгорнуться не тут.

Стовп світла, поколихавшись, упав. Зараз же трохи ліворуч здійнявся другий. Сигнал з корабля відрепетовано[51] ретельним начальником морського поста. Певно, побоюється, що Олександр не посмітив першого променя.

Отже, почалося! Жди бойового плавця з хвилини на хвилину!

І другий промінь упав, мов підрубаний. Потім він метушливо засновигав гирлом затоки. Це демонстративна метушливість. З того берега мають бачити, що морський пост зосередив увагу тільки на яхті.

Цієї ночі всі запопадливо підіграють незнаному самовпевненому добродієві в чорному макінтоші. Це гра л дурника. Ним, без сумніву, буде зарозумілий добродій — про це вже Олександр подбає!

Чорні стовпи, що постали на місці прямовисних променів — їхній слід на сітківці очей, — поступово світліючи, зникають.

Вітер пробіг по верхів’ях. Сосни схвильовано зашуміли. Потім начеб хтось цитькнув на них чи кинув жменю піску — враз стихли.

Усією своєю істотою Олександр відчув, що на острові є ще хтось!

Не поворухнувшись, він повів очима навколо.

На скелі, що обривається в море, темніє силует. Щойно його тут не було. Він зовсім нерухомий, ніби споконвіку на острові, як і величезні кругляки, що лежать побіля нього.

Олександр здивувався, що не почув ні шурхоту, ні сплеску.

У тьмяному світлі зірок блиснули бризки, що сповзали по матово-слизьких, спадистих, надто широких плечах. Голова на них видається потворно маленькою.

Перед Олександром жаба-велетень. Замість обличчя висунулася розчепірена од вуха до вуха паща — особлива маска невідомої конструкції. На спині стирчить горб — балони.

Олександр міг би кинутися на ворога із свого сховища. Але він повинен був невідступно іти за порушником суходолом і під водою. Лише після того, як ворог знайде те, що шукає, треба негайно роззброїти і захопити його — “по можливості, живого”.

Олександр, одначе, не тільки ретельний виконавець, він і самолюбний. Він одразу ж викинув з голови слова “по можливості” і замінив їх словом “будь-що”.

Химерний камінь пересунувся на кілька метрів до лісу — майже непомітно для ока.

Опинившись під заслоною дерев, порушник підвівся і попрямував уздовж берега. Олександр тріпнув головою. Що це? Він зненацька оглух? Потім згадав: на Зміїний піде диверсант світового класу, що вже бував у бувальцях.

Людина-жаба рухається зовсім нечутно, не спотикаючись об каміння, не зачіпаючи гілок, не чалапаючи ластами по гранітних плитах.

Схоже на німе кіно!

Ковзаючи над землею, мов привид, він звернув під прямим кутом, подався назад, знову повернув.

У його рухах немає поквапу чи непевності. Це планомірний пошук. Додержується якихось незрозумілих прикмет, — може, лічить кроки?

Ось він підніс руку до очей, звірився з годинником чи компасом, у задумі постояв над урвиськом. Хвилину чи дві горбатий силует чітко відбивається на тлі зоряного неба, потім щезає так само раптово, як і з’явився.

Олександр схопився з місця.

Миттю натягнув маску, запхнув до рота загубник, двома стрибками опинився на гранітній плиті, де щойно стояв порушник. На бігу стрельнув з ракетниці вгору. І, навіть не побачивши дугастого зеленого розчерку на небі, кинувся сторч з кручі навздогін ворогові…

3

Плинний морок огорнув Олександра.

Під ногами він відчув дно, спружинив, випростався і розглядівся.

У темряві масною плямою проступало світло. Порушник засвітив ліхтар.

Олександр пригадав, як гвардії капітан-лейтенант в одному своєму “повчанні” ділив мужність на фази.

“Перша фаза, — казав він, — найважча. Друга — буде трохи легша. Поклав, скажімо, пробитися до ворожої гавані. Пробився! А потім уже підхопить, понесе — тільки встигай реагувати на ситуацію”.

Як завжди, гвардії капітан-лейтенант мав рацію. Опинившись під водою, Олександр відчув себе певніше. Першу фазу