Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

мені в користування приватний зореліт. Я попросив тільки про одне: доставити мені на борт старожитній рояль марки «Стейнвей».

Кілька місяців тривала моя самотня подорож на гокінговських швидкостях. Потім іще кілька місяців я мандрував у регіонах, де постійно мігрували рої Вигнанців. Із часом мій корабель засікли і захопили. Вони прийняли мене як кур’єра і знали, що я вивідувач. Вони дискутували про те, чи варто мене вбити, і відмовилися від цієї ідеї. Вони дискутували про те, чи варто зі мною вступати у перемовини, і поступово пристали на цю думку.

Я навіть не намагатимусь передати словами красу життя в Рої. Не описуватиму їхні сферичні міста з нульовою гравітацією, розплідники комет та енергетичні кущі, мікроорбітальні ліси та річки-мігранти, а ще десять тисяч кольорів та візерунків Тижня Рандеву. Досить буде того, якщо я скажу, що на мою думку, Вигнанці зробили те, чого людству не вдалося досягти за минуле тисячоліття — еволюціонувати. Поки ми продовжуємо своє існування в неоригінальних культурах, що є блідим відображенням життя на Старій Землі, Вигнанці вивчали нові виміри естетики, етики, наук про життя, мистецтва і всіх речей, що мусять зазнавати змін та рости задля віддзеркалення людської душі.

Ми їх звемо варварами, хоча самі легкодухо чіпляємося за свою Мережу, наче вестготи, які зачаїлися в румовищі зів’ялої слави Рима[204] і проголосили себе цивілізованими.

Минуло десять стандартних місяців. Я розповів їм свій найбільший секрет, а вони мені — свої. У максимально відомих мені деталях пояснив усю програму винищення, що для них підготували люди Ґледстон. Повідав, наскільки погано науковці Гегемонії розуміли аномалію Гробниць часу і як сильно боїться Гіперіона ТехноКорд. Розтлумачив, чому Гіперіон стане для них пасткою, якщо вони зважаться його окупувати, бо ж до системи прибудуть геть усі кораблі Збройних сил, аби розбити нападників. Я розказав усе, що знав, і тому вкотре чекав на смерть.

Замість того, щоби стратити мене, Вигнанці дещо переповіли у свою чергу. Показали перехоплення плюс-сигналів, записи лазерних передач і власні архіви від часів утечі із системи Старої Землі чотири з половиною століття тому. Фактаж виявився моторошним і простим.

Велика помилка 2038 року не була помилкою. Смерть Старої Землі спланували та втілили у життя елементи ТехноКорду та їхні людські аналоги в жовторотому уряді Гегемонії. Гіджру ґрунтовно розписали в подробицях іще за кілька десятків років до того, як чорна діра-втікачка «випадково» потрапила до земного ядра.

Усемережжя, Річ Спільна, Гегемонія Людини — побудовано все це на засадах найлихішого з усіх можливих виду батькогубства. А тримається — на братовбивстві, винищенні будь-якого розумного виду, що хоч трошки здатен конкурувати. І Вигнанці, вільне у своїх міжзоряних мандрах людське плем’я, що не підвладне ТехноКордові, йшли наступними в списку.

Я повернувся до Мережі, де збігло понад тридцять років. Міна Ґледстон була Виконавчою директрисою, а Повстання Сірі — романтичною легендою, другорядною приміткою в історії Гегемонії.

Я зустрівся із Ґледстон і багато чого їй розповів із того, що дізнався у Вигнанців. Але не все. Повідомив, що Вигнанці знають про пастку під Гіперіоном у разі бойового зіткнення, але все одно прилетять. Заявив, що Вигнанці прагнуть мене бачити консулом Гіперіона, своїм подвійним агентом, коли прийде війна.

І нічого їй не сказав про устаткування, яке мені пообіцяли Вигнанці. З його допомогою можна буде відкрити Гробниці часу та певною мірою вивільнити Ктиря.

Ми довго спілкувалися з Директрисою Ґледстон. Іще довше — з армійською розвідкою. Деякі бесіди тривали по кілька місяців. З допомогою технологій та фармакологічних засобів мене перевіряли на правдивість та замовчування іншої інформації. Щоправда, Вигнанці теж нівроку володіють технологіями та фармакологічними засобами. Я говорив правду. І все-таки я щось приховував.

Урешті-решт я одержав призначення на Гіперіон. Ґледстон запропонувала надати планеті статус члена Протекторату, а мене — підвищити до посла. Та я відхилив обидві пропозиції, натомість попрохав залишити мені приватний зореліт. До нового місця перебування я прилетів рейсовим спін-зорельотом, а за кілька тижнів у трюмі транзитного факельника прибув і мій корабель. Його виванатажили на проміжній орбіті з такими параметрами, щоби в мене завжди зберігалася можливість викликати його і покинути на ньому Гіперіон.

У самотності на планеті я чекав. Спливали роки. Я дозволив своєму помічникові займатися планетарними справами, а сам не просихав у «Цицероні». І я чекав.

Вигнанці зв’язалися зі мною з допомогою персонального передавача класу «світло+», я взяв тритижневу відпустку у консульстві, викликав свій зореліт і рушив до ізольованого району в околицях Трав’яного моря, потім зустрівся з розвідником Вигнанців у хмарі Оорта, підібрав їхнього агента — жінку на ім’я Анділ — і тріо техніків. Потім ми всі разом сіли на північ від хребта Вуздечка, за кілька кілометрів від самих Гробниць.

У Вигнанців немає телепортів. Їхнє життя минає в довгих перельотах між зірками та спостереженні за людьми в Мережі, чиє існування ніби хтось прокручує на шаленій швидкості, як той фільм або голодраматичну постановку. Вигнанці одержимі часом. ТехноКорд подарував Гегемонії телепорти і забезпечував їхню технічну підтримку. Жоден науковець або команда дослідників навіть близько не підійшли до розуміння суті телепортування. Вигнанці намагалися. І не змогли. Але навіть їхній негативний досвід дозволив украсти деякі крихти знання, щоби зрозуміти основу цих маніпуляцій із часопростором.

Вони осягнули явище хроноприпливів та антиентропійних полів навколо Гробниць. Генерувати вони їх не могли, але навчилися ставити проти них захист і — в теорії — руйнувати їх. Гробниці часу з усім їхнім вмістом можна було би вирвати із маршруту назад у часі. Гробниці часу можна було би «відкрити». Ктиря ніщо не припинатиме, й околиця Гробниць перестане бути його домом. Хай там що ховатиметься в них, воно стане вільним.

Вигнанці вважають, що Гробниці часу — артефакти їхнього майбутнього, а Ктир — зброя Розплати, яка тільки чекає на руку, що вхопить її. Для культу Ктиря ця почвара — янгол-месник, а для Вигнанців — розроблений людиною інструмент, відправлений у минуле своїми творцями для порятунку людства від ТехноКорду. Анділ із техніками мали на меті відкалібрувати устаткування та провести експеримент.

«То ви зараз його не запускатимете?» — спитав я. Ми стояли в тіні споруди, відомої як Сфінкс.

«Не зараз, — пояснила Анділ. — Тільки тоді, коли вторгнення буде неминучим».

«Але ж ви казали, що приладу потрібні місяці, щоби він спрацював, — заперечив я, — щоби відкрилися Гробниці».

Анділ кивнула. Її очі мали темно-зелений колір. Вона була дуже високою, і я міг розрізнити ледве помітні смуги моторизованого екзоскелета на її м’якому скафандрі.

«Можливо, за