Мухтар Омарханович Ауезов - Шлях Абая

— Як замерз Іртиш — човен годувати перестав. Ходив на поденну роботу, а потім найнявся на бойню, до різника Хасена.

Дамежан сказала, що її син Жумаш теж працює у Хасена — дубить шкіру. Йде з дому рано-вранці, повертається пізно ввечері, а заробляє копійки.

Та й зайшла мова про різника Хасена, зажерливого багатія, гнобителя міських жатаків. Сеїль і Жумаш, доповнюючи один одного, розповіли Абаю про події, які сталися сьогодні на бойні і викликали обурення.

Молода вдова Шаріпа, чоловік якої помер від холери, лишилася з трьома малятами на руках. Вона стала до Хасена на роботу — обчищати кишки. Приходила на бойню вдосвіта і, не розгинаючи спини, працювала до пізнього вечора серед бруду й смороду. Довірений Хасена, страшний грубіян і скандаліст Атарбай, платив їй п’ять з половиною копійок на день, і то вважав, що платить надто багато. Взимку міські жатаки, як і аульні наймити, ладні працювати за безцінь, за саму юшку, яку не відрізниш від помиїв. Хасен довідується, яку сім’ю у Верхніх Жатаках найбільше обсіли злидні, і посилає туди свого прикажчика наймати робітників. Він може прийняти на роботу і дитину, і діда, що вже нічого не тямить. Аби дешевше.

— Правду кажучи, цей Хасен усіх нас обкрадає, та ще й знущається,— сказав Сеїль.— Хіба це платня за роботу — так собі, як насмішка! — бідкався він.

Дамежан, Жумаш і Сеїль навперебій розповідали про те, які знущання і приниження терплять бідняки Верхніх Жатаків на бойні. Але такої ганебної наруги, яку зазнала вдова Шаріпа, вони ще не бачили.

А було це так. Ввечері, перед закінченням роботи, біля воріт бойні з’явився Отарбай із своїм приятелем Конкаєм, здоровенним, смуглявим жигітом з нахабними очима. Обидва добре хильнули і тепер шукали, де б розважитись. Отарбай оголосив, що йому відомо, нібито жінки, котрі обчищають баранячі кишки і шлунки, крадуть нутряне сало, отже треба їх обшукати. Спинивши білолицю, гарненьку Шаріпу, Отарбай і Конкай наказали їй роздягатися. Коли вона, злякавшись, скинула дірявий верхній чапан, вони звеліли зняти і камзол. Звісно, сала не знайшли, і тоді Отарбай сказав:

— Чогось ти дуже товста! Мабуть, сало у тебе під спідницею сховано. Ану, роздягайся!

І негідники спробували зірвати з неї плаття. Тоді Ша-ріпа, не стерпівши, плюнула Отарбаю межи очі, а Копкая, який схопив був її за пелену, ударила по щоці. Отут і почалося найогидніше. Двоє здоровенних чоловіків накинулись на кволу жінку, збили її з ніг і почали бити і топтати каблуками. Сеїль вирвав бідолашну з рук негідників. Але на цьому справа не закінчилась: робітниці, що збіглися на несамовитий крик Шаріпи, люто накинулись на підпилих мерзотників і добре відлупцювали їх.

Абай, насупивши брови, мовчав, але запальний Дармен не витримав:

— Як можна миритися з такою ганьбою? — вигукнув він гнівно.— За знущання з беззахисної жінки треба судити!

— Судити…— гірко посміхнувся Сеїль.— У Хасена вистачить грошей, щоб відкупитися. Та хіба лише Хасен такий? Багачі скрізь попихають бідняками.

І Сеїль розповів про роботу на бойні. У цій справі він добре обізнаний, вивчив її ше юнаком, коли вперше прийшов у місто шукати роботи. Тепер Сеїль так приловчився, що за день може нарізати і оббілувати до шести десятків баранів. Робота важка, а платять за неї всього-на-всього п’ятнадцять копійок, інколи — двадцять. Та й то під час розрахунку Отарбай завжди намагається обдурити…

— Але як же ти все-таки попав у тенета Хасена? — зацікавився Абай.— І чого не покинеш його?

Човняр помовчав: видно, йому важко було про це говорити.

— Є в мене брат, молодий жигіт,— заговорив він нарешті.— Йому всього сімнадцять років, і він ніяк не міг знайти собі роботу. От і надумав я зробити його фурманом: назбирати грошей на роботі у Хасена і придбати братові коня і гарбу. А тут почали говорити, що повстяр Сейсеке шукає таких жатаків, які могли б своїми кіньми возити хуру в Китай. Приїдуть вони в Бахти, в Чугучак — а там усе дешеве, майже дурно віддають, кожен фурман, мовляв, мало не лопатами гроші загрібає. Словом, так само, як Хасен заманював робітників на свою бойню, так і Сейсеке ловить фурманів. Борода у мене сива, а повірив я тим байкам. У всьому собі відмовляв, збирав гроші для брата і вирядив його на доброму копі і новенькій гарбі в дорогу. Тридцять фурманів на сімдесяти конях відвезли мануфактуру в Бахти, а назад — шкури і вовну для Сейсеке. Вміє торгувати чортів повстяр! Його каравани в один бік ходять до Китаю, а в другий — до Ірбіта і Макаржі[116] — цей ніколи нічого не втратить. А от брат мій не тільки баришу не привіз, а ледь живий додому дістався. Обморозив у дорозі руки й ноги, йому пальці одрізали, тепер на куксах ходить. Калікою став, сидить безвихідно дома, схуд, навіть вуха світяться. Словом, від коня шкура та кістки зосталися, а від фурмана — сам кістяк. Та інакше і бути не могло: в дорозі людей самим чорним хлібом годували, та й то недостатньо, і кінь з порожнім черевом чвалав. Зазнав мій брат стільки мук, а не привіз і копійки: не заплатив йому Сейсеке. Треба було скаржитись, а брат з дому ступити не може, та й я день у день на роботі. І не злічити, скількох людей занапастив проклятий повстяр! Мій сусіда, човняр, теж заходився візникувати, а тепер сидить і плаче. Коли повернувся його син з поїздки і прийшов до Сейсеке по гроші, той каже йому: «Ось перевіримо привезені шкури, і коли виявимо якусь пропажу, все до копійки стягнемо з тебе і з інших фурманів». А ви знаєте, як вони приймають шкури і повсть?

— Трохи знаємо,—посміхнувся Дармен.—На твоїх же очах обдурюють тебе, та ще й приказують: «Дон, шоп можемке! Брак-мрак!»[117].

— От-от, саме так! Сейсеке за що хочеш учепиться, аби не платити обіцяного за підводи. На одне тільки сподіваюся: може, всі тридцять фурманів разом уміють за себе постояти. Кажуть, вони тепер на Сейсеке біля його воріт чатують. Отак я попав у тенета Хасена, Абай! — І, помовчавши, додав: — Коли бідняк у кабалі в багатія, йому ні в степу, ні в місті — ніде нема життя!..

Наступного ранку, коли Абай і Дармен сиділи за чаєм, в кімнату вбіг радісно збуджений Какитай. Очі його горіли. Мороз надворі аж шелестів, від чобіт жигітових ішла легка пара, густі вуса його взялися кригою. Какитай, ще не встигши роздягтися, витягнув з-за пазухи