Джоан Роулінг - Несподівана вакансія

при переїзді коробки… Але зате, думав Ендрю, він буде трохи ближче до Лондона, а Ґая запевнила, що була тоді надто п’яна і не тямила, чим займалася з Жирком, але після похорону, можливо, запросить його й Суквіндер до себе додому на каву…

Ґая, котра ніколи раніше не була в церкві Архангела Михаїла, неуважно вслухалася в наспівну проповідь священика, розглядаючи височенну, розмальовану зірками, стелю й вітражі на вікнах. Тепер, коли Ґая була за крок до переїзду, вона раптом почала відчувати привабливість Пеґфорда, за яким, можливо, й сумуватиме…

Тесса вирішила сидіти позаду, на самоті. Просто на неї спрямовував умиротворений погляд Архангел Михаїл, чия нога навічно застигла на спині скрученого, рогатого й хвостатого диявола. Тесса не переставала плакати, відколи побачила ті дві лискучі труни і, хоч як вона намагалася стримуватись, її приглушені схлипування долинали до всіх, хто сидів поблизу. Вона не здивувалася б, якби хтось із Бідонів, упізнавши в ній матір Жирка, накинувся на неї просто в церкві, але нічого такого не сталося.

(Її сімейне життя перевернулося з ніг на голову. Колін страшенно розгнівався на неї.

—  Що ти йому сказала?

—  Він хотів відчути смак справжнього життя, — ридала вона, — хотів побачити саме дно… хіба ти не розумієш, чому він вирішив так низько впасти?

—  І тому ти розповіла, що він міг стати плодом інцесту і що я хотів накласти на себе руки, коли він у нас з’явився?

Роками вона намагалася їх помирити… знадобилася мертва дитина і глибоке усвідомлення Коліном власної провини, щоб крига скресла. Минулого вечора Тесса почула, як вони розмовляли в Жирковій мансарді, й завмерла біля підніжжя сходів, нашорошивши вуха.

—  … можеш усе те… що припускала твоя мама, викинути геть з голови, — стверджував Колін. — Ти не маєш жодних відхилень — ані фізичних, ані розумових, правда? Тому… просто більше цим не переймайся. А психотерапевт навчить, як цього всього позбутися…)

Схлипуючи й сякаючись у вологу паперову серветку, Тесса думала про те, як мало вона зробила для Кристал, котра померла на підлозі ванної кімнати… от якби Архангел Михаїл зійшов зі свого осяйного вікна і проголосив вирок кожному присутньому, справедливо вказавши, скільки гріхів лежить на ній особисто за всі ці смерті, за поламані долі, за всі біди… Непосидючий малюк Таллі з другого боку проходу зістрибнув з лавки; міцна потатуйована жіноча рука схопила його й посадила на місце. Заплакана Тесса не змогла стримати здивованого зойку. На жирному зап’ястку вона легко впізнала свій загублений годинник.

Суквіндер, чуючи Тессині ридання, жаліла її, але обернутися не наважувалась. Парміндер була сердита на Тессу. Пояснюючи появу шрамів на руках, Суквіндер аж ніяк не могла не згадати Жирка Вола. Вона благала маму не дзвонити Волам, але Тесса сама зателефонувала Парміндер, коли Жирко зізнався про повідомлення від імені «Привида_Баррі_Фербразера», і Парміндер вилила на неї стільки жовчі, що відтоді вони не розмовляли.

Дивно, що Жирко це все зробив і навіть узяв на себе і її провину. Суквіндер сприйняла це майже як спробу вибачення. Жирко завжди, здавалося, умів читати її думки: чи знав він, що це вона знеславила свою матір? Суквіндер не була певна, що зможе зізнатися в цьому новому шкільному психологу, на якого покладали стільки надій її батьки, і чи зуміє вона колись розповісти всю правду умиротвореній і розкаяній Парміндер…

Вона намагалася стежити за ходом відправи, але це не давало їй бажаного полегшення. Їй подобалися весло і ведмедик із хризантем; добре, що прийшли Ґая, Енді і дівчата з веслувальної команди, але ранила відсутність близнючок Фербразер.

(— Це засмутить маму, — сказала їй Шіван. — Розумієш, вона вважає, що тато забагато часу присвячував Кристал.

—  Ого, — не знайшлася на відповідь здивована Суквіндер.

—  А ще, — додала Нів, — мамі неприємно, що на підході до таткової могили вона щоразу бачитиме могилу Кристал, їх же, мабуть, поховають зовсім близько.

Суквіндер вбачала в цих відмовках певну дріб’язковість і навіть ницість, але казати так про місіс Фербразер при її доньках було б святотатством. Близнючки пішли, обнявшись, як вони робили це останнім часом, холодно попрощавшись із Суквіндер; вони не могли пробачити, що вона проміняла їх на ту білу ворону Ґаю Баден.)

Суквіндер чекала, що хтось встане й розкаже, якою насправді була Кристал і чого вона досягла в житті, — так, як колись дядько Нів і Шіван промовляв про містера Фербразера, але тільки вікарій побіжно сказав про «трагічно короткі життя» і «місцеву родину з глибоким пеґфордським корінням», ніби зумисне уникаючи будь-яких конкретних фактів.

Отож Суквіндер сама згадала собі той день, коли їхня команда змагалася в регіональному фіналі з веслування.

Містер Фербразер привіз їх на мікроавтобусі до їхніх суперниць зі школи Святої Анни. Канал частково пролягав через територію цієї приватної школи, тому було вирішено, що звідти й почнеться заїзд, а під роздягальню відвели шкільний спортзал.

—  Це, звісно, не по-спортивному, — казав їм містер Фербразер дорогою на змагання. — Домашня перевага. Я намагався щось змінити, але вони не погодились. Головне — не боятися, добре?

—  А шо нам, курв…

—  Крис…

—  А шо нам боятися.

Та коли вони приїхали туди, Суквіндер таки злякалася. М’який зелений газон простягався довгими смужками до величезної симетричної шпилястої будівлі із золотавого каміння і безліччю вікон: ніколи досі вона такого не бачила, хіба що на листівках.

—  Це як Букінгемський палац! — вигукнула ззаду Лорен, а Кристал аж роззявила рота: її реакції зазвичай були щирі й природні, як у малої дитини.

Усі їхні батьки разом із прабабусею Кристал чекали десь там біля лінії фінішу, тобто бозна-де. Суквіндер зрозуміла, що не вона одна відчула себе тут маленькою, переляканою і неповноцінною.

Якась жінка в академічному одязі випурхнула з дверей, щоб привітати містера Фербразера, одягненого в спортивний костюм.

—  Мабуть, ви Вінтердаун!

—  Та ясно, шо ні! Він шо, курва, подібний на школу?! — гучно обурилася Кристал.

Усі були певні, що викладачка зі школи Святої Анни це почула, а містер Фербразер озирнувся і спробував нахмурити чоло, хоча всі бачили, що він сам ледве не розреготався. Уся команда почала хихотіти й не перестала весело пирхати навіть тоді, коли містер Фербразер попрощався з ними біля дверей роздягальні.

—  Розімніться! — крикнув він їм услід.

У роздягальні команда школи Святої Анни була зі своєю тренеркою. Команди приглядалися одна до одної з протилежних кінців зали.

Суквіндер була вражена