Джо Хілл - Пожежник

сигнал з автобуса менш ніж за милю від них, де вартовий несамовито зблискував фарами, намагаючись попередити табір Віндем. Пильнувальник дивився вниз, споглядаючи дійство. Спостерігаючи, як летить каміння.

4

Камінь відскочив від гранітної брили трохи вище голови Пожежника. Від звуку удару він здригнувся. Інший камінь влучив йому в коліно, і пролунав сухий тріск.

Джонова ліва рука спалахнула блакитним полум’ям, розплавляючи клейку стрічку. Тріснув держак від лопати.

Білий камінь завбільшки з прес-пап’є поцілив у мішковину понад його головою. Ліва рука вмить згасла — замість полум’я заструменів їдкий чорний дим. Підборіддя Пожежника похилилося на груди. Каміння гупало йому в плечі, живіт, стегно, грюкало об кам’яну брилу позаду нього.

«НІ, — подумки заблагала Гарпер, — ні, ні, ні...»

Вона, заплющивши очі, поринула глибоко в закутки власних думок, а тоді почала виводити пісню без слів, виспівуючи без мелодії.

5

Фільм Запрудера, німа кольорова зйомка сцени вбивства президента Джона Кеннеді, триває менш ніж 27 секунд, втім, цілі томи досліджень написано у спробі адекватно обстежити кожну деталь, що потрапила в кадр. Щоб осягнути істинну картину будь-якого хаосу, плин часу мусить уповільнитися до млявого плазування — тоді можна сповна узріти шквал людської метушні, безладної череди рухів, котрі миготять, наче нескінченні вервечки феєрверків, що спалахнули всі разом. Кожен перегляд плівки розкриває новий шар деталей, дарує свіжі враження. Кожен огляд доказів відкриває нові шляхи до інтерпретації, припускаючи що не одну історію — погибель визначної людини — а дюжини історій волею долі було схоплено medias res[158].

Гарпер Вілловз не випало привілею — не кажучи вже про достатню відстань та безпеку — переглянути події тих одинадцяти хвилин пізніше, зафіксованих на плівці. Як і не поталанило передивитися сцену бійні, щоб розгледіти, чи, бува, не проґавила вона чогось. Та навіть якби це й було можливим, Гарпер усе одно б відмовилася. Їй би не вистачило сил пережити це знову, ще раз перенести біль втрати.

Хай там як, а побачити їй довелося значно, значно більше, ніж усім іншим. Мабуть тому, що вона не піддалася паніці. Такою вже була Гарпер — коли всі навколо неминуче впадали в істерику, вона ставала лише незворушнішою; там, де інші не могли навіть очей підвести, паралізовані страхом, вона завжди збирала волю в кулак. З неї б вийшла чудова військова санітарка.

Вона розплющила очі саме тоді, коли з її долонь вирвалося полум’я. Клейка стрічка, обмотана довкола долонь, зморщилась і розплавилась, залишивши по собі лише бридкий сморід. Вона вивільнила руки... на яких тепер зміїлися язики жовтого полум’я, сягаючи їй майже до самих плечей. Та болю не було. Її руки вкривала блаженна прохолода, приємний холодок, неначе вона занурила їх у море.

Потреба у смолоскипах відпала. Усі таборяни сяяли. Перед Гарпер постав натовп з чоловіків та жінок, чиї очі палали, засліплені блискотом. Кожного вкривали завитки драконячої луски, які пульсували світлом: спора жевріла червоним, і це світіння пробивалося крізь светри та сукні. Дехто був босий, ступаючи землею у капцях з блискучої бронзи.

Норма Гілд, чиї очиська світилися, немов дві багряно-вишневі неонові цятки, схилилася до землі, щоб схопити ще один камінь. Гарпер зробила випад уперед, змахнувши правою рукою — полум’яний серп, завбільшки з бумеранг, розітнув темряву ночі, а тоді влучив Нормі в передпліччя, порснувши навсібіч краплинами вогню. Здригнувшись, жінка позадкувала назад і впала, потягнувши за собою ще принаймні двох людей з юрби.

До Гарпер долинули крики. Краєм ока вона помітила збоку від себе рух: люди бігли, штовхаючи одне одного до землі. Повз її ліве вухо промайнув камінь і з гуркотом відскочив від брили, до якої вона ще кілька секунд тому була прив’язана.

Гарпер рушила до Пожежника, але на дорозі їй стала Ґіліян Нейборс. Гарпер здійняла ліву руку й розчепірила пальці, наче збиралася «дати п’ять». Однак натомість жбурнула вперед вогненний таріль, немов цілила пирогом дівчині в обличчя. Ґіліян закричала, тоді схопилася за очі й відступила, щезнувши.

У спину Гарпер влучив камінь. Шпичак болю пронизав поперек, та вже за коротку мить ущух.

Вона потягнулася рукою до клейкої стрічки, якою їй обв’язали голову, і щосили смикнула. Скотч не так відірвався, як зісковзнув з обличчя, обернувшись на розплавлену масу. Вона розтулила рота, й камінь випав з нього їй на долоню. Гарп затисла камінець у кулаці, той став нагріватися — його поверхня почала тріскатися й репати, біліючи від жару.

Запам’ятайте той камінь у її кулаці.

Майкл потягнувся, щоб ухопити Керол за зап’ястя, немов Ромео, котрий тягнеться до коханої Джульєтти через балкон: ти і я, крихітко, як тобі таке?

Ґілберт Клайн уже зірвався на ноги, щосили зацідивши Бену Патчетту кулаком у живіт. Бен зігнувся в попереку, скорчившись на очах. Чомусь Гарпер це видовище навіяло думки про пекаря, який замішує руками стигле тісто.

Ще один камінь влучив у Гарпер, цього разу втрапивши у стегно, і від удару в неї підкосилися ноги. Поряд виринула Еллі, підставила власне плече й допомогла жінці втримати рівновагу. Обличчя дівчинки перетворилося на закривавлену маску. Крізь понівечені губи проступав вищир. Її запястя досі лишалися скутими, перев’язані за спиною розкошланим мотузком. Гарпер доторкнулася до них рукою, оповитою рукавицею білого полум’я. Мотузка осипалася додолу, перетворившись на жмут звивистих палаючих червів.

Ще якихось три кроки, і Гарпер та Еллі опинилися біля Пожежника. Гарпер ухопила чоловіка попід пахви, зануривши долоні у вогнетривкий матеріал його куртки. Рукавиці з полум’я вмить згасли, порснувши чорним димом, оголюючи плетиво драконячої луски, яка звивалася її передпліччями. Спора й досі жевріла лиховісним червонясто-золотавим сяйвом. Щойно полум’я вщухло, як усе тіло Гарпер задубіло, а шкірою забігали мурашки. У голові запаморочилося, і вона ледь не повалилася на землю, та Еллі підхопила її і допомогла випрямитися, тримаючи рукою за плече.

Крізь мішковину, натягнуту Джонові на голову, проступали дві криваві плями: там, де мав би бути його рот, та з лівого боку голови. Еллі одним порухом зірвала шматину, відкривши заховане під нею обличчя. На вилиці зяяла рана, а верхня губа, задерта у кривавій усмішці, вся спухла. Втім, Гарпер уже приготувалася до гіршого. Його очі забігали — а тоді сфокусувалися, врешті спинившись поглядом на ній. На ній та Еллі.

— Встати зможеш? — запитала Гарпер. — У нас тут проблеми.

— Та шьо ти кашеш? — промовив чоловік, спльовуючи кров. Він дещо розгублено переводив погляд з жінки на дівчинку. — Про мене не турбуйтешя. Ідіть.

— Ой, та годі вже варнякати, — відрізала Гарпер, посмиком підводячи його на ноги.

Але Пожежник уже не слухав. Він стиснув їй плече, тицяючи кудись пальцем,