Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

тепер ідіть геть, і надалі поводьтеся добре! Не здумайте знову красти. Візьміться до якоїсь роботи! Не крадіть більше, чуєте? Не чіпайте того, що вам не належить! І не потрапляйте мені знову на очі! А то я вас вже напевне запроторю до в’язниці!

— Так, сер! Ні, сер! Я більше не буду, — забелькотів Аккермен. — Ніколи більше не стану брати чуже.

Він поплентався до виходу, де судовий пристав легенько підштовхнув його і нарешті випровадив за двері під перешіптування і сміх публіки. Багатьох потішила його простота й недоречна суворість Пейдерсона. Однак пристав одразу ж оголосив слухання наступної справи, і увага присутніх переключилася на інших підсудних.

Це була справа двох зломщиків, яких Ковпервуд не переставав розглядати з неприхованою цікавістю. Він уперше в житті був присутній при винесенні вироку. Йому ще жодного разу не доводилося бувати ні в дільничному, ні в міському кримінальному суді, й лише зрідка у цивільному. Він був задоволений тим, що негра відпустили на всі чотири сторони, і що Пейдерсон проявив більше здорового глузду й людяності, ніж можна було від нього очікувати.

Ковпервуд озирнувся, шукаючи очима Ейлін. Він був проти її присутності в суді, але вона могла з цим не погодитися. І справді, вона була тут, сиділа в задніх рядах, затиснута в натовпі, а її лице приховувала густа вуаль (усе-таки прийшла!). Ейлін не мала сил опиратися бажанню швидше дізнатися про долю свого коханого, на власні вуха почути вирок, бути поруч із Френком у цей час найтяжчого, як вона гадала, випробування. Вона була обурена, коли його завели до зали разом зі злочинцями і змусили чекати на очах у всіх. Але вона захоплювалася його гідністю, поставою та самовпевненістю, що не зраджувала його навіть у ці хвилини. Він анітрохи не зблід, подумала вона, ось він стоїть, такий же спокійний і зібраний, як завжди. Ах, якби тільки він міг бачити її зараз! Якби він хоч глянув у її бік, вона підняла б вуаль і посміхнулася йому! Однак він не дивився, бо не хотів бачити її тут. Усе одно незабаром вона зустрінеться з ним і все йому розповість!

З обома зломщиками суддя впорався швидко, присудивши кожному до року у виправній в’язниці. Їх забрали, розгублених, мабуть, вони не розуміли ні тяжкості свого вчинку, ні майбутньої своєї долі.

Тепер на черзі була справа Ковпервуда, і «його честь» набув поважного вигляду: Ковпервуд — не звичайний злочинець, і він вимагає особливого поводження. Суддя заздалегідь знав, яким буде результат справи. Коли один із молленгауерівських прибічників, близький товариш Батлера, висловив думку, що і Ковпервуду, і Стінеру слід було б дати по п’ять років, суддя прийняв це до відома.

— Френк Алджернон Ковпервуд! — виголосив секретар.

Ковпервуд швидко вийшов наперед. Йому було боляче і соромно від того, що він опинився в такому становищі. Але він ні поглядом, ні єдиним порухом не виказав своїх почуттів. Пейдерсон подивився на нього прискіпливо, як зазвичай дивився на підсудних.

— Ваше ім’я та прізвище? — запитав судовий пристав, а стенограф приготувався записувати.

— Френк Алджернон Ковпервуд.

— Місце проживання?

— Джирард-авеню, будинок номер тисяча дев’ятсот тридцять сім.

— Рід занять?

— Власник банкірської та біржової контори.

Стеджер, сповнений гідності, стояв поруч із Ковпервудом, готовий, коли настане час, виголосити своє заключне слово, звернене до суду і публіки. Ейлін, притиснена біля дверей у натовпі, уперше в житті нервово кусала пальці, на лобі у неї виступили великі краплі поту. Батько Ковпервуда весь тремтів від хвилювання, а брати дивилися вбік, намагаючись приховати свій страх і горе.

— Чи відбували ви коли-небудь покарання?

— Ніколи, — спокійно відповів за Ковпервуда його адвокат.

— Френку Алджерноне Ковпервуде, — виступивши вперед, прогугнявив секретар суду, — чи є у вас заперечення проти винесення вам зараз вироку? Якщо є — оголосіть їх!

Ковпервуд хотів відповісти заперечно, але Стеджер підняв руку.

— З дозволу суду я повинен заявити — голосно та чітко вимовив він, — що мій підзахисний, містер Ковпервуд, не визнає себе винним. Такої ж думки дотримуються і двоє з п’яти суддів філадельфійського верховного суду вищої судової інстанції нашого штату.

Серед слухачів, найбільш зацікавлених усім, що відбувається, був Едвард Мелія Батлер, який щойно ввійшов до зали із сусідньої кімнати, де розмовляв зі знайомим суддею. Догідливий слуга закону доповів йому, що зараз буде оголошено вирок Ковпервуду. Батлер знаходився в суді із самого ранку під приводом якоїсь нагальної потреби (насправді ж, щоб не пропустити цього моменту).

— Містер Ковпервуд довів, — продовжував Стеджер, — і його свідчення підтверджені іншими свідками, що він був лише агентом того джентльмена, провину якого згодом було визнано цим самим складом суду. Він стверджує, а з ним згодні двоє з п’яти членів верховного суду штату, що як агент він мав повне право і повноваження не здавати в амортизаційний фонд сертифікати міської позики на шістдесят тисяч доларів у той термін, у який, на думку окружного прокурора, він зобов’язаний був це зробити. Мій підзахисний — людина, яка має виняткові фінансові здібності. Із численних письмових звернень до вашої честі на його захист ви могли переконатися, що він користується повагою та симпатією величезної більшості поважних і видатних представників фінансового світу. Містер Ковпервуд займає досить помітне становище у суспільстві й належить до успішних людей у своїй сфері. Лише жорстокий і не­сподіваний удар долі привів його на лаву підсудних — я маю на увазі пожежу і викликану нею паніку, які так негативно позначилися на цілком здоровому й міцному фінансовому підприємстві. Усупереч вердикту, винесеному судом присяжних, і рішенню трьох із п’яти членів філадельфійського верховного суду, я стверджую, що мій підзахисний — не розтратник, і жодного розкрадання він не здійснював. Його помилково визнали винним, а отже, він не повинен і нести покарання за злочин, якого не скоював.

— Я впевнений, що ви, ваша честь, не розтлумачите неправильно мої слова і ті спонукання, які змушують мене наполягати на правильності всього, що я сказав. Я ні на мить не ставитиму під сумнів рішення цього складу суду або суду взагалі, так само як не критикуватиму й саме судочинство. Мене гнітить те, що нещасливий збіг обставин створив оманливу суть справ, у яких важко розібратися