Павло Архипович Загребельний - Вигнання з раю

— відповідай. Не здохла — теж відповідай: чому не ожеребилася. Ну, давай я тебе познайомлю з комісією.

(Коли б тут був доктор ерудичних наук Варфоломій Кнурець, він пояснив би Гриші Левенцю, що слово «комісія» іноземного походження і означає «клопіт», в чому легко переконатися, згадавши Грибоєдова: «Что за комиссия, создатель, быть взрослой дочери отцом!» Але давайте подумаємо: хіба від цього нашому героєві стало б легше? Тільки й того, що своє улюблене «от гадство!» він би вимовив здивовано, а не обурено, як зробив те цього разу).

Своє «от гадство!» Гриша вимовив не зовсім доречно, з деяким запізненням, тобто саме тоді, як Крикливець увів його до кімнати, де сиділа комісія.

Двоє були місцеві. Один з райплану, другий зі станції захисту рослин. Третьому лишилося очолювання комісії. Для цього прибув сюди з якихось сфер, інстанцій чи просто географічних пунктів. Хлоп’яга такий високий, що, мабуть, ставав навшпиньки, щоб надягти собі на голову картуз. Молодий, голова чесана, рот розстебнутий, обличчя недозріле. Такі молоді ще на Гришу не наскакували. Йому відлягло від серця.

— Так, товариші,— бігом прохамаркав Крикливець, — ось вам товариш Левенець, а я побіг, бо на мені весь район висить!

Хлоп’яга здивовано загиготів, довідавшись, що на такому непоказному чоловікові висить цілий район, тоді простягнув Гриші широку, як лопата, долоню, вхопив його за пальці, хотів стиснути, але Гришина рука виявилася твердішою, і пальці злиплися у хлоп’яги. Хлоп’яга (тобто, за всіма ознаками, голова цієї саморобної комісії) потріпав рукою, ще більше розстебнув свій веселий рот і доброзичливо поцікавився:

— Можна припустити, що ви Левенець?

— Можна, — дав згоду Гриша.

— Припустимо, я — Конкретний.

— Припускає корова молока, коли корми підходящі,— засміявся Гриша.

Але Конкретний був народжений тільки для того, щоб слухати самого себе. Він не звернув ніякісінької уваги на ущипливий Левенців сміх, ухопив стільця, поставив його край столу, показав Гриші на інший стілець, вигукнув:

— Припустимо, сядемо?

Всілися. Вмостилися. Поборюкалися поглядами.

— Куритимемо? — спитав Конкретний.

— Некурящий, — сказав Гриша.

— Припустимо, і я некурящий. А товаришів попросимо потерпіти. Діла в нас тут — раз чхнути.

— Подзвонили б мені по телефону, я б вам чхнув — ото й усієї радості,— знизав плечима Гриша.

— Припустимо, в мене документ. І треба розписатися.

— Треба, то й треба, — не став заперечувати Гриша.

— Загалом кажучи, я займаюсь питаннями загальними, а тут — конкретно.

— Прізвище? — уточнив Гриша.

— Тобто моє? Ні, питання конкретне. Припустимо, що мається заява. І не заява, а заявка. І не заявка, а так собі — писулька.

— На мене, чи що?

— Припустимо.

— Про кіз чи про заочну освіту?

— Припустимо, вперше чую.

— Перевіряли мене по козах і по заочній комісії. Думав, знову. То, може, від Жмака?

— Хто такий Жмак? Не чув. Тут демографія.

— Що-що? — не збагнув Гриша.

— По моїй спеціальності. Демографія. «Демос» — «народ», «графо» — «пишу, описую».

— A-а, цього в нас повно! — недбало махнув рукою Гриша.

Конкретний сполошився.

— Де у вас? В селі?

— Та в нас же, в нас, у Веселоярську.

— І що — демографічні дослідження? Справжня демографія в простому селі?

— А які ж? І димографія, і домографія, і дамографія, і дюмографія, і думографія.

— Припустимо, я цього не записуватиму, а почуть почув би, — застрибав на стільці Конкретний, — може, треба мені було доїхать до вашого Веселоярська?

— Можна було б і доїхати.

— Так що це за дослідження у вас? Хто їх веде?

— Хто веде? А самі й ведемо.

— Яким чином?

— А як? Спершу було як до війни, а тепер ніби все по-новому?

— Але що, що? Про це ніхто не чув і ніяких сигналів!

— Ми й без сигналів. Димографія, для прикладу, що таке? Паливо для колгоспників, пальне для техніки. Все те, що йде димом. З паливом у нас усе гаразд. Мій попередник навів порядок. Фонди отримуємо справно. Все за наряджене вибираємо вчасно. Хто економить, у того й запасець збирається років на три чи й на всі п’ять, так що тут нам ніякі загрози не страшні. Ні загрози, ні морози. Що ж до пального, то воно є тоді, коли його не треба, і його нема, коли треба. Ось починаються наші другі жнива, йде бурячок, іде кукурудза, а сімдесят шостого бензину — дуля! Хтось десь закрутив краник — і вже не тече, і хоч ти з шапки вбийся. Ось вам і вся наша димографія.

— Припустимо, — посовався на стільці Конкретний, — тут щось є. Може бути нова наука. А далі? Як там у вас далі?

— Далі може йти домографія. Це значить: дім і в домі, житло нашого колгоспного трудівника як таке, а також його внутрішність, або, як пишуть у газетах і в книжках, — іптер’єр. То що ж нам показує сьогодні домографія? У Веселоярську хата як така, як пережиток минулих відсталих епох щезла безслідно, позоставшись тільки для нагадування нащадкам у нашому музеї під відкритим небом. Замість хати маємо сучасний будинок, з усім комфортом і естетикою, що відповідає гідності трудівника. Так? Так. Але це у Веселоярську. Які ж села ще є поблизу Веселоярська? Пережитки минулого. Глиняні хати. Солом’яні стріхи. Скажемо прямо: небагаті, убогі хати. Ось вам і домографія. Щоправда, і в убогих, зовні старосвітських хатах знайдете ви те саме, що й у столичних квартирах: дорогі меблі, килими, електротехніку, комфорт і прогрес, а також дефіцит, який наші дядьки вміють призбирувати, як ніхто на світі, а ховають так, що бий тебе божа сила з усіма її ангелами і архангелами, та однаково ж не взнає і не знайде. Та все ж: про що свідчить наша домографія? Треба пришвидшувати темпи перебудови. Треба й треба!

— Дамографія — це вже з колоди карт, — пореготав Конкретний. — Ну, пікову даму, припустимо, знаємо ще від Пушкіна. А далі кинемо наших червових дівчат, найвродливіших на світі, бубнових дам, які гризуть чоловіків навіть у космосі й під землею, і дам жирових, для яких перша половина життя присвячується поправлянню, друга — намаганню схуднути. Така ваша дамографія?

— Навряд, — сказав Гриша. — Наша дамографія — це дармографія для чоловіків. Дамографія — це доярки, свинарки, птахарки, городниці, садівниці, буряківниці, це всі жінки, перед якими треба впасти ниць усім благополучним, благонадійним, благословенним, благоустроєним і благопристойним.

— Припустимо, припустимо, — в тональності ведучого телевізійної програми «Очевидне — неймовірне» пробурмотів Конкретний. — Специфіка моїх демографічних обстежень не охоплює усіх цих ваших маргінальних відхилень, але мене зацікавило словосполучення «дюмографія». Воно не має нічого спільного з нашою семіотикою, і просто дивно, що в якомусь глухому селі народжується такий дивогляд.

— А що тут дивного? — погмикав Левенець. — Письменника