Стефані Маєр - Світанок

справжнього бою. Отож навіть це вже можна вважати невеличкою перемогою, адже за тисячу років ніхто ще ніколи не кидав виклику Волтурі.

Це не означає кінець світу. Просто кінець світу Калленів. Кінець для мене, кінець для Едварда.

Я віддавала перевагу такому формулюванню — принаймні його кінцівці. Без Едварда я більше не житиму; якщо він полишить цей світ, я полишу його слідом за ним.

Іноді я мимохіть міркувала, чи є у нас якась інша можливість. Я знала, що Едвард насправді в це не вірить, але ж вірить Карлайл. Сама я не могла цього уявити. З іншого боку, я не могла також уявити, що Едварда більше не існує — ніде, ніяк. Якби ми з ним могли десь опинитися разом, це був би щасливий кінець.

Отож мої будні тривали, хоча мені перетривати їх тепер було важче.

На Різдво ми навідалися до Чарлі — Едвард, Ренесма, Джейкоб і я. Вся Джейкобова зграя теж була тут, а ще Сем, Емілія та Сью. Так було приємно відчувати їхні величезні теплі тіла, туго напхані по кутках кімнати навколо слабенько прикрашеної ялинки (зразу було видно, коли Чарлі занудьгував і покинув її прикрашати), займаючи всі меблі в будинку Чарлі. Хто б сумнівався — вовкулак тільки надихала майбутня бійка, хай навіть вона відгонила самогубством. Іскри їхнього піднесення котилися будинком, мов електричний струм, і чудово приховували мій власний понурий настрій. Як завжди, Едвард виявився значно кращим актором, ніж я.

Ренесма мала на шиї медальйон, який я вручила їй на світанку, а в кишені її лежав mp3-плеєр, який їй подарував Едвард, — крихітна штучка, в пам’яті котрої могло зберігатися п’ять тисяч пісень, а зараз там були записані Едвардові улюблені. На зап’ястку її красувався химерного плетіння браслет — квілеутський варіант обручки на заручини. Побачивши його, Едвард скреготнув зубами, але мене той зовсім не схвилював.

Скоро, зовсім скоро я передам Ренесму Джейкобові, щоб вона була в безпеці. Як може мене стурбувати хоч який символ відданості, що на неї я так розраховую?

Едвард урятував свято ще й тим, що замовив подарунок і для Чарлі. Вчора його доставили (спецкур’єром за одну ніч), і Чарлі цілісінький ранок читав товстезну інструкцію з користування на радіолокаційну установку для рибальства.

Якщо зважити, як їли вовкулаки, схоже, Сью зготувала чудовий обід. Цікаво, що б сказав чужак про наше зібрання? Чи добре ми грали свої ролі? Чи визнає нас чужинець за щасливе коло друзів, які весело й звично насолоджуються святом?

Гадаю, і Едвард, і Джейкоб зітхнули, як і я, з полегшенням, коли нарешті прийшов час іти додому. Дивне було в мене відчуття: я змушена була витрачати енергію на людський маскарад, коли було так багато важливіших справ! Мені важко було зосередитися. Водночас це, либонь, була наша остання зустріч із Чарлі. Може, то було добре, що я внутрішньо так закам’яніла, аж навіть цього не усвідомлювала.

Я не бачилася з мамою з дня весілля, але насправді була навіть рада, що два роки тому ми роз’їхалися і почали помалу віддалятися одна від одної. Вона була занадто вразливою для мого світу. Чарлі був дужчим.

Може, він би навіть витримав прощання просто сьогодні, от тільки мені забракло духу.

У машині було дуже тихо; за вікном сіялася мжичка — дощ зі снігом. Ренесма сиділа в мене на колінах, граючись зі своїм медальйоном — відкривала й закривала його. Я дивилася на неї й прокручувала в голові слова, які би сказала Джейкобові просто зараз, якби не мала потреби приховувати їх від Едварда.

Якщо колись усе налагодиться і ви будете в безпеці, привези її до Чарлі. Розкажи йому, як міцно я його любила, як важко мені було розлучитися з ним, навіть коли моє людське життя закінчилося. Скажи йому, що він був найкращим батьком. Попроси його передати Рене, що її я любила теж, а ще — що я понад усе сподіваюся, вона буде щаслива та здорова…

Треба передати Джейкобові документи, перш ніж буде запізно. Ще я дам йому записку для Чарлі. І лист для Ренесми. Вона читатиме його, коли вже не буде мене, і дізнається сама, як міцно я її люблю.

Коли ми заїхали на газон, зовні будинок Калленів нічим не відрізнявся, але зсередини я чула якийсь невловимий шум. Безліч приглушених голосів водночас бурмотіли й ричали. У шумі вчувалася напруженість, проте водночас він звучав, як аргументована суперечка. Частіше за інших я вирізняла голоси Карлайла та Амуна.

Едвард припаркувався перед будинком — не схотів об’їжджати його, щоб заїхати в гараж. Ми обмінялися настороженими поглядами, перш ніж вилізти з машини.

Джейкобів гумор змінився: обличчя його стало серйозним та сторожким. Зараз він знову був Вожаком. Було очевидно, що щось сталося, отож йому слід було отримати інформацію, якої потребували вони з Семом.

— Алістер поїхав, — пробурмотів Едвард, коли ми долали сходинки.

У вітальні явно відчувалася конфронтація. Попід стінами вишикувалася шерега глядачів — усі вурдалаки, які до нас приєдналися, окрім Алістера та трійці, що сперечалася. Есме, Кебі та Тія стояли найближче до трійці в центрі; посередині кімнати Амун шипів на Карлайла й Бенджаміна.

Едвард стиснув щелепи та квапливо став побіч Есме, тягнучи мене за руку. Я міцно притискала Ренесму до грудей.

— Амуне, якщо ти хочеш піти, ніхто не втримуватиме тебе тут силоміць, — спокійно мовив Карлайл.

— Карлайле, ти вкрав половину мого клану! — вереснув Амун, тицяючи пальцем у Бенджаміна. — Ти для цього мене сюди заманив? Щоб обікрасти мене?

Карлайл зітхнув, а Бенджамін закотив очі.

— Еге ж, Карлайл зчинив сутичку з Волтурі, поставив під загрозу всю свою родину — і все заради того, щоб звабити мене туди, де на мене чекає смерть, — саркастично промовив Бенджамін. — Амуне, міркуй логічно. Я тут, бо хочу зробити добру справу — я не збираюся приєднуватися до іншого клану. Ти можеш чинити, як знаєш, звісно, — як щойно зауважив Карлайл.

— Це добре не закінчиться, — прогарчав Амун. — Алістер був єдиною притомною особою серед нас. Нам усім варто було б тікати світ за очі.

— Ти тільки подумай, кого ти назвав притомним, — тихенько промуркотіла вбік Тія.

— Нас усіх знищать!

— До бійки не дійде, — твердо мовив Карлайл.

— Це ти так кажеш!

— А якщо й дійде, ти завжди можеш переметнутися на інший бік, Амуне. Певен, Волтурі гідно поцінують твою допомогу.

Амун пирхнув:

— Мабуть, оце і є правильна відповідь.

Карлайлів голос був м’яким і щирим:

— Я не триматиму на тебе зла, Амуне. Ми довгий час були друзями,